* * *
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
сад ожив сокострумом
надіями повниться зашкарубла душа
в очі небо вливається жайвориною піснею
річка знов увійшла в береги
заспіваймо веснянку


* * *
неминаюче минуле переслідує
мертві хапають живих
живі хороняться в землю
і проростають травою
стаючи безмовними свідками
всіх катастроф майбутнього


* * *
плющем румовища обвита Україна
отерпла з холоду а все ж таки рида
ой у лузі червона калина
похилилася…
хіба ж чужа орда?!


* * *
і жаба цицьки дасть
і цап нас молоком напоїть
і курка півнем прокричить уранці
тож голосуймо
голу шию суймо
в шовковий зашморг
щирих побрехеньок!


* * *
не був розкуркулений…
не помирав з голоду…
не піддавався репресіям…
не ходив у бандерівцях…
не числився в дисидентах…
дуже цей чоловік підозрілий!


* * *
червоподібні черги в Мавзолей
помітно схуднули –
кінчається «епоха»


* * *
Москва поїдаючи шинку полтавську
луганські цукерки
і фрукти подільські
жаліє «бедняжек-хохлов»


* * *
все ворожать у Ворожбі
вражі ворожбити:
знов зариють нас у землю
друзі-московити
тільки в Дружбі їм не вірять:
брешуть ворожбити!
…і ворушаться мільйони
в землю вже заритих


* * *
де ж нам такого гетьмана знайти
щоб з булавою був
і з головою?!


* * *
енергетична криза:
нічим поснідати
а про обід
краще помовчу –
натщесерце
випалю зо три «чинарики»
і –
з Богом піду на роботу


* * *
уже – прозріли
справа за малим:
щоб тихий писк
перетворивсь на голос


* * *
яке ж то безглуздя –
писати в шухляду стола
для наших майбутніх катюг-критиканів!


* * *
віват шовіністи перевертні антисеміти
такій послідовності вашій
позаздрити маю
прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!


* * *
не знаю нічого
і знати не хочу
і хата моя навіть далі ніж скраю
й сорочка моя мені ближче до тіла
немає мене не було і не буде
принаймні сьогодні
принаймні назавше


* * *
я зневажаю вас фантасти
від бізнесу чи грабежу
що в ленінців учились красти
і правду кутати в олжу
такої репаної касти
ще не було я вам скажу
готової на жопу впасти
щоб «ощасливити» чужу


* * *
О легенди радянських часів.
Що під гавкання табірних псів
Повсякденно творились у нас :
Що не план – то новий котлован,
Чи канал –
І натхненно конав
Доконечно безкласовий клас!


* * *
У напівситому рабстві
Спокійно жилося,
Солодко спалось хмільному,
Хоч гірко пилося,
Нині ж, коли живемо
На голодній свободі,
П’ється ще гірше –
Та годі упитися, годі!


* * *
втрачаємо і те, що здобули…
«неполноценные хохлы» –
оцінять знову «друзі».
рабами станем знову,
як не раз уже були,
зате з Росією в досмертному союзі!


* * *
такий народ не може буть рабом
довік віків до смертної години
який святу Голготу України
аж до небес возніс
своїм горбом!


* * *
та ж знаю далебі
що весь я не помру
залишу по собі
сяку-таку муру
сяка-така мура
із-під мого пера
призначена їй-пра
для спільного добра!


* * *
який достойний чоловік –
достоявся до краю –
достоявся б іще й до України!


* * *
куди веде нас гетьман-президент
дорогою яка біжить від себе?


* * *
проскочив останній тролейбус –
стою на узбіччі життя


* * *
блукаючи по гамірному місту
я глухну від безлюддя і самотності


* * *
десь пропав той рушник
на якому
мати вишила долю мою


* * *
а де ж подівся комунізм
що мрів на горизонті?


* * *
запізно мудрими стаєм –
біля останнього порога
перед лицем самого Бога


* * *
і ніяких ілюзій –
реальність одна
без рожевого соцреалізму
заправляє життям
і провадить його у майбутнє
де – живу сподіванням –
відведено місце
дивакам і поетам
філософам і утопістам


* * *
я гвинтик
але моя різьба не підходить
до вашої гайки
я одиниця
але моя худорба
відлякує ваші пузаті нулі
я смітинка в чужому оці
і спробуйте мене дістати!


* * *
в озвірілому світі
я приречений бути людиною
Бог мене на подвижництво
благословив
не спитавши моєї згоди


* * *
не піду сьогодні на службу –
що зміниться?
чи переміниться світ
якщо я піду на службу?
може краще лишатись на місці
і правити службу в собі?


* * *
І нікому вірші не потрібні,
Крім самих поетів. Гірко знати:
Нині люди й справді-бо подібні
На приматів –
Вибачте, примати!


* * *
що нам та із чого вибирати
а від чого і втікати слід,
ти ще усвідомиш, друже-брате,
дивлячись із заходу на схід!


* * *
якщо поет в Росії – не поет, –
не стане він поетом і в Заїрі…
ніякий найдержавніший декрет
звучання не додасть бездарній лірі!


* * *
замулюється пам’яті криниця
й струмок традицій геть пересиха…
лиш іноді ще совісне насниться –
легенька тінь великого гріха.


* * *
розвантажую душу віршами
звеселяю печаль свою римами
і не хочеться більше ні вішати
ні гриміти на когось ні гримати…
так би й жити у світі поезії
без якоїсь до когось претензії!


* * *
я вдячний хірургам за те,
що шлунок мій зменшили втричі,
тепер моє черевце вже не росте
і тіло спортивне моє нетовсте –
знак оклику в новім сторіччі!


* * *
великих комуністів я побоювавсь
а спробуй не боятись – заклюють
маленькі ж комуністики боялись
мене і взагалі всього на світі
та потерпав найбільше я від них
маленьких мов комарики кусючих
поплескуючи знизу по плечу
вони мене по серцю лупцювали


* * *
був малесенький піїтик,
а тепер політик,
непримітний літератор,
а тепер – диктатор,
він у кріслі возсідає,
гасла промовляє,
жити як усім диктує,
а людей – не чує…


* * *
поборюймо себе!
вернім собі
правдивий образ свій, що є від Бога,
у нас для цього є іще спромога
і право – вище право –
далебі.


* * *
особистості –
від Ісуса до Стуса –
йшли по хресній дорозі
вгрузаючи ступнями
в куряву тисячоліть
слава слава слава розп’ятим!


* * *
я досяг очевидно вершини життя
маю порівну друзів і ворогів
я мудрішаю і врівноважуюсь
я почну мабуть скоро вже пити
наодинці з собою


* * *
заради хліба і заради слова
готов я жити
і померти ладен
во славу хліба і во славу слова
все інше – тло
для хліба і для слова


1995