Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Наталка Янушевич (1974)
Почуваюсь тут, як риба в воді. Хоч плаваю погано, мовчу рідко, а вмію мало. Але це і моє море! Воно мені подобається!




Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   буськи
    Її донька чверть століття живе в Канаді,
    Її син трохи пізніше подався в Іспанію.
  •   Дрогобичу з песимізмом
    Тримайся, міцно тримайся за своє минуле.
    Бліда сепія яскравіша, ніж візерунок в калейдоскопі.
  •   Листопад
    Цей місяць по шию вгрузає в ночі,
    Його світанки - як немічний хворий,
  •   ***
    Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
    Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
  •   ***
    Собаки-бомжі, мабуть, схожі на втомлених заробітчан.
    Вештаються околицями впорядкованого життя,
  •   Борислав сміється
    Пан Гартенберг почав - працю й платню відміряв.
    Креслить ходою брук, кілька не спить годин.
  •   Шраєр
    Шраєр
  •   ранок
    Пролітають бездумно бездушні бездомні вітри
    Поміж ребра дерев, що вимерли ще в листопаді.
  •   передріздвяний
    Ще трішки, ще трішки, недовго, вже зовсім скоро -
    Відступиться грудень, вологий, промерзлий, хворий,
  •   рефлексія
    Кирпаті носики моїх капців,
    Кинутих абияк біля фотелю,
  •   тут
    Тут, де закопана твоя пуповина,
    Де загублена дощечка від колиски,
  •   *****
    Зелень, туга, соковита, для Осені – несмак, як завше.
    Краще – спокійне і плавне, краще – прим’яте.
  •   :)
    День наробився, він хоче одного – спати.
    Просто прийти і без зайвих розмов лягти.
  •   Виборцям
    Не будь телепнем! Не злись і не падай духом!
  •   МЕДЕЯ
    Знаєш,як це: на вдих – повітря викачують,
  •   ***
    Магнітне поле між нами заміновано.
    Випусти, врешті, на свободу кілька тих слів,

  • Інша поезія

    1. буськи
      Її донька чверть століття живе в Канаді,
      Її син трохи пізніше подався в Іспанію.
      О, якби врешті переїхала, вони були б раді,
      Але де ж то в такі світи - і такій пані.
      Так вона віджартовується вже давненько,
      Коли син і донька не дають проходу.
      Душу б їм віддала як ненька,
      Та нехай лиш не рушать її свободи:
      Встати вранці, попорпатися в городі,
      Після того, як мовить свою молитву,
      А затим, як випаде їй нагода,
      З кимось і собі трохи поговорити.
      Пані Юльця - так звуть її всі на вулиці -
      Як дитина, здрібніла і в зморшках у неї цера,
      Отак собі зігнеться, зсутулиться,
      Одночасно проста, привітна і атмосферна.
      Тупотить до зацофаної крамнички,
      Де (всі знають) бере половину сірого,
      Потім поробить якісь свої хатні дрібнички,
      Потім знов змовить тихенько "Вірую".
      Потім погляне угору - в рамці
      Є світлина її чоловіка.
      То так близько було, наче вранці,
      а його вже немає піввіку.
      Пані Юльця не пече і не вишиває,
      Очі не ті та й руки.
      І вона навіть добре не завжди знає,
      Хто є хто із її онуків.
      Та в гніздо недалечко від її хати -
      Повертають буськи додому,
      От на них бабця буде щороку чекати
      І радітиме дуже тому.
      І задерши свою захустинену голову,
      Буде тими птахами жити,
      І щовечора влітку дихати матіолою,
      І на осінь шукати літо.
      Проведе своїх буськів до Чаду чи до Єгипту,
      Прочитає листи з Канади,
      Залишившись останнім в роду манускриптом
      Чи зорею у зорепаді.
      Але так-от про це вже ніхто не мислить
      Лиш би мама була здорова.
      Кілометри, роки, ювілеї - числа
      Хата, сад, огорожа - дрова.
      Бо в усього на світі є свій початок.
      І в кінця є початок, певно.
      З пані Юльцею затишно помовчати,
      Коли решта стає даремним.
      2018



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Дрогобичу з песимізмом

      Тримайся, міцно тримайся за своє минуле.
      Бліда сепія яскравіша, ніж візерунок в калейдоскопі.
      Тримайся за дві магнолії, посаджені якимось добродієм сто років тому.
      Вони починають розкішним квітом твої весни.
      Тримайся за низенький обшарпаний цех - кілька сірих кривих дощок.
      То залишки солеварного промислу, пишно увічненого на гербі.
      Сіль навчила колись тебе дихати, але вивітрилася.
      Тримайся за польські та жидівські камениці,
      Хоч і перепаскуджені євроремонтами й переділені на клапті, а все ще гарні.
      Вони - зали німого кіно, де сеанси тривають вічність.
      Тримайся за містичні історійки та дивних мешканців.
      Можливо, після них залишилася лише пісенька або дірявий капелюх десь на музейній полиці.
      Тримайся за високі пеньки старих дерев, які так і не дочекалися нащадків.
      Тримайся за кахлини п'єців, неповторних в кожній дрогобицькій оселі. Тільки вони гріють у холод.
      Тримайся за меморіальні дошки українською, польською чи івритом.
      Для майбутніх вони можуть стати цілковито беззмістовними повідомленнями.
      Тримайся за тавровані цеглини й дзвінкий брук, за порепаний гребінь дахівки і назви вулиць.
      Тримайся за минуле, бо це все, що в тебе є.
      Теперішні зміни ведуть в нікуди.
      Тому показуй всім славне минуле. Свою сіль і нафту. Георгія, Івана та Бруно. Костел, синагогу і церкви.
      Бо твоє майбутнє - то репринтне видання оцифрованих старих світлин.
      Твій голос - тиша. Твій біль - дощами. Твоє сподівання - не нам.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Листопад
      Цей місяць по шию вгрузає в ночі,
      Його світанки - як немічний хворий,
      Бліді, худі, сірі.
      Його смак - у вогкості туманів
      чи прілого горіхового листя.
      Його подих - тоненький промінь,
      Старий спогад про життя,
      В якому було літо, прянощі та зорі.
      Цей місяць сторониться людей,
      Мов пропащий самотній дивак,
      Який не вміє як слід
      Трусонути легким снігом,
      Влаштувати веселе свято,
      Додавши людям трохи сили.
      Але серед усього цього занепаду
      Поміж голих стовбурів,
      Поміж бетонних коробок,
      Поміж пекучого холоду
      Обличчя людей починають сяяти
      Зсередини, як ліхтарі.
      І це завмирання
      Здається навіть доречним,
      Бо тоді добре видно,
      Як мені світять люди.
      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
      Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
      Чи, може, благають у хмар прогнати куряву подалі в закапелки.
      Годинники розбазікують на всі чотири боки про час,
      Наче ніхто не знає, що в галицьких містечках
      Він іде по-іншому або й цілковито знерухомлюється.
      Густо натицяні дахи та мури ховають жінок,
      Пошлюблених поляком, москалем чи німцем.
      Жінок, що іноді задивляються на сонце крізь вітражі,
      А бачать замурзані крамнички й вози з крамом.
      Жінок, яким в щоденному міському гаморі
      Учуваються кроки короля Данила.
      Жінок, чиї неподібні життєві мапи сходяться отут, на ринку,
      Як дороги всіх околиць в цілісінькій Галичині.
      Ці квадрати ринкових площ хочуть стати
      Ознакою державности, а не торгу, сили, а не провінційності,
      Але годинники не встигають, усе залишається, як було,
      Доки Юрій не покине жупу й не піде чумакувати,
      Доки Івась не покине кузні й не почне писати,
      Доки Соломія не заспіває...

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Собаки-бомжі, мабуть, схожі на втомлених заробітчан.
      Вештаються околицями впорядкованого життя,
      Нагадуючи всім про відносність і плин,
      Не маючи змоги цитувати Екзюпері,
      Не зазираючи кожному в денце душі,
      Концентруючи всі почуття в єдиному звукові,
      Який завжди трактують як "увага: небезпека!".
      Вони, нащадки відважних і сильних вовків,
      Принизливо жебрають, підбираючи їжу з долонь,
      З чужих мисок чи просто із землі.
      Шукають прихистку під мостами,
      Вештаються тінню попідтинню,
      Часто терплять за сліди чужих зубів...
      І щоразу сподіваються єдиного:
      Не натрапити на залишену
      турботливими людьми
      отруту.
      2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Борислав сміється

      Пан Гартенберг почав - працю й платню відміряв.
      Креслить ходою брук, кілька не спить годин.
      Тут, поміж вулиць двох, давня здійсниться мрія,
      Панська й Зелена де збіглися в ріг один.

      - Пане шляхетний, що метушаться люди?
      І риштування є, камінь, пісок - усе.
      - Дім мій отут-от згодом, хлопчиську, буде.
      Що ти таке за пазухою там несеш?
      - Я птахолов, і я розумію мову.
      Саме сюди казали пташа принести.
      Певно, ніхто так і не заплатить знову
      От і піду собі босий-голодний з тим.
      Але хвилинку, я перепрошу пана:
      Гарний, напевно, все ж той побудують дім?
      Близько костел і синагога всім знана,
      Доста добра, щастя буде родині в нім.
      - Тут буде мур і наче безе, ліпнина,
      вікна стрімкі - до хмар, небо високих стель.
      Піди-но віддай майстрові ту пташину
      А він тобі дасть цісарських крон лиш за це.
      - Майстрові - птах? Та з нього мала підмога.
      - Чом же мала? Чом? То добрий для дому знак:
      Залишимо тут пташка твого живого -
      Так між підвалин хай він упаде навзнак.
      Добрий звичАй, тут мури міцні постануть.
      Щастя-добра тоді буде на все життя.
      - Як же, мій пане? Дихати перестане
      Пташка мала під цим з каменю укриттям!
      Пане шляхетний, не замордуй створіння
      Краще, коли вільно в небо воно летить.
      - Так возвеличусь всюди на покоління,
      А птаха твого міг навіть і кіт згубить.
      - Пане, навчи, як може одна пташина
      Мертва, як ти або наче каміння суть,
      Як же вона в оці твої стелі й стіни
      Може тоді бодай краплю життя вдихнуть?

      Пан Гартенберг будується - є вже подвір'я.
      Креслить ходою брук, кілька не спить годин.
      Все він віддав би, аби збудувати мрію,
      Що там йому отой пташок малий один?

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Шраєр
      Шраєр

      Він торкається столітньої бруківки,

      І бруківка не стукає під обцасами,

      без єдиної хвилини готівкою

      Важко отак щовечора йти поміж часом.

      І хоч він уперше пішов у столиці

      Та й бачив світів - ого, вистачить на кількох,

      Його завше заносило в Галіцію,

      У його споконвічне місто лише для двох.

      І він вештається отим своїм містом,

      Він все застав - локалі та гасла партії.

      І все-таки найбільше хотів би сісти

      У польській школі за своєю партою.

      Його лице схоже на кільця дерева,

      Його сіра постать - майже як тінь грифона.

      Сутінь ховає його в своєму череві,

      І вулиці навколо здаються сонними.

      Його легко можна назвати лицарем,

      Можна оркестром чи цілою епохою...

      Та з пам’яті геть постиралися лиця

      І серцю байдуже, бо воно не тьохкає.

      Він завжди (треба ж такому!) був красенем,

      А вона - немов зображення на камеї,

      Але ж він не розбудить її обцасами,

      Він лиш на хвилину заверене до неї.

      А потім скрипку візьме знайомим рухом,

      Та гру почує хіба що торішнє листя,

      Серед живих не наважиться жодне вухо -

      Вглухло його галіційське півторамісто.

      Отак він щоразу сюди вертається,

      Хоча не бачить ніхто і зовсім не чує,

      Лиш крони старечі йому вклоняються

      і аж до світанку із ним одним ночують.
      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ранок
      Пролітають бездумно бездушні бездомні вітри
      Поміж ребра дерев, що вимерли ще в листопаді.
      Сіре лебедя пір’я накрило це місто згори,
      Ми від ранку живемо промерзлі та безпорадні.
      Ми шукаєм гачки або блискавки, ґудзики - все,
      Чим можливо на трохи себе припнути до часу,
      Бо інакше цей ранок у безвість думки віднесе,
      Не врятує порція кави й вечірнього джазу.
      Бо одна із печер у бетонному гетто живих
      Оживає для нас від жовтого трепету лампи.
      От від дихання нашого вітер бездомний притих,
      Щоб я знову хоч якось зуміла ранок здолати.
      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. передріздвяний
      Ще трішки, ще трішки, недовго, вже зовсім скоро -
      Відступиться грудень, вологий, промерзлий, хворий,
      Сповільниться час і спокій пахкий різдвяний
      У кожне життя, в оселю і двір загляне.
      На неба тарелі – солі дрібка і шкварка,
      На тверді – буджено, пампушно, жарко.
      У вікна проллється пахуча лляна олія
      І кожен дорослий на хвилечку, та змаліє.
      Сміятися гучно буде і їсти смачно,
      Від смерті з вертепу відводити погляд лячно,
      У церкві дзвіночком срібним колядувати
      І тільки над ранок згорнеться калачиком спати.
      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. рефлексія

      Кирпаті носики моїх капців,
      Кинутих абияк біля фотелю,
      Який ще не випростався від обіймів,
      Вологих і тільки наших…
      Так от.
      Кирпаті носики моїх капців,
      Вишитих кольоровою гладдю,
      З дрібними фігурними дірочками,
      Капців, схожих на ті,
      Що любила носити Шахрезада
      Тисячу й одну ніч,
      Таку, як наша, -
      Тугу, густу, пряну -
      Ти досі відчуваєш вустами її смак,
      Такий сильний,
      Як тижнева порція кофеїну,
      Що тепер здається снодійним,
      Але я не можу дивитися сон про те,
      Як ще тільки чекала на тебе,
      Бо, врешті-решт, оте,
      Що ніколи не закінчується,
      Ми знайшли десь зовсім близько
      Біля кирпатих носиків моїх капців.
      2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. тут
      Тут, де закопана твоя пуповина,
      Де загублена дощечка від колиски,
      Ти, столичний, почуваєшся винним
      Перед вікнами в хопті, що уламками скла виблискують,
      Перед зниклими видами якихось птахів і бабок,
      Перед родичем, ім’я якого забулося,
      Перед плотом, поваленим так незграбно
      Туди, де колись була вулиця,
      Де усе говорило до тебе єдиною мовою,
      Повелителем звало, земель, джерел і вітрів,
      І давало безмовні свої настанови
      Просто неба, під хатою, у дворі.
      Тут ти створював модель свого всесвіту,
      Досконалішу, ніж кар’єрна драбина,
      А без тебе усе загубилося безвісти,
      Запліснявіло, збігло невпинно.
      Німо випитий, чимдуж зриваєш ланцюг суєти,
      Утікаєш з калькульованих буднів та вихідних елітних.
      Тут сам ти не віриш, який же насправді ти,
      Тут майже потрапив у невідоме століття,
      Мов на похорон власний тебе возили,
      Але
      дивним
      чином
      саме
      тут
      ти
      набираєшся
      сили.
      2013



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. *****
      Зелень, туга, соковита, для Осені – несмак, як завше.
      Краще – спокійне і плавне, краще – прим’яте.
      Бурі, пісочні відтінки, вельвет і замша –
      Стежка волога, підсушена злегка м’ята.
      Фріволіте павутинки прозорі кине між гіллям,
      Ті, що збирають ранкові тумани в сіті.
      Скрутить опалі листочки – такий-от квілінг,
      Неба пастельний батік напне над світом.
      Вив’яже з клаптиків теплих городам пледи,
      Вишиє гладдю трави похилі, забутий сонях,
      А наостаток притомлена, ледве-ледве
      Бісер подвір’ям розкидає гарбузовий.
      2012



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. :)
      День наробився, він хоче одного – спати.
      Просто прийти і без зайвих розмов лягти.
      Ніч – повна сили, у неї сьогодні party.
      Вже увімкнула попсовий якийсь мотив.
      Ніч не стелила м’яко – на шмати темні
      Жилавий мармур неба порве от-от.
      Ніч – істеричка, вмовляти її даремно,
      Тіло її вимагає нових пригод.
      День не змовчав - нездалі з роками нерви:
      Чубились, гризлись, аж бризкав на землю сік.
      Тільки під ранок зробили на сон перерву…
      «Злива минула», - байдуже сказали всі.
      2012



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Виборцям

      Не будь телепнем! Не злись і не падай духом!

      Раз на п’ять років тобі облизують вуха.

      Раз на п’ять років тобі закапують очі.

      Раз на п’ять років кохають твій край отчий.

      Раз на п’ять років навіть достойні брешуть,

      Щедро дають жебракам, не беруть решту.

      Раз на п’ять років у них всенародний тур!

      Улюблена візуалізація – маркіза де Помпадур,

      Улюблена сцена – абсолютна покора уркам,

      Улюблена мелодія дуже нагадує «Мурку».

      Не будь телепнем! Скільки тобі казати?!

      Злидні залазять щодня крізь шпари у хату,

      Злодії вростають щодня у простори мас-медійні,

      Пишаються голосно, офіційно своїм злодійством.

      Думай, земляче, бо не наросли ще гори,

      Що відділили б навіки сибіри і голодомори.

      Думай, людино, бо НАМ у цім краї ЖИТИ.

      Просто не маємо права його загубити!
      2012



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. МЕДЕЯ
      Знаєш,як це: на вдих – повітря викачують,

      А на видих – горгон дві сотні?

      Я тобі давно вже пробачила,

      Але всі ці нестачі азотні

      Рухають, штурхають в спину і в горло:

      - Помстися, жінко у відчаї!

      Вгоди хоч одній горгоні!

      Море вилито, болі випито,

      Завмирає всесвіту пуповина…

      Ти потрібен мені у чистому вигляді,

      Ти МЕНЕ кохати повинен!

      Ти – як сон, ти – Ясон, ти є Сонце,

      З плямами, опіками і протуберанцями.

      Обпечусь до вуглин, тільки б сон цей

      Не урвався уламками вранці.

      Тільки б щогли «Арго» позростались навіки,

      Тільки б леза собі не вподобав,

      Тільки б ти був моїм чоловіком,

      Бо інакше – недобре.

      Але ти – окремо, далеко, ти – з планами.

      І все у тобі сумісно.

      Залишилось плавно сповзати і плакати,

      На драконах втікати з міста.

      Десь туди, у Колхіду,у тихі спокійні спогади,

      Де дахівка не їде і де можна довіритись Богові.

      У мені покришились усі дзеркала і стержні

      (так направду, існує мене половина).

      Отже, маю підставу зникнути, перш ніж

      На судах віковічних кину тобі «Винен!»

      2012



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Магнітне поле між нами заміновано.
      Випусти, врешті, на свободу кілька тих слів,
      Що причаїлися у грудній клітці, - і буде легше.
      Ти перестанеш захлинатись мовчанням,
      Проникнеш за лаштунки моїх поглядів,
      Розплутаєш вузли моїх обійм і збагнеш:
      Кохатись – фізіологія, кохати – дар.
      2012



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --