Як живеться тобі в потойбіччі моїх блискавиць?
Чи заплетено пута і вчасно загоєно рани?
Чи в сузір’ях твоїх сомалійських нахабних зіниць
Ще здригається ніч все ж так само на слові коханий ?

Чи достиглої ніжності стане на вицвілий крик?
Кровоточать дощі , вибухаючи соком ожини.
Я звикаю без тебе ,звикаю. Зникаю…Ти звик.
І тепер всі слова нам здаються такими чужими.

Що лишилось по нас?Невимовна тривога жалю,
І отрута гріха, і розітнуті надвоє груди,
І уламки дзвінків , і застиглі мої дежавю,
І сліди по воді , і , звичайно ж, людські пересуди.

Ти годуєш з долоней трикляте моє безсоння -
Я зціловую тишу з сузір’я родимих плямок.
За вікном приміряє осінь руді фасони,
А за київським часом ще довго не зійде ранок.

Під ногами у тебе доволі крихкої міді
І туманів липких , мов прозора солодка вата.
Ти вдаєш від учора , що я знавісніла відьма,
А лишаєш на серці мені крижані стигмати.

Нам з тобою насправді досить химерних візій ,
Натискаю на біль, видаляю знайомий номер .
Маєш рацію , рідний , збираю твої валізи.
Долька повні у склянці.. Любий , це – GAME OVER.

2011

Шалена перекупка - пристрасть підмішую в ніжність.
Торгую думками ,розгортаю стрічечки мрій.
Метеликам сумно. Вони викликають розбіжність
І вже поміж нами розлито отруйний напій.

Малі серіали у вікнах .Мені не дістати
на продаж ілюзій і радощів – тільки нудьга.
Обабіч обличчя конають комп’ютерні грати
А там , на стіні ,знавіснілий уламок Дега.

Платівкою щастя закриюсь сьогодні від світу,

Косметика «Ейвон», поличок залізні хребти.
Розсипане сонце – остання істерика літа.
Як добре ,що поруч зі мною здивований ти.

* * *
Ти станеш іншим …
І затихне смаглява музика руки.
Моїм недосконалим віршем
Впадуть на клавіші рядки .

Лиш місяць опіком багряним
Пожовкле небо заквітча.
Мої вуста залишать рану
На ріднім вигині плеча.

І вже душа – легка пір’їнка,
І вже в очах терпкий азарт ,
І ось уже я – просто жінка,
А вірші – мій торішній жарт.

У сплеск тепла дзвенять акорди,
Єдиний сплеск , нічого більш …
Ти впертий і занадто гордий ,
Та це уже наступний вірш.

2009

Щось варварське було в його руках,
Якесь свавілля у жагучих рухах.
Я говорила, він мене не слухав
І рвався вдаль, неначе дикий птах.
Він рвався із обійстя, із тепла,
Кричало серце у холодний грудень,
Пекло і розпиналося у грудях,
І погляд розтинав, немов стріла.
А ніжність захлиналася на дні
У танці поневоленого ритму,
І я впивалась в губи, як в молитву,
Аби не залишатися одній.
Він вільним був, як тисячі вітрів,
Він не чекав, не сподівався жертви...
Я знала: відпустити – це померти,
Та не шукала непотрібних слів

2003

Не вір у цю приреченість долоні,
Не довіряй розчахнутій межі.
Я знаю, що твій номер телефонний –
Це код моєї сивої душі.
І це мовчання – то лише розплата
За те, що ніжність – тільки бите скло.
І ліжко це, ця ковдра, ця кімната
Ще бережуть твоє терпке тепло.
Твій голос повертається до мене,
І кожен стогін дроту – тільки крок.
Пульсує тиша, ніби кров у венах.
Ти знаєш. Ти чекаєш на дзвінок.
2004 рік

Сліпі обоє. У відбитках скла
Лиш зойк руки як безнадійна варта.
Та , ким для тебе вчора я була
І той, ким ти для мене будеш завтра

Завмерли поруч. Пауза облич.
Ще мить і поміж нами знову вічність.
Прошу тебе , коханий, ти поклич
З минулого мою колишню ніжність.

Прийдешній день збирає скло з-під ніг,
І кидає у синій протяг неба.
Скажи мені ,як ти без мене міг
І як я ще жива… жила без тебе?

Ранкове місто в молоці туману,
Тролейбуси, мов заспані коти.
У таємницю вікон, як в екрани,
Хтось позолоту світла упустив.

В повітрі траєкторії сніжинок,
Розтанув сніг, немов вчорашній день.
Тролейбуси – заручники зупинок –
Із заздрістю кивають на людей.

А на зупинці вічність і чекання,
Годинників гучний апофеоз,
Надія циферблатів – це останнє,
Що досі тут сприймається всерйоз.

Осінні мрії – напнуті вітрила,
Несуться вдаль між вулиць, парків, площ,
І парасольки розправляють крила,
Ну ось, нарешті... Здрастуй, пане Дощ.
2000 рік

Перше побачення - пізній пригірклий полин.
Пахло примарливо присмаком пінного поля .
Поночі пам'ять покличе , прилине поволі.
Північ покличе примарливий пам’яті плин .

Пінна пилюка – прихована правда пригод.
Перепливе , перетліє ,прозоро-прикута.
Пісня поверне ,приплутає плетені пута.
Перечекай , потерпи перетлінь перешкод.

Просто пробач – пересипеться пил павутин.
Пауза пристрасті, постріл, полин поцілунку.
Переболить , пережевріє пам’яті плин…
Пізня принада приходить, питає притулку…
2006 рік

…Послухай…
Вона вже близько
Вовчиця в степу осіннім
Запахне земля любистком
Із вен поросте коріння.


Вовчиця в степу осіннім
Шукає притулок серцю
Ти станеш для мене тінню
І біль назавжди минеться.



Запахне земля любистком
Заграє гривастий вітер
Неждана вечірня звістка
Тримає облогу літер.


Із вен поросте коріння
Крізь горло старого крука
Вовчиця в степу осіннім.
Заходить у дім
…Розлука…


2010 рік

Є щось жорстоке у кленовім листі ,
Є щось пророче у осінніх днях ,
Так , ніби не голубить рідна пристань,
А кличе за собою битий шлях .

Безжально, аж до болю у зіницях ,
В очах калюж бринить руда печаль.
Востаннє заплетуться чорнобривці
У сиву невагому пектораль.

І все, колись так старанно забуте,
Здається повертається назад ,
Ранкове небо в крапельках отрути,
На парасольках сльози янголят…

2008 рік