Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про Григорія Котовського
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про нього правду знав.
Це зараз можна правду віднайти,
Злочинця у «герої» розпізнати
Чи то героя в усіма «проклятім».
Ім‘я потомкам чесне зберегти.
Та то не про Котовського. Хоч з ним
Носились, як з героєм комуняки:
І вулиці, й міста і книги всякі.
Хоч би й бери та визнавай святим.
Тож народився був Котовський той
У Бесарабії в сім’ї москальки й ляха.
Зостався рано сиротою бідолаха.
І певний час ним не опікувавсь ніхто.
Можливо, це на нього вплинуло тоді.
Чи то москальські гени – хто там знає,
Чого таке ото з дитини виростає,
Що стільки чорних залиша слідів.
Хрещений його врешті прихистив,
Барон вірменський Манук-Бей. Старався,
Щоб хлопець до життя пристосувався –
Навчання агрономом оплатив.
Та ж непутяще геть воно було,
За хуліганство скоро і прогнали.
Тож грошики хрещеного пропали,
Навчання тому в користь не пішло.
Усе ж хрещений допоміг йому
Училище вже інше закінчити.
Отож, воно отримало освіту
Та працювати, бач, не по уму.
Все норовив когось обмахлювать,
Рішав питання вічно матюками,
А, як не помагало – кулаками.
Прийшлось за те аж двічі побувать -
За мордобій та і «мать-перемать»-
Котовському у арештантській робі.
Але він з того висновків не зробить.
Йому охота бити й грабувать.
Щоб знову не сидіти, він пішов
В підпілля. Із есерами зв’язався.
Розбоєм він, як і раніш займався
Та виправдання, начебто знайшов.
Адже тепер не просто грабував,
А в інтересах, бачите, народу.
Есерам з нього вийшла тільки шкода,
Бо ж він за рік всю групу звалував
Покинуть небезпечний тероризм.
Вони простим розбоєм зайнялися
І жити по блатному узялися.
Кому потрібен клятий той «марксизм»?!
А тут війна негадано прийшла.
Потрібно йти з японцем воювати.
Життя блатне не хочеться ж кидати.
Тож він «святий обов’ְязок» послав.
За те його арештували знов,
Послали примусово воювати.
Та з пів дороги удалось тікати,
За когось не схотів він лити кров.
Вернувся в Бесарабію і там
Зібрав навколо себе горлорізів,
Які з-за грошей куди схочеш влізуть.
І страшно стало селам і містам.
Маєтки грабували, банки та
Людей заможних, де лиш гроші були.
Хрещеного маєток не забули.
Та що там «благодійник» для Кота –
Так його знали у блатному світі.
Усе ж попався. І дванадцять літ
За те отримав каторжних робіт.
Та до кінця не захотів сидіти.
Утік звідтіль, двох конвоїрів вбив.
Та знов узявся за розбійну справу.
Не було на Котовського управи.
Весь край тоді про нього говорив.
А він не тільки-но бандитом був,
А ще і брехуном висококласним.
Так само, звісно, як москаль сучасний.
Хто тільки в Бесарабії не чув
Про те, який же благородний він.
Ну, чистий Робін Гуд – бере в багатих,
Щоб потім бідним людям роздавати.
Чутки ті розпускав сам сучий син.
Можливо, що копійку комусь дав
Із тисяч тих, що зміг награбувати.
Та зміг при тому «гарно» виглядати,
Мов на майбутнє все прорахував.
Бо, коли вп‘яте узяли його
І смертну кару, врешті присудили,
Про нього поміж люду говорили,
Як, наче, про захисника свого.
На мітинги збиралися аби
Йому ту смертну кару відмінили.
Та й тонкосльозі барині просили.
Хоч мав за діло – конвоїрів вбив.
А тут війна Велика вже трива.
Народ дарма не хочеться озлити,
Тож довелось злочинця відпустити -
На фронт – хай кров‘ю ту вину змива.
Та то уже сімнадцятий був рік.
Більшовики захоплять скоро владу.
«Бардак» почнеться. А Котовський радо
Одразу перейде на їхній бік.
Котовський до душі більшовикам.
Хоч горлоріз – вони ж нічим не кращі.
Зібрались в зграю п’яниці ледащі
Аби пустити кров багатіям.
І вже Котовський до Одеси мчить,
Щоб з Муравйовим захопити владу.
І всіх, хто зустрічав не надто радо,
Бандити ті розстрілювали вмить.
Дві тисячі розстріляно було,
Поки вони ту владу встановляли.
Та прийшли німці, їх бігом прогнали.
Котовського з Одеси понесло
В Донбас, щоб УеНеР там колотити,
Сепаратистську владу встановлять.
Звідтіль їх також удалось прогнать,
Аж до Москви прийшлось йому летіти.
Та влітку вісімнадцятого він
Знов у Одесі взявся грабувати,
Денікінців, французів убивати.
Зухвалий був і діяв не один.
Хоча йому усе одно було
Кого вбивати чи пограбувати:
Румунів, ляхів, бідних чи багатих,
Своїх бандитів – все під ніж ішло.
А українців ненавидів він.
За українську мову міг убити.
Ходив у друзях він поміж бандитів.
Нальотчик був із поміж них один,
Що Мішкою Япончиком прозвавсь.
Для нього «Кот» був «паханом» відомим.
«Кота» Япончик слухався у всьому.
Якось речам солодким так піддавсь,
Що кинув клич в блатний одеський світ
У більшовицьку армію вступати,
Де офіційно можна грабувати,
Вбивати і не нестимеш отвіт.
Зібралася одеська «блатота»,
Пішла «на Україну» воювати.
Пройти їй удалося небагато,
Під Вознесенськом всяк своє дістав.
Солдати українські стріли їх.
Бандитів перебили, розігнали.
Япончика схопили, розстріляли.
Котовський, правда, врятуватись зміг.
За «подвиги» йому більшовики
Дивізію «козацьку» доручили.
У ній би молдаван, татар зустріли,
Євреїв та китайців, ще таких
Собі киргизів. Козаків же там
Не було справжніх. Тож і воювали,
Міста і села люто грабували.
Жалю ні дітям, ані старикам.
Де треба було кров’ю заливать
Народний спротив – «козаків» тих слали.
Вони без жалю різали, вбивали,
Щоб по собі пустелю залишать.
Як Україну кров’ю залили,
Тамбовщину взялися «втихомирить».
І там велися, наче люті звірі.
Тож і там спротив подолать змогли.
Як залишки від війська УеНеР
Пішли зимою край свій визволяти,
Котовського послали їх «стрічати».
Бо знали, що то лютий живодер.
Він, мавши набагато більше сил,
Розбив тих українців під Базаром.
А потім влаштував над ними кару,
Більш як три сотні залишивши тіл,
Тих, хто в полон до «козаків» попав.
Полонених безжально розстріляли
І то зовсім за злочин не вважали.
Котовський після того «знаним» став.
Пішла кар‘єра вгору у «Кота».
Такі більшовикам були потрібні,
Які не пожаліють матір рідну.
Він корпусом командувати став.
Обрали ще його в Центрвиконком
Та головним зробили ревізором…
А тут уже і НЕП почався скоро.
Котовський, хоч і став більшовиком,
Та у душі зостався тим бандитом,
Що лиш наживу бачив навкруги.
Тож скоро він «поплутав береги»
Та бізнес заходивсь собі робити.
Штаб його корпусу у Умані стояв.
Більшовики в той час доправились до того,
Що у країні розпочався лютий голод.
Хоч армію все ж Ленін годував
Та на «підніжний корм» перевели
Більшовики війська – самі годуйтесь.
Чи заробляйте, чи когось грабуйте.
Тож командири «бізнес» завели.
В Котовського з «собачок» почали.
Солдати псів, котів кругом ловили.
Із тушок мило без кінця варили,
А шкірки на взуття і шапки йшли.
Тоді цукровим бізнесом зайнявсь,
Варили також пиво й продавали.
Сировину ж задешево купляли,
Бо хто б з селян військовим опиравсь.
Солдати ж там задурно працювали.
Отож Котовський і демпінгував,
Дешевше, аніж інші продавав.
На тому вже мільйони заробляли.
Котовський десь ті гроші всі дівав.
А куди саме – то ніхто не знає.
І та торгівля увесь час зростає.
Уже він тут, немов диктатор став.
Добився автономію створити
Молдавську, самому щоб там «рулити».
Закон не діяв, він тут сам рішав.
«Республіка Котовія» тоді
Сучасне Придністров‘я називали.
Московську владу, звісно то лякало,
Бо розуміли: скоро буть біді.
Як зміцниться, то схоче відірвать
Ту область від радянської держави.
Початись можуть нехороші справи.
Пора було з Котовським тим кінчать.
У двадцять п‘ятому агенти ДеПеУ
Його й пристрелили тихенько. Поховали.
Вину за те на «ворогів» поклали,
Які, мовляв, ненавидять Москву.
Героя стали з мертвого ліпити.
Що він бандит був – хто про те згада?
«Життя за революцію віддав!»
«В серцях народу буде вічно жити!»
Так обілили «трупа» отого,
Що й не впізнати було після скону.
Хоча бери, малюй з нього ікону.
Міста назвали, вулиці бігом
Його ім‘ям та пам‘ятників купу,
Кіно зняли…Він мертвим більш зробив
Корисного для тих більшовиків.
Виходить ефективно, хоч і тупо.
Отак бандит героєм скоро став.
З усіх стовпів ім‘я те прославляли,
Так, що і всі в ті брехні вірить стали.
Бо ж не було вже тих, хто правду знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Григорія Котовського
Для москалів то звично: спершу вбити,
Героя потім з мертвого ліпити.
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про нього правду знав.
Це зараз можна правду віднайти,
Злочинця у «герої» розпізнати
Чи то героя в усіма «проклятім».
Ім‘я потомкам чесне зберегти.
Та то не про Котовського. Хоч з ним
Носились, як з героєм комуняки:
І вулиці, й міста і книги всякі.
Хоч би й бери та визнавай святим.
Тож народився був Котовський той
У Бесарабії в сім’ї москальки й ляха.
Зостався рано сиротою бідолаха.
І певний час ним не опікувавсь ніхто.
Можливо, це на нього вплинуло тоді.
Чи то москальські гени – хто там знає,
Чого таке ото з дитини виростає,
Що стільки чорних залиша слідів.
Хрещений його врешті прихистив,
Барон вірменський Манук-Бей. Старався,
Щоб хлопець до життя пристосувався –
Навчання агрономом оплатив.
Та ж непутяще геть воно було,
За хуліганство скоро і прогнали.
Тож грошики хрещеного пропали,
Навчання тому в користь не пішло.
Усе ж хрещений допоміг йому
Училище вже інше закінчити.
Отож, воно отримало освіту
Та працювати, бач, не по уму.
Все норовив когось обмахлювать,
Рішав питання вічно матюками,
А, як не помагало – кулаками.
Прийшлось за те аж двічі побувать -
За мордобій та і «мать-перемать»-
Котовському у арештантській робі.
Але він з того висновків не зробить.
Йому охота бити й грабувать.
Щоб знову не сидіти, він пішов
В підпілля. Із есерами зв’язався.
Розбоєм він, як і раніш займався
Та виправдання, начебто знайшов.
Адже тепер не просто грабував,
А в інтересах, бачите, народу.
Есерам з нього вийшла тільки шкода,
Бо ж він за рік всю групу звалував
Покинуть небезпечний тероризм.
Вони простим розбоєм зайнялися
І жити по блатному узялися.
Кому потрібен клятий той «марксизм»?!
А тут війна негадано прийшла.
Потрібно йти з японцем воювати.
Життя блатне не хочеться ж кидати.
Тож він «святий обов’ְязок» послав.
За те його арештували знов,
Послали примусово воювати.
Та з пів дороги удалось тікати,
За когось не схотів він лити кров.
Вернувся в Бесарабію і там
Зібрав навколо себе горлорізів,
Які з-за грошей куди схочеш влізуть.
І страшно стало селам і містам.
Маєтки грабували, банки та
Людей заможних, де лиш гроші були.
Хрещеного маєток не забули.
Та що там «благодійник» для Кота –
Так його знали у блатному світі.
Усе ж попався. І дванадцять літ
За те отримав каторжних робіт.
Та до кінця не захотів сидіти.
Утік звідтіль, двох конвоїрів вбив.
Та знов узявся за розбійну справу.
Не було на Котовського управи.
Весь край тоді про нього говорив.
А він не тільки-но бандитом був,
А ще і брехуном висококласним.
Так само, звісно, як москаль сучасний.
Хто тільки в Бесарабії не чув
Про те, який же благородний він.
Ну, чистий Робін Гуд – бере в багатих,
Щоб потім бідним людям роздавати.
Чутки ті розпускав сам сучий син.
Можливо, що копійку комусь дав
Із тисяч тих, що зміг награбувати.
Та зміг при тому «гарно» виглядати,
Мов на майбутнє все прорахував.
Бо, коли вп‘яте узяли його
І смертну кару, врешті присудили,
Про нього поміж люду говорили,
Як, наче, про захисника свого.
На мітинги збиралися аби
Йому ту смертну кару відмінили.
Та й тонкосльозі барині просили.
Хоч мав за діло – конвоїрів вбив.
А тут війна Велика вже трива.
Народ дарма не хочеться озлити,
Тож довелось злочинця відпустити -
На фронт – хай кров‘ю ту вину змива.
Та то уже сімнадцятий був рік.
Більшовики захоплять скоро владу.
«Бардак» почнеться. А Котовський радо
Одразу перейде на їхній бік.
Котовський до душі більшовикам.
Хоч горлоріз – вони ж нічим не кращі.
Зібрались в зграю п’яниці ледащі
Аби пустити кров багатіям.
І вже Котовський до Одеси мчить,
Щоб з Муравйовим захопити владу.
І всіх, хто зустрічав не надто радо,
Бандити ті розстрілювали вмить.
Дві тисячі розстріляно було,
Поки вони ту владу встановляли.
Та прийшли німці, їх бігом прогнали.
Котовського з Одеси понесло
В Донбас, щоб УеНеР там колотити,
Сепаратистську владу встановлять.
Звідтіль їх також удалось прогнать,
Аж до Москви прийшлось йому летіти.
Та влітку вісімнадцятого він
Знов у Одесі взявся грабувати,
Денікінців, французів убивати.
Зухвалий був і діяв не один.
Хоча йому усе одно було
Кого вбивати чи пограбувати:
Румунів, ляхів, бідних чи багатих,
Своїх бандитів – все під ніж ішло.
А українців ненавидів він.
За українську мову міг убити.
Ходив у друзях він поміж бандитів.
Нальотчик був із поміж них один,
Що Мішкою Япончиком прозвавсь.
Для нього «Кот» був «паханом» відомим.
«Кота» Япончик слухався у всьому.
Якось речам солодким так піддавсь,
Що кинув клич в блатний одеський світ
У більшовицьку армію вступати,
Де офіційно можна грабувати,
Вбивати і не нестимеш отвіт.
Зібралася одеська «блатота»,
Пішла «на Україну» воювати.
Пройти їй удалося небагато,
Під Вознесенськом всяк своє дістав.
Солдати українські стріли їх.
Бандитів перебили, розігнали.
Япончика схопили, розстріляли.
Котовський, правда, врятуватись зміг.
За «подвиги» йому більшовики
Дивізію «козацьку» доручили.
У ній би молдаван, татар зустріли,
Євреїв та китайців, ще таких
Собі киргизів. Козаків же там
Не було справжніх. Тож і воювали,
Міста і села люто грабували.
Жалю ні дітям, ані старикам.
Де треба було кров’ю заливать
Народний спротив – «козаків» тих слали.
Вони без жалю різали, вбивали,
Щоб по собі пустелю залишать.
Як Україну кров’ю залили,
Тамбовщину взялися «втихомирить».
І там велися, наче люті звірі.
Тож і там спротив подолать змогли.
Як залишки від війська УеНеР
Пішли зимою край свій визволяти,
Котовського послали їх «стрічати».
Бо знали, що то лютий живодер.
Він, мавши набагато більше сил,
Розбив тих українців під Базаром.
А потім влаштував над ними кару,
Більш як три сотні залишивши тіл,
Тих, хто в полон до «козаків» попав.
Полонених безжально розстріляли
І то зовсім за злочин не вважали.
Котовський після того «знаним» став.
Пішла кар‘єра вгору у «Кота».
Такі більшовикам були потрібні,
Які не пожаліють матір рідну.
Він корпусом командувати став.
Обрали ще його в Центрвиконком
Та головним зробили ревізором…
А тут уже і НЕП почався скоро.
Котовський, хоч і став більшовиком,
Та у душі зостався тим бандитом,
Що лиш наживу бачив навкруги.
Тож скоро він «поплутав береги»
Та бізнес заходивсь собі робити.
Штаб його корпусу у Умані стояв.
Більшовики в той час доправились до того,
Що у країні розпочався лютий голод.
Хоч армію все ж Ленін годував
Та на «підніжний корм» перевели
Більшовики війська – самі годуйтесь.
Чи заробляйте, чи когось грабуйте.
Тож командири «бізнес» завели.
В Котовського з «собачок» почали.
Солдати псів, котів кругом ловили.
Із тушок мило без кінця варили,
А шкірки на взуття і шапки йшли.
Тоді цукровим бізнесом зайнявсь,
Варили також пиво й продавали.
Сировину ж задешево купляли,
Бо хто б з селян військовим опиравсь.
Солдати ж там задурно працювали.
Отож Котовський і демпінгував,
Дешевше, аніж інші продавав.
На тому вже мільйони заробляли.
Котовський десь ті гроші всі дівав.
А куди саме – то ніхто не знає.
І та торгівля увесь час зростає.
Уже він тут, немов диктатор став.
Добився автономію створити
Молдавську, самому щоб там «рулити».
Закон не діяв, він тут сам рішав.
«Республіка Котовія» тоді
Сучасне Придністров‘я називали.
Московську владу, звісно то лякало,
Бо розуміли: скоро буть біді.
Як зміцниться, то схоче відірвать
Ту область від радянської держави.
Початись можуть нехороші справи.
Пора було з Котовським тим кінчать.
У двадцять п‘ятому агенти ДеПеУ
Його й пристрелили тихенько. Поховали.
Вину за те на «ворогів» поклали,
Які, мовляв, ненавидять Москву.
Героя стали з мертвого ліпити.
Що він бандит був – хто про те згада?
«Життя за революцію віддав!»
«В серцях народу буде вічно жити!»
Так обілили «трупа» отого,
Що й не впізнати було після скону.
Хоча бери, малюй з нього ікону.
Міста назвали, вулиці бігом
Його ім‘ям та пам‘ятників купу,
Кіно зняли…Він мертвим більш зробив
Корисного для тих більшовиків.
Виходить ефективно, хоч і тупо.
Отак бандит героєм скоро став.
З усіх стовпів ім‘я те прославляли,
Так, що і всі в ті брехні вірить стали.
Бо ж не було вже тих, хто правду знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
