
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Ми єсть народ
(Замість прологу)
Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.
За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!
Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...
Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.
УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)
Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?
Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!
Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...
Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.
Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!
Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!
України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!
Сучасні проросійськи налаштовані політики та відверті українофоби, аби обґрунтувати необхідність запровадження у незалежній Україні другої державної мови, а саме російської, неодмінно наголошують на тому, що в нашій державі проживають представники понад ста національностей, яких об’єднує «загальнозрозуміла» мова (російська), а «так звана державна», себто українська, навпаки, роз’єднує.
Чи можна з цим погодитись? Аж ніяк, бо ж державна мова, єдина для всіх, для того й існує, аби об'єднати народ в єдину спільність та зміцнити державу. Чужа більшості автохтонного населення російська (чи й інша якась) мова не може виконувати такої важливої функції, тоді як українська, одна з найпрадавніших мов слов'янського світу найлегше надається для вивчення європейцями і є зрозумілою для всіх російськомовних азіатів. Вивченню та швидкому і кращому її засвоєнню сприяють і такі чинники, як українська народна пісня, зрозуміла всім без винятку, і давні народні традиції та звичаї, і сама українська природа – м яка і різнобарвна, затишна і життєлюбна.
Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, в розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід'ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще.
Іван Низовий
(До цієї збірки ввійшли вірші, присвячені всім-всім без винятку "рідним дітям України". Я поступово їх публікуватиму.
З повагою. Л.Низова)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)