Дожити б до весни, а там – до літа,
А влітку хто ж захоче помирать?!
О, душе, співчуттями не зігріта,
Тобі – грішити, а мені – карать
Себе ж – за всі твої гріхопадіння,
Відновлювать потрощені мости
Й заглиблювати вирване коріння
В людських чуттів зачерствілі пласти!
Дожити б до весни,
Переболіти
Минулим і сучасним заодно,
Одужати і вірою зміцніти.
Перебродить до літа, як вино!

Відлюбив своє, віддонжуанив,
Одгрішив – і скаржитися гріх
На богів.
Нічим не опоганив
І не поганьбив ніде своїх
Суджених коханок-богоданок –
Всі знайшли і гавань, і причал…
Тож нічого,
Що в ясний світанок
Запливає хмаркою печаль.
Так воно й повинно відбуватись:
Осеніти, в зиму перейти,
Під пречистим снігом приховатись,
Навесні зволожити ґрунти…
Відлюбив своє, відплодоносив –
Ген довкола пагони гінкі
Зелено вистрілюють у просинь,
Високо, до зір і літаків!

Давненько не пишуться вірші…
Які вже там вірші,
Коли
Часи все гіркіші та гірші,
Суціль із ганьби та хули?!
Ось так ти святкуєш, козаче,
Свій полудень віку – овва! –
Душа все ще терпить – не плаче,
Та, певно ж, давно й не співа.
Від чого їй, грішній, співати?
Чого б їй і не заридать?
В підпіллі сичать горлохвати,
Вгорі марнотрати сидять.
До влади прийшли шовіністи –
«Хохляцкіх кровєй москалі»,
І нічого пити і їсти
На цій «суверенній» землі.
Немає що взути й одіти
Й молитись немає кому,
На волі несила вже скніти
Й негоже сідати в тюрму…
Та є Україна!
За неї
Я будь-яку муку стерплю,
Клянусь на своїм ювілеї
І клятву сльозою скріплю,
І кров’ю скроплю – при потребі –
Й життя – за єдину – віддам,
Щоб син мій не жив у ганебі
І доньку минала біда,
А лихо малого онука
Й нащадків усіх обійшло,
Щоб з волі московського крука
«Возз’єднань» повік не було!

Я не в спромозі зупинить дороги,
Що вигнулася луком через луки, –
Не варті й порохні
Перестороги
Супроти неминучої розлуки!
Вже обрій-тятива аж до відмови
Натягнутий:
Невтримною стрілою
Ти випурхнеш з обіймів!
Лиш розмови
Сумний фінал залишиться зі мною.
Пусте, скажу,
Заблуканий в пустині.
Минеться все,
Подумаю для втіхи.
Й шляхетні празірки по небосині
Твого шляху позначать ярі віхи.
Й Чумацьким шляхом,
Доки сил і змоги,
Брестиму я в непевність без вагання
Лишень тому,
Що будь-яке кохання
Одвічним є синонімом дороги.

* * *
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
сад ожив сокострумом
надіями повниться зашкарубла душа
в очі небо вливається жайвориною піснею
річка знов увійшла в береги
заспіваймо веснянку


* * *
неминаюче минуле переслідує
мертві хапають живих
живі хороняться в землю
і проростають травою
стаючи безмовними свідками
всіх катастроф майбутнього


* * *
плющем румовища обвита Україна
отерпла з холоду а все ж таки рида
ой у лузі червона калина
похилилася…
хіба ж чужа орда?!


* * *
і жаба цицьки дасть
і цап нас молоком напоїть
і курка півнем прокричить уранці
тож голосуймо
голу шию суймо
в шовковий зашморг
щирих побрехеньок!


* * *
не був розкуркулений…
не помирав з голоду…
не піддавався репресіям…
не ходив у бандерівцях…
не числився в дисидентах…
дуже цей чоловік підозрілий!


* * *
червоподібні черги в Мавзолей
помітно схуднули –
кінчається «епоха»


* * *
Москва поїдаючи шинку полтавську
луганські цукерки
і фрукти подільські
жаліє «бедняжек-хохлов»


* * *
все ворожать у Ворожбі
вражі ворожбити:
знов зариють нас у землю
друзі-московити
тільки в Дружбі їм не вірять:
брешуть ворожбити!
…і ворушаться мільйони
в землю вже заритих


* * *
де ж нам такого гетьмана знайти
щоб з булавою був
і з головою?!


* * *
енергетична криза:
нічим поснідати
а про обід
краще помовчу –
натщесерце
випалю зо три «чинарики»
і –
з Богом піду на роботу


* * *
уже – прозріли
справа за малим:
щоб тихий писк
перетворивсь на голос


* * *
яке ж то безглуздя –
писати в шухляду стола
для наших майбутніх катюг-критиканів!


* * *
віват шовіністи перевертні антисеміти
такій послідовності вашій
позаздрити маю
прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!


* * *
не знаю нічого
і знати не хочу
і хата моя навіть далі ніж скраю
й сорочка моя мені ближче до тіла
немає мене не було і не буде
принаймні сьогодні
принаймні назавше


* * *
я зневажаю вас фантасти
від бізнесу чи грабежу
що в ленінців учились красти
і правду кутати в олжу
такої репаної касти
ще не було я вам скажу
готової на жопу впасти
щоб «ощасливити» чужу


* * *
О легенди радянських часів.
Що під гавкання табірних псів
Повсякденно творились у нас :
Що не план – то новий котлован,
Чи канал –
І натхненно конав
Доконечно безкласовий клас!


* * *
У напівситому рабстві
Спокійно жилося,
Солодко спалось хмільному,
Хоч гірко пилося,
Нині ж, коли живемо
На голодній свободі,
П’ється ще гірше –
Та годі упитися, годі!


* * *
втрачаємо і те, що здобули…
«неполноценные хохлы» –
оцінять знову «друзі».
рабами станем знову,
як не раз уже були,
зате з Росією в досмертному союзі!


* * *
такий народ не може буть рабом
довік віків до смертної години
який святу Голготу України
аж до небес возніс
своїм горбом!


* * *
та ж знаю далебі
що весь я не помру
залишу по собі
сяку-таку муру
сяка-така мура
із-під мого пера
призначена їй-пра
для спільного добра!


* * *
який достойний чоловік –
достоявся до краю –
достоявся б іще й до України!


* * *
куди веде нас гетьман-президент
дорогою яка біжить від себе?


* * *
проскочив останній тролейбус –
стою на узбіччі життя


* * *
блукаючи по гамірному місту
я глухну від безлюддя і самотності


* * *
десь пропав той рушник
на якому
мати вишила долю мою


* * *
а де ж подівся комунізм
що мрів на горизонті?


* * *
запізно мудрими стаєм –
біля останнього порога
перед лицем самого Бога


* * *
і ніяких ілюзій –
реальність одна
без рожевого соцреалізму
заправляє життям
і провадить його у майбутнє
де – живу сподіванням –
відведено місце
дивакам і поетам
філософам і утопістам


* * *
я гвинтик
але моя різьба не підходить
до вашої гайки
я одиниця
але моя худорба
відлякує ваші пузаті нулі
я смітинка в чужому оці
і спробуйте мене дістати!


* * *
в озвірілому світі
я приречений бути людиною
Бог мене на подвижництво
благословив
не спитавши моєї згоди


* * *
не піду сьогодні на службу –
що зміниться?
чи переміниться світ
якщо я піду на службу?
може краще лишатись на місці
і правити службу в собі?


* * *
І нікому вірші не потрібні,
Крім самих поетів. Гірко знати:
Нині люди й справді-бо подібні
На приматів –
Вибачте, примати!


* * *
що нам та із чого вибирати
а від чого і втікати слід,
ти ще усвідомиш, друже-брате,
дивлячись із заходу на схід!


* * *
якщо поет в Росії – не поет, –
не стане він поетом і в Заїрі…
ніякий найдержавніший декрет
звучання не додасть бездарній лірі!


* * *
замулюється пам’яті криниця
й струмок традицій геть пересиха…
лиш іноді ще совісне насниться –
легенька тінь великого гріха.


* * *
розвантажую душу віршами
звеселяю печаль свою римами
і не хочеться більше ні вішати
ні гриміти на когось ні гримати…
так би й жити у світі поезії
без якоїсь до когось претензії!


* * *
я вдячний хірургам за те,
що шлунок мій зменшили втричі,
тепер моє черевце вже не росте
і тіло спортивне моє нетовсте –
знак оклику в новім сторіччі!


* * *
великих комуністів я побоювавсь
а спробуй не боятись – заклюють
маленькі ж комуністики боялись
мене і взагалі всього на світі
та потерпав найбільше я від них
маленьких мов комарики кусючих
поплескуючи знизу по плечу
вони мене по серцю лупцювали


* * *
був малесенький піїтик,
а тепер політик,
непримітний літератор,
а тепер – диктатор,
він у кріслі возсідає,
гасла промовляє,
жити як усім диктує,
а людей – не чує…


* * *
поборюймо себе!
вернім собі
правдивий образ свій, що є від Бога,
у нас для цього є іще спромога
і право – вище право –
далебі.


* * *
особистості –
від Ісуса до Стуса –
йшли по хресній дорозі
вгрузаючи ступнями
в куряву тисячоліть
слава слава слава розп’ятим!


* * *
я досяг очевидно вершини життя
маю порівну друзів і ворогів
я мудрішаю і врівноважуюсь
я почну мабуть скоро вже пити
наодинці з собою


* * *
заради хліба і заради слова
готов я жити
і померти ладен
во славу хліба і во славу слова
все інше – тло
для хліба і для слова


1995

А все ж пролетарі перестарались!
І землю прогуляли, і завод,
І на руїнах світу «побратались»,
Злились в один –
без нації –
народ
Хохли і москалі, жиди і ляхи:
«Не бути п’ятій
в пашпорті
графі!»
І поміняли прадідівські лахи
На однострої-одяги нові.
Затим в підмурок рідкісного храму
Підклали вибухівку – й та-ра-рах!!! –
Послали «нахер» Боженьку і маму –
Поневірятись на семи вітрах.
Все пропили, проїли, проблювали
В ім’я ідеї,
Що підкинув Маркс,
Смішили світ,
Грішили
І не знали,
Що він проб’є –
Спокути грізний час!
І він – пробив!
На правнуків поганих
Упала кара Божа
І людська…
Лежить країна у кривавих ранах
І Господа-зцілителя чека.

1995

земля моя –
писанка неперевершена
преславними предками-малярами
по-всілякому писана-мальована
кольорами Гуцульщини і Слобожанщини
райськими райдугами поліськими
розцяцькована
підперезана синім дніпровим поясом
по-козацькому
різнобарвними стрічками-лентами
уквітчана по-весільному
празникує земля
на всесвітньому покуті
у зеніті Великодня


1995

Це все твої, Україно, сини –
Можеш пишатися ними чи ні –
Тільки ж за тебе вмирали вони,
Богу віддавши або й Сатані
Душу свою – за твою благодать,
Мачухо-мати своя-нечужа,
Щоб на заклання тебе не віддать
Хижій жадобі чужого ножа.
Твій – степовий самородок Махно,
Симон Петлюра – поріддя твоє...
Випий за них перегіркле вино
(Дяка Всевишньому, в тебе воно
Досі ще є!)
Не забувай, що Бандера Степан –
З лона твого
І тобі присягав,
Що ні червоний москаль-басурман,
Ані варшавський задрипаний пан
Вже не піднімуть свого батога
На українство!
Тепер не кляни
За самозгубно-кривавий кінець –
То все твої, Україно, сини
Кожним ударом пробитих сердець!
То все твої, Україно, хрести
По закордонах, по всій чужині –
Ти їх сьогодні навіки прости,
Кращих своїх
Безталанних
Синів!

1995

Хочеться легко зітхнути,
Скинувши з себе тягар
Матеріальної скрути,
Зривів душевних
І чвар;
Легко зітхнути і – жити
Так, як дано від богів:
Пити, любити, творити
І не боятись боргів;
Хочеться жити достойно,
Просто, по-людськи,
Й щодень
Друзів саджати до столу,
З ними співати пісень.
Та не зітхається легко
У безповітряній тьмі –
Друзі далеко-далеко,
Пісня в душі, як в тюрмі;
Повняться криком легені,
Душу вулканно трясе…
Сльози,
Затиснуті в жмені, –
Ось і багатство усе.