НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
(Замість прологу)

Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.

За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!

Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...

Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.



УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)

Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?

Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!

Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...

Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.

Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!

Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!

України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!

Сучасні проросійськи налаштовані політики та відверті українофоби, аби обґрунтувати необхідність запровадження у незалежній Україні другої державної мови, а саме російської, неодмінно наголошують на тому, що в нашій державі проживають представники понад ста національностей, яких об’єднує «загальнозрозуміла» мова (російська), а «так звана державна», себто українська, навпаки, роз’єднує.
Чи можна з цим погодитись? Аж ніяк, бо ж державна мова, єдина для всіх, для того й існує, аби об'єднати народ в єдину спільність та зміцнити державу. Чужа більшості автохтонного населення російська (чи й інша якась) мова не може виконувати такої важливої функції, тоді як українська, одна з найпрадавніших мов слов'янського світу найлегше надається для вивчення європейцями і є зрозумілою для всіх російськомовних азіатів. Вивченню та швидкому і кращому її засвоєнню сприяють і такі чинники, як українська народна пісня, зрозуміла всім без винятку, і давні народні традиції та звичаї, і сама українська природа – м яка і різнобарвна, затишна і життєлюбна.
Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, в розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід'ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще.
Іван Низовий


(До цієї збірки ввійшли вірші, присвячені всім-всім без винятку "рідним дітям України". Я поступово їх публікуватиму.
З повагою. Л.Низова)