Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ми єсть народ
(Замість прологу)
Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.
За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!
Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...
Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.
УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)
Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?
Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!
Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...
Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.
Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!
Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!
України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!
Сучасні проросійськи налаштовані політики та відверті українофоби, аби обґрунтувати необхідність запровадження у незалежній Україні другої державної мови, а саме російської, неодмінно наголошують на тому, що в нашій державі проживають представники понад ста національностей, яких об’єднує «загальнозрозуміла» мова (російська), а «так звана державна», себто українська, навпаки, роз’єднує.
Чи можна з цим погодитись? Аж ніяк, бо ж державна мова, єдина для всіх, для того й існує, аби об'єднати народ в єдину спільність та зміцнити державу. Чужа більшості автохтонного населення російська (чи й інша якась) мова не може виконувати такої важливої функції, тоді як українська, одна з найпрадавніших мов слов'янського світу найлегше надається для вивчення європейцями і є зрозумілою для всіх російськомовних азіатів. Вивченню та швидкому і кращому її засвоєнню сприяють і такі чинники, як українська народна пісня, зрозуміла всім без винятку, і давні народні традиції та звичаї, і сама українська природа – м яка і різнобарвна, затишна і життєлюбна.
Вслухайтеся в плескіт Дніпра і Дінця, у повіви вітру-леготу, в розшум пшеничного поля, у щебіт птахів – усе це плескотить, шумить, співає по-українськи неповторно і неперевершено.
Вслухайтесь – і полюбіть, і сприйміть усім серцем, як своє, невід'ємне від вашого характеру й ментальності. Не відмовляйтеся від свого прекрасного на користь чужого, непритаманного предковічній Україні, яким би хорошим воно не видавалося вам. Бо своє, кровне, споконвічне – таки ж найкраще.
Іван Низовий
(До цієї збірки ввійшли вірші, присвячені всім-всім без винятку "рідним дітям України". Я поступово їх публікуватиму.
З повагою. Л.Низова)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)