
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Ми єсть народ
(Замість прологу)
Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.
За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!
Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...
Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.
УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)
Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?
Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!
Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...
Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.
Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!
Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!
України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!
Сучасні проросійськи налаштовані політики та відверті українофоби, аби обґрунтувати необхідність запровадження у незалежній Україні другої державної мови, а саме російської, неодмінно наголошують на тому, що в нашій державі проживають представники понад ста національностей, яких об’єднує «загальнозрозуміла» мова (російська), а «так звана державна», себто українська, навпаки, роз’єднує.
Чи можна з цим погодитись? Аж ніяк, бо ж державна мова, єдина для всіх, для того й існує, аби об'єднати народ в єдину спільність та зміцнити державу. Чужа більшості автохтонного населення російська (чи й інша якась) мова не може виконувати такої важливої функції, тоді як українська, одна з найпрадавніших мов слов'янського світу найлегше надається для вивчення європейцями і є зрозумілою для всіх російськомовних азіатів. Вивченню та швидкому і кращому її засвоєнню сприяють і такі чинники, як українська народна пісня, зрозуміла всім без винятку, і давні народні традиції та звичаї, і сама українська природа – м яка і різнобарвна, затишна і життєлюбна.
Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, в розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід'ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще.
Іван Низовий
(До цієї збірки ввійшли вірші, присвячені всім-всім без винятку "рідним дітям України". Я поступово їх публікуватиму.
З повагою. Л.Низова)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)