Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ми єсть народ
(Замість прологу)
Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.
За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!
Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...
Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.
УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)
Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?
Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!
Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...
Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.
Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!
Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!
України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!
Сучасні проросійськи налаштовані політики та відверті українофоби, аби обґрунтувати необхідність запровадження у незалежній Україні другої державної мови, а саме російської, неодмінно наголошують на тому, що в нашій державі проживають представники понад ста національностей, яких об’єднує «загальнозрозуміла» мова (російська), а «так звана державна», себто українська, навпаки, роз’єднує.
Чи можна з цим погодитись? Аж ніяк, бо ж державна мова, єдина для всіх, для того й існує, аби об'єднати народ в єдину спільність та зміцнити державу. Чужа більшості автохтонного населення російська (чи й інша якась) мова не може виконувати такої важливої функції, тоді як українська, одна з найпрадавніших мов слов'янського світу найлегше надається для вивчення європейцями і є зрозумілою для всіх російськомовних азіатів. Вивченню та швидкому і кращому її засвоєнню сприяють і такі чинники, як українська народна пісня, зрозуміла всім без винятку, і давні народні традиції та звичаї, і сама українська природа – м яка і різнобарвна, затишна і життєлюбна.
Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, в розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід'ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще.
Іван Низовий
(До цієї збірки ввійшли вірші, присвячені всім-всім без винятку "рідним дітям України". Я поступово їх публікуватиму.
З повагою. Л.Низова)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)