Тримайся, міцно тримайся за своє минуле.
Бліда сепія яскравіша, ніж візерунок в калейдоскопі.
Тримайся за дві магнолії, посаджені якимось добродієм сто років тому.
Вони починають розкішним квітом твої весни.
Тримайся за низенький обшарпаний цех - кілька сірих кривих дощок.
То залишки солеварного промислу, пишно увічненого на гербі.
Сіль навчила колись тебе дихати, але вивітрилася.
Тримайся за польські та жидівські камениці,
Хоч і перепаскуджені євроремонтами й переділені на клапті, а все ще гарні.
Вони - зали німого кіно, де сеанси тривають вічність.
Тримайся за містичні історійки та дивних мешканців.
Можливо, після них залишилася лише пісенька або дірявий капелюх десь на музейній полиці.
Тримайся за високі пеньки старих дерев, які так і не дочекалися нащадків.
Тримайся за кахлини п'єців, неповторних в кожній дрогобицькій оселі. Тільки вони гріють у холод.
Тримайся за меморіальні дошки українською, польською чи івритом.
Для майбутніх вони можуть стати цілковито беззмістовними повідомленнями.
Тримайся за тавровані цеглини й дзвінкий брук, за порепаний гребінь дахівки і назви вулиць.
Тримайся за минуле, бо це все, що в тебе є.
Теперішні зміни ведуть в нікуди.
Тому показуй всім славне минуле. Свою сіль і нафту. Георгія, Івана та Бруно. Костел, синагогу і церкви.
Бо твоє майбутнє - то репринтне видання оцифрованих старих світлин.
Твій голос - тиша. Твій біль - дощами. Твоє сподівання - не нам.