КРИМСЬКІ ТАТАРИ
(Не орда – народ)

Татарин кримський – це наш брат
По спільній долі і недолі.
Один імперський «самокат»
Нас на одному дикополі
Давив жорстоко. І доволі! –
Один знущавсь над нами кат.
Татарин кримський – друг і брат!

Кому печаль свою повім?
Не бігти ж зопалу в Європу,
Коли близенько брат Селім –
За смужечкою Перекопу
(Не треба й кінського галопу,
Щоб долетіть в Селімів дім)...

Печаль Селіму я повім.


КАРАЇМИ
(Народ-ендемік (вимираючий))

Діти кримських степів –
Караїми,
Що птахами відлинули вдалеч,
В галичанський,
Князівський ще Галич,
Прижились там і стали своїми...

Вже й не віть – гільченя України
Поміж тих, що тонкі й найламкіші...
Хай підтримують вас, караїми,
У печалі й журбі мої вірші!


КРИМЧАКИ
(Так само, як і караїми)

І кримчаків зосталось мало
У їхнім рідному Криму...
А скільки ж їх, було, пропало,
Упало під імперське рало,
Розтало в чадному диму?!

Хай буде тяжко небувало
Мені самому – всіх прийму,
Потисну руку й обніму,
Надам нічліг і покривало
Малому братові свому.



Далі буде...

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
(Замість прологу)

Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.

За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!

Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...

Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.



УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)

Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?

Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!

Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...

Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.

Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!

Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!

України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!