Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про Григорія Котовського
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про нього правду знав.
Це зараз можна правду віднайти,
Злочинця у «герої» розпізнати
Чи то героя в усіма «проклятім».
Ім‘я потомкам чесне зберегти.
Та то не про Котовського. Хоч з ним
Носились, як з героєм комуняки:
І вулиці, й міста і книги всякі.
Хоч би й бери та визнавай святим.
Тож народився був Котовський той
У Бесарабії в сім’ї москальки й ляха.
Зостався рано сиротою бідолаха.
І певний час ним не опікувавсь ніхто.
Можливо, це на нього вплинуло тоді.
Чи то москальські гени – хто там знає,
Чого таке ото з дитини виростає,
Що стільки чорних залиша слідів.
Хрещений його врешті прихистив,
Барон вірменський Манук-Бей. Старався,
Щоб хлопець до життя пристосувався –
Навчання агрономом оплатив.
Та ж непутяще геть воно було,
За хуліганство скоро і прогнали.
Тож грошики хрещеного пропали,
Навчання тому в користь не пішло.
Усе ж хрещений допоміг йому
Училище вже інше закінчити.
Отож, воно отримало освіту
Та працювати, бач, не по уму.
Все норовив когось обмахлювать,
Рішав питання вічно матюками,
А, як не помагало – кулаками.
Прийшлось за те аж двічі побувать -
За мордобій та і «мать-перемать»-
Котовському у арештантській робі.
Але він з того висновків не зробить.
Йому охота бити й грабувать.
Щоб знову не сидіти, він пішов
В підпілля. Із есерами зв’язався.
Розбоєм він, як і раніш займався
Та виправдання, начебто знайшов.
Адже тепер не просто грабував,
А в інтересах, бачите, народу.
Есерам з нього вийшла тільки шкода,
Бо ж він за рік всю групу звалував
Покинуть небезпечний тероризм.
Вони простим розбоєм зайнялися
І жити по блатному узялися.
Кому потрібен клятий той «марксизм»?!
А тут війна негадано прийшла.
Потрібно йти з японцем воювати.
Життя блатне не хочеться ж кидати.
Тож він «святий обов’ְязок» послав.
За те його арештували знов,
Послали примусово воювати.
Та з пів дороги удалось тікати,
За когось не схотів він лити кров.
Вернувся в Бесарабію і там
Зібрав навколо себе горлорізів,
Які з-за грошей куди схочеш влізуть.
І страшно стало селам і містам.
Маєтки грабували, банки та
Людей заможних, де лиш гроші були.
Хрещеного маєток не забули.
Та що там «благодійник» для Кота –
Так його знали у блатному світі.
Усе ж попався. І дванадцять літ
За те отримав каторжних робіт.
Та до кінця не захотів сидіти.
Утік звідтіль, двох конвоїрів вбив.
Та знов узявся за розбійну справу.
Не було на Котовського управи.
Весь край тоді про нього говорив.
А він не тільки-но бандитом був,
А ще і брехуном висококласним.
Так само, звісно, як москаль сучасний.
Хто тільки в Бесарабії не чув
Про те, який же благородний він.
Ну, чистий Робін Гуд – бере в багатих,
Щоб потім бідним людям роздавати.
Чутки ті розпускав сам сучий син.
Можливо, що копійку комусь дав
Із тисяч тих, що зміг награбувати.
Та зміг при тому «гарно» виглядати,
Мов на майбутнє все прорахував.
Бо, коли вп‘яте узяли його
І смертну кару, врешті присудили,
Про нього поміж люду говорили,
Як, наче, про захисника свого.
На мітинги збиралися аби
Йому ту смертну кару відмінили.
Та й тонкосльозі барині просили.
Хоч мав за діло – конвоїрів вбив.
А тут війна Велика вже трива.
Народ дарма не хочеться озлити,
Тож довелось злочинця відпустити -
На фронт – хай кров‘ю ту вину змива.
Та то уже сімнадцятий був рік.
Більшовики захоплять скоро владу.
«Бардак» почнеться. А Котовський радо
Одразу перейде на їхній бік.
Котовський до душі більшовикам.
Хоч горлоріз – вони ж нічим не кращі.
Зібрались в зграю п’яниці ледащі
Аби пустити кров багатіям.
І вже Котовський до Одеси мчить,
Щоб з Муравйовим захопити владу.
І всіх, хто зустрічав не надто радо,
Бандити ті розстрілювали вмить.
Дві тисячі розстріляно було,
Поки вони ту владу встановляли.
Та прийшли німці, їх бігом прогнали.
Котовського з Одеси понесло
В Донбас, щоб УеНеР там колотити,
Сепаратистську владу встановлять.
Звідтіль їх також удалось прогнать,
Аж до Москви прийшлось йому летіти.
Та влітку вісімнадцятого він
Знов у Одесі взявся грабувати,
Денікінців, французів убивати.
Зухвалий був і діяв не один.
Хоча йому усе одно було
Кого вбивати чи пограбувати:
Румунів, ляхів, бідних чи багатих,
Своїх бандитів – все під ніж ішло.
А українців ненавидів він.
За українську мову міг убити.
Ходив у друзях він поміж бандитів.
Нальотчик був із поміж них один,
Що Мішкою Япончиком прозвавсь.
Для нього «Кот» був «паханом» відомим.
«Кота» Япончик слухався у всьому.
Якось речам солодким так піддавсь,
Що кинув клич в блатний одеський світ
У більшовицьку армію вступати,
Де офіційно можна грабувати,
Вбивати і не нестимеш отвіт.
Зібралася одеська «блатота»,
Пішла «на Україну» воювати.
Пройти їй удалося небагато,
Під Вознесенськом всяк своє дістав.
Солдати українські стріли їх.
Бандитів перебили, розігнали.
Япончика схопили, розстріляли.
Котовський, правда, врятуватись зміг.
За «подвиги» йому більшовики
Дивізію «козацьку» доручили.
У ній би молдаван, татар зустріли,
Євреїв та китайців, ще таких
Собі киргизів. Козаків же там
Не було справжніх. Тож і воювали,
Міста і села люто грабували.
Жалю ні дітям, ані старикам.
Де треба було кров’ю заливать
Народний спротив – «козаків» тих слали.
Вони без жалю різали, вбивали,
Щоб по собі пустелю залишать.
Як Україну кров’ю залили,
Тамбовщину взялися «втихомирить».
І там велися, наче люті звірі.
Тож і там спротив подолать змогли.
Як залишки від війська УеНеР
Пішли зимою край свій визволяти,
Котовського послали їх «стрічати».
Бо знали, що то лютий живодер.
Він, мавши набагато більше сил,
Розбив тих українців під Базаром.
А потім влаштував над ними кару,
Більш як три сотні залишивши тіл,
Тих, хто в полон до «козаків» попав.
Полонених безжально розстріляли
І то зовсім за злочин не вважали.
Котовський після того «знаним» став.
Пішла кар‘єра вгору у «Кота».
Такі більшовикам були потрібні,
Які не пожаліють матір рідну.
Він корпусом командувати став.
Обрали ще його в Центрвиконком
Та головним зробили ревізором…
А тут уже і НЕП почався скоро.
Котовський, хоч і став більшовиком,
Та у душі зостався тим бандитом,
Що лиш наживу бачив навкруги.
Тож скоро він «поплутав береги»
Та бізнес заходивсь собі робити.
Штаб його корпусу у Умані стояв.
Більшовики в той час доправились до того,
Що у країні розпочався лютий голод.
Хоч армію все ж Ленін годував
Та на «підніжний корм» перевели
Більшовики війська – самі годуйтесь.
Чи заробляйте, чи когось грабуйте.
Тож командири «бізнес» завели.
В Котовського з «собачок» почали.
Солдати псів, котів кругом ловили.
Із тушок мило без кінця варили,
А шкірки на взуття і шапки йшли.
Тоді цукровим бізнесом зайнявсь,
Варили також пиво й продавали.
Сировину ж задешево купляли,
Бо хто б з селян військовим опиравсь.
Солдати ж там задурно працювали.
Отож Котовський і демпінгував,
Дешевше, аніж інші продавав.
На тому вже мільйони заробляли.
Котовський десь ті гроші всі дівав.
А куди саме – то ніхто не знає.
І та торгівля увесь час зростає.
Уже він тут, немов диктатор став.
Добився автономію створити
Молдавську, самому щоб там «рулити».
Закон не діяв, він тут сам рішав.
«Республіка Котовія» тоді
Сучасне Придністров‘я називали.
Московську владу, звісно то лякало,
Бо розуміли: скоро буть біді.
Як зміцниться, то схоче відірвать
Ту область від радянської держави.
Початись можуть нехороші справи.
Пора було з Котовським тим кінчать.
У двадцять п‘ятому агенти ДеПеУ
Його й пристрелили тихенько. Поховали.
Вину за те на «ворогів» поклали,
Які, мовляв, ненавидять Москву.
Героя стали з мертвого ліпити.
Що він бандит був – хто про те згада?
«Життя за революцію віддав!»
«В серцях народу буде вічно жити!»
Так обілили «трупа» отого,
Що й не впізнати було після скону.
Хоча бери, малюй з нього ікону.
Міста назвали, вулиці бігом
Його ім‘ям та пам‘ятників купу,
Кіно зняли…Він мертвим більш зробив
Корисного для тих більшовиків.
Виходить ефективно, хоч і тупо.
Отак бандит героєм скоро став.
З усіх стовпів ім‘я те прославляли,
Так, що і всі в ті брехні вірить стали.
Бо ж не було вже тих, хто правду знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Григорія Котовського
Для москалів то звично: спершу вбити,
Героя потім з мертвого ліпити.
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про нього правду знав.
Це зараз можна правду віднайти,
Злочинця у «герої» розпізнати
Чи то героя в усіма «проклятім».
Ім‘я потомкам чесне зберегти.
Та то не про Котовського. Хоч з ним
Носились, як з героєм комуняки:
І вулиці, й міста і книги всякі.
Хоч би й бери та визнавай святим.
Тож народився був Котовський той
У Бесарабії в сім’ї москальки й ляха.
Зостався рано сиротою бідолаха.
І певний час ним не опікувавсь ніхто.
Можливо, це на нього вплинуло тоді.
Чи то москальські гени – хто там знає,
Чого таке ото з дитини виростає,
Що стільки чорних залиша слідів.
Хрещений його врешті прихистив,
Барон вірменський Манук-Бей. Старався,
Щоб хлопець до життя пристосувався –
Навчання агрономом оплатив.
Та ж непутяще геть воно було,
За хуліганство скоро і прогнали.
Тож грошики хрещеного пропали,
Навчання тому в користь не пішло.
Усе ж хрещений допоміг йому
Училище вже інше закінчити.
Отож, воно отримало освіту
Та працювати, бач, не по уму.
Все норовив когось обмахлювать,
Рішав питання вічно матюками,
А, як не помагало – кулаками.
Прийшлось за те аж двічі побувать -
За мордобій та і «мать-перемать»-
Котовському у арештантській робі.
Але він з того висновків не зробить.
Йому охота бити й грабувать.
Щоб знову не сидіти, він пішов
В підпілля. Із есерами зв’язався.
Розбоєм він, як і раніш займався
Та виправдання, начебто знайшов.
Адже тепер не просто грабував,
А в інтересах, бачите, народу.
Есерам з нього вийшла тільки шкода,
Бо ж він за рік всю групу звалував
Покинуть небезпечний тероризм.
Вони простим розбоєм зайнялися
І жити по блатному узялися.
Кому потрібен клятий той «марксизм»?!
А тут війна негадано прийшла.
Потрібно йти з японцем воювати.
Життя блатне не хочеться ж кидати.
Тож він «святий обов’ְязок» послав.
За те його арештували знов,
Послали примусово воювати.
Та з пів дороги удалось тікати,
За когось не схотів він лити кров.
Вернувся в Бесарабію і там
Зібрав навколо себе горлорізів,
Які з-за грошей куди схочеш влізуть.
І страшно стало селам і містам.
Маєтки грабували, банки та
Людей заможних, де лиш гроші були.
Хрещеного маєток не забули.
Та що там «благодійник» для Кота –
Так його знали у блатному світі.
Усе ж попався. І дванадцять літ
За те отримав каторжних робіт.
Та до кінця не захотів сидіти.
Утік звідтіль, двох конвоїрів вбив.
Та знов узявся за розбійну справу.
Не було на Котовського управи.
Весь край тоді про нього говорив.
А він не тільки-но бандитом був,
А ще і брехуном висококласним.
Так само, звісно, як москаль сучасний.
Хто тільки в Бесарабії не чув
Про те, який же благородний він.
Ну, чистий Робін Гуд – бере в багатих,
Щоб потім бідним людям роздавати.
Чутки ті розпускав сам сучий син.
Можливо, що копійку комусь дав
Із тисяч тих, що зміг награбувати.
Та зміг при тому «гарно» виглядати,
Мов на майбутнє все прорахував.
Бо, коли вп‘яте узяли його
І смертну кару, врешті присудили,
Про нього поміж люду говорили,
Як, наче, про захисника свого.
На мітинги збиралися аби
Йому ту смертну кару відмінили.
Та й тонкосльозі барині просили.
Хоч мав за діло – конвоїрів вбив.
А тут війна Велика вже трива.
Народ дарма не хочеться озлити,
Тож довелось злочинця відпустити -
На фронт – хай кров‘ю ту вину змива.
Та то уже сімнадцятий був рік.
Більшовики захоплять скоро владу.
«Бардак» почнеться. А Котовський радо
Одразу перейде на їхній бік.
Котовський до душі більшовикам.
Хоч горлоріз – вони ж нічим не кращі.
Зібрались в зграю п’яниці ледащі
Аби пустити кров багатіям.
І вже Котовський до Одеси мчить,
Щоб з Муравйовим захопити владу.
І всіх, хто зустрічав не надто радо,
Бандити ті розстрілювали вмить.
Дві тисячі розстріляно було,
Поки вони ту владу встановляли.
Та прийшли німці, їх бігом прогнали.
Котовського з Одеси понесло
В Донбас, щоб УеНеР там колотити,
Сепаратистську владу встановлять.
Звідтіль їх також удалось прогнать,
Аж до Москви прийшлось йому летіти.
Та влітку вісімнадцятого він
Знов у Одесі взявся грабувати,
Денікінців, французів убивати.
Зухвалий був і діяв не один.
Хоча йому усе одно було
Кого вбивати чи пограбувати:
Румунів, ляхів, бідних чи багатих,
Своїх бандитів – все під ніж ішло.
А українців ненавидів він.
За українську мову міг убити.
Ходив у друзях він поміж бандитів.
Нальотчик був із поміж них один,
Що Мішкою Япончиком прозвавсь.
Для нього «Кот» був «паханом» відомим.
«Кота» Япончик слухався у всьому.
Якось речам солодким так піддавсь,
Що кинув клич в блатний одеський світ
У більшовицьку армію вступати,
Де офіційно можна грабувати,
Вбивати і не нестимеш отвіт.
Зібралася одеська «блатота»,
Пішла «на Україну» воювати.
Пройти їй удалося небагато,
Під Вознесенськом всяк своє дістав.
Солдати українські стріли їх.
Бандитів перебили, розігнали.
Япончика схопили, розстріляли.
Котовський, правда, врятуватись зміг.
За «подвиги» йому більшовики
Дивізію «козацьку» доручили.
У ній би молдаван, татар зустріли,
Євреїв та китайців, ще таких
Собі киргизів. Козаків же там
Не було справжніх. Тож і воювали,
Міста і села люто грабували.
Жалю ні дітям, ані старикам.
Де треба було кров’ю заливать
Народний спротив – «козаків» тих слали.
Вони без жалю різали, вбивали,
Щоб по собі пустелю залишать.
Як Україну кров’ю залили,
Тамбовщину взялися «втихомирить».
І там велися, наче люті звірі.
Тож і там спротив подолать змогли.
Як залишки від війська УеНеР
Пішли зимою край свій визволяти,
Котовського послали їх «стрічати».
Бо знали, що то лютий живодер.
Він, мавши набагато більше сил,
Розбив тих українців під Базаром.
А потім влаштував над ними кару,
Більш як три сотні залишивши тіл,
Тих, хто в полон до «козаків» попав.
Полонених безжально розстріляли
І то зовсім за злочин не вважали.
Котовський після того «знаним» став.
Пішла кар‘єра вгору у «Кота».
Такі більшовикам були потрібні,
Які не пожаліють матір рідну.
Він корпусом командувати став.
Обрали ще його в Центрвиконком
Та головним зробили ревізором…
А тут уже і НЕП почався скоро.
Котовський, хоч і став більшовиком,
Та у душі зостався тим бандитом,
Що лиш наживу бачив навкруги.
Тож скоро він «поплутав береги»
Та бізнес заходивсь собі робити.
Штаб його корпусу у Умані стояв.
Більшовики в той час доправились до того,
Що у країні розпочався лютий голод.
Хоч армію все ж Ленін годував
Та на «підніжний корм» перевели
Більшовики війська – самі годуйтесь.
Чи заробляйте, чи когось грабуйте.
Тож командири «бізнес» завели.
В Котовського з «собачок» почали.
Солдати псів, котів кругом ловили.
Із тушок мило без кінця варили,
А шкірки на взуття і шапки йшли.
Тоді цукровим бізнесом зайнявсь,
Варили також пиво й продавали.
Сировину ж задешево купляли,
Бо хто б з селян військовим опиравсь.
Солдати ж там задурно працювали.
Отож Котовський і демпінгував,
Дешевше, аніж інші продавав.
На тому вже мільйони заробляли.
Котовський десь ті гроші всі дівав.
А куди саме – то ніхто не знає.
І та торгівля увесь час зростає.
Уже він тут, немов диктатор став.
Добився автономію створити
Молдавську, самому щоб там «рулити».
Закон не діяв, він тут сам рішав.
«Республіка Котовія» тоді
Сучасне Придністров‘я називали.
Московську владу, звісно то лякало,
Бо розуміли: скоро буть біді.
Як зміцниться, то схоче відірвать
Ту область від радянської держави.
Початись можуть нехороші справи.
Пора було з Котовським тим кінчать.
У двадцять п‘ятому агенти ДеПеУ
Його й пристрелили тихенько. Поховали.
Вину за те на «ворогів» поклали,
Які, мовляв, ненавидять Москву.
Героя стали з мертвого ліпити.
Що він бандит був – хто про те згада?
«Життя за революцію віддав!»
«В серцях народу буде вічно жити!»
Так обілили «трупа» отого,
Що й не впізнати було після скону.
Хоча бери, малюй з нього ікону.
Міста назвали, вулиці бігом
Його ім‘ям та пам‘ятників купу,
Кіно зняли…Він мертвим більш зробив
Корисного для тих більшовиків.
Виходить ефективно, хоч і тупо.
Отак бандит героєм скоро став.
З усіх стовпів ім‘я те прославляли,
Так, що і всі в ті брехні вірить стали.
Бо ж не було вже тих, хто правду знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
