Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Вівтар" (1995)
ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ
* * *
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
сад ожив сокострумом
надіями повниться зашкарубла душа
в очі небо вливається жайвориною піснею
річка знов увійшла в береги
заспіваймо веснянку
* * *
неминаюче минуле переслідує
мертві хапають живих
живі хороняться в землю
і проростають травою
стаючи безмовними свідками
всіх катастроф майбутнього
* * *
плющем румовища обвита Україна
отерпла з холоду а все ж таки рида
ой у лузі червона калина
похилилася…
хіба ж чужа орда?!
* * *
і жаба цицьки дасть
і цап нас молоком напоїть
і курка півнем прокричить уранці
тож голосуймо
голу шию суймо
в шовковий зашморг
щирих побрехеньок!
* * *
не був розкуркулений…
не помирав з голоду…
не піддавався репресіям…
не ходив у бандерівцях…
не числився в дисидентах…
дуже цей чоловік підозрілий!
* * *
червоподібні черги в Мавзолей
помітно схуднули –
кінчається «епоха»
* * *
Москва поїдаючи шинку полтавську
луганські цукерки
і фрукти подільські
жаліє «бедняжек-хохлов»
* * *
все ворожать у Ворожбі
вражі ворожбити:
знов зариють нас у землю
друзі-московити
тільки в Дружбі їм не вірять:
брешуть ворожбити!
…і ворушаться мільйони
в землю вже заритих
* * *
де ж нам такого гетьмана знайти
щоб з булавою був
і з головою?!
* * *
енергетична криза:
нічим поснідати
а про обід
краще помовчу –
натщесерце
випалю зо три «чинарики»
і –
з Богом піду на роботу
* * *
уже – прозріли
справа за малим:
щоб тихий писк
перетворивсь на голос
* * *
яке ж то безглуздя –
писати в шухляду стола
для наших майбутніх катюг-критиканів!
* * *
віват шовіністи перевертні антисеміти
такій послідовності вашій
позаздрити маю
прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!
* * *
не знаю нічого
і знати не хочу
і хата моя навіть далі ніж скраю
й сорочка моя мені ближче до тіла
немає мене не було і не буде
принаймні сьогодні
принаймні назавше
* * *
я зневажаю вас фантасти
від бізнесу чи грабежу
що в ленінців учились красти
і правду кутати в олжу
такої репаної касти
ще не було я вам скажу
готової на жопу впасти
щоб «ощасливити» чужу
* * *
О легенди радянських часів.
Що під гавкання табірних псів
Повсякденно творились у нас :
Що не план – то новий котлован,
Чи канал –
І натхненно конав
Доконечно безкласовий клас!
* * *
У напівситому рабстві
Спокійно жилося,
Солодко спалось хмільному,
Хоч гірко пилося,
Нині ж, коли живемо
На голодній свободі,
П’ється ще гірше –
Та годі упитися, годі!
* * *
втрачаємо і те, що здобули…
«неполноценные хохлы» –
оцінять знову «друзі».
рабами станем знову,
як не раз уже були,
зате з Росією в досмертному союзі!
* * *
такий народ не може буть рабом
довік віків до смертної години
який святу Голготу України
аж до небес возніс
своїм горбом!
* * *
та ж знаю далебі
що весь я не помру
залишу по собі
сяку-таку муру
сяка-така мура
із-під мого пера
призначена їй-пра
для спільного добра!
* * *
який достойний чоловік –
достоявся до краю –
достоявся б іще й до України!
* * *
куди веде нас гетьман-президент
дорогою яка біжить від себе?
* * *
проскочив останній тролейбус –
стою на узбіччі життя
* * *
блукаючи по гамірному місту
я глухну від безлюддя і самотності
* * *
десь пропав той рушник
на якому
мати вишила долю мою
* * *
а де ж подівся комунізм
що мрів на горизонті?
* * *
запізно мудрими стаєм –
біля останнього порога
перед лицем самого Бога
* * *
і ніяких ілюзій –
реальність одна
без рожевого соцреалізму
заправляє життям
і провадить його у майбутнє
де – живу сподіванням –
відведено місце
дивакам і поетам
філософам і утопістам
* * *
я гвинтик
але моя різьба не підходить
до вашої гайки
я одиниця
але моя худорба
відлякує ваші пузаті нулі
я смітинка в чужому оці
і спробуйте мене дістати!
* * *
в озвірілому світі
я приречений бути людиною
Бог мене на подвижництво
благословив
не спитавши моєї згоди
* * *
не піду сьогодні на службу –
що зміниться?
чи переміниться світ
якщо я піду на службу?
може краще лишатись на місці
і правити службу в собі?
* * *
І нікому вірші не потрібні,
Крім самих поетів. Гірко знати:
Нині люди й справді-бо подібні
На приматів –
Вибачте, примати!
* * *
що нам та із чого вибирати
а від чого і втікати слід,
ти ще усвідомиш, друже-брате,
дивлячись із заходу на схід!
* * *
якщо поет в Росії – не поет, –
не стане він поетом і в Заїрі…
ніякий найдержавніший декрет
звучання не додасть бездарній лірі!
* * *
замулюється пам’яті криниця
й струмок традицій геть пересиха…
лиш іноді ще совісне насниться –
легенька тінь великого гріха.
* * *
розвантажую душу віршами
звеселяю печаль свою римами
і не хочеться більше ні вішати
ні гриміти на когось ні гримати…
так би й жити у світі поезії
без якоїсь до когось претензії!
* * *
я вдячний хірургам за те,
що шлунок мій зменшили втричі,
тепер моє черевце вже не росте
і тіло спортивне моє нетовсте –
знак оклику в новім сторіччі!
* * *
великих комуністів я побоювавсь
а спробуй не боятись – заклюють
маленькі ж комуністики боялись
мене і взагалі всього на світі
та потерпав найбільше я від них
маленьких мов комарики кусючих
поплескуючи знизу по плечу
вони мене по серцю лупцювали
* * *
був малесенький піїтик,
а тепер політик,
непримітний літератор,
а тепер – диктатор,
він у кріслі возсідає,
гасла промовляє,
жити як усім диктує,
а людей – не чує…
* * *
поборюймо себе!
вернім собі
правдивий образ свій, що є від Бога,
у нас для цього є іще спромога
і право – вище право –
далебі.
* * *
особистості –
від Ісуса до Стуса –
йшли по хресній дорозі
вгрузаючи ступнями
в куряву тисячоліть
слава слава слава розп’ятим!
* * *
я досяг очевидно вершини життя
маю порівну друзів і ворогів
я мудрішаю і врівноважуюсь
я почну мабуть скоро вже пити
наодинці з собою
* * *
заради хліба і заради слова
готов я жити
і померти ладен
во славу хліба і во славу слова
все інше – тло
для хліба і для слова
1995
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
сад ожив сокострумом
надіями повниться зашкарубла душа
в очі небо вливається жайвориною піснею
річка знов увійшла в береги
заспіваймо веснянку
* * *
неминаюче минуле переслідує
мертві хапають живих
живі хороняться в землю
і проростають травою
стаючи безмовними свідками
всіх катастроф майбутнього
* * *
плющем румовища обвита Україна
отерпла з холоду а все ж таки рида
ой у лузі червона калина
похилилася…
хіба ж чужа орда?!
* * *
і жаба цицьки дасть
і цап нас молоком напоїть
і курка півнем прокричить уранці
тож голосуймо
голу шию суймо
в шовковий зашморг
щирих побрехеньок!
* * *
не був розкуркулений…
не помирав з голоду…
не піддавався репресіям…
не ходив у бандерівцях…
не числився в дисидентах…
дуже цей чоловік підозрілий!
* * *
червоподібні черги в Мавзолей
помітно схуднули –
кінчається «епоха»
* * *
Москва поїдаючи шинку полтавську
луганські цукерки
і фрукти подільські
жаліє «бедняжек-хохлов»
* * *
все ворожать у Ворожбі
вражі ворожбити:
знов зариють нас у землю
друзі-московити
тільки в Дружбі їм не вірять:
брешуть ворожбити!
…і ворушаться мільйони
в землю вже заритих
* * *
де ж нам такого гетьмана знайти
щоб з булавою був
і з головою?!
* * *
енергетична криза:
нічим поснідати
а про обід
краще помовчу –
натщесерце
випалю зо три «чинарики»
і –
з Богом піду на роботу
* * *
уже – прозріли
справа за малим:
щоб тихий писк
перетворивсь на голос
* * *
яке ж то безглуздя –
писати в шухляду стола
для наших майбутніх катюг-критиканів!
* * *
віват шовіністи перевертні антисеміти
такій послідовності вашій
позаздрити маю
прямий пранащадок Мазепи Петлюри Бандери
спасибі-спасибі-спасибі за добру науку!
* * *
не знаю нічого
і знати не хочу
і хата моя навіть далі ніж скраю
й сорочка моя мені ближче до тіла
немає мене не було і не буде
принаймні сьогодні
принаймні назавше
* * *
я зневажаю вас фантасти
від бізнесу чи грабежу
що в ленінців учились красти
і правду кутати в олжу
такої репаної касти
ще не було я вам скажу
готової на жопу впасти
щоб «ощасливити» чужу
* * *
О легенди радянських часів.
Що під гавкання табірних псів
Повсякденно творились у нас :
Що не план – то новий котлован,
Чи канал –
І натхненно конав
Доконечно безкласовий клас!
* * *
У напівситому рабстві
Спокійно жилося,
Солодко спалось хмільному,
Хоч гірко пилося,
Нині ж, коли живемо
На голодній свободі,
П’ється ще гірше –
Та годі упитися, годі!
* * *
втрачаємо і те, що здобули…
«неполноценные хохлы» –
оцінять знову «друзі».
рабами станем знову,
як не раз уже були,
зате з Росією в досмертному союзі!
* * *
такий народ не може буть рабом
довік віків до смертної години
який святу Голготу України
аж до небес возніс
своїм горбом!
* * *
та ж знаю далебі
що весь я не помру
залишу по собі
сяку-таку муру
сяка-така мура
із-під мого пера
призначена їй-пра
для спільного добра!
* * *
який достойний чоловік –
достоявся до краю –
достоявся б іще й до України!
* * *
куди веде нас гетьман-президент
дорогою яка біжить від себе?
* * *
проскочив останній тролейбус –
стою на узбіччі життя
* * *
блукаючи по гамірному місту
я глухну від безлюддя і самотності
* * *
десь пропав той рушник
на якому
мати вишила долю мою
* * *
а де ж подівся комунізм
що мрів на горизонті?
* * *
запізно мудрими стаєм –
біля останнього порога
перед лицем самого Бога
* * *
і ніяких ілюзій –
реальність одна
без рожевого соцреалізму
заправляє життям
і провадить його у майбутнє
де – живу сподіванням –
відведено місце
дивакам і поетам
філософам і утопістам
* * *
я гвинтик
але моя різьба не підходить
до вашої гайки
я одиниця
але моя худорба
відлякує ваші пузаті нулі
я смітинка в чужому оці
і спробуйте мене дістати!
* * *
в озвірілому світі
я приречений бути людиною
Бог мене на подвижництво
благословив
не спитавши моєї згоди
* * *
не піду сьогодні на службу –
що зміниться?
чи переміниться світ
якщо я піду на службу?
може краще лишатись на місці
і правити службу в собі?
* * *
І нікому вірші не потрібні,
Крім самих поетів. Гірко знати:
Нині люди й справді-бо подібні
На приматів –
Вибачте, примати!
* * *
що нам та із чого вибирати
а від чого і втікати слід,
ти ще усвідомиш, друже-брате,
дивлячись із заходу на схід!
* * *
якщо поет в Росії – не поет, –
не стане він поетом і в Заїрі…
ніякий найдержавніший декрет
звучання не додасть бездарній лірі!
* * *
замулюється пам’яті криниця
й струмок традицій геть пересиха…
лиш іноді ще совісне насниться –
легенька тінь великого гріха.
* * *
розвантажую душу віршами
звеселяю печаль свою римами
і не хочеться більше ні вішати
ні гриміти на когось ні гримати…
так би й жити у світі поезії
без якоїсь до когось претензії!
* * *
я вдячний хірургам за те,
що шлунок мій зменшили втричі,
тепер моє черевце вже не росте
і тіло спортивне моє нетовсте –
знак оклику в новім сторіччі!
* * *
великих комуністів я побоювавсь
а спробуй не боятись – заклюють
маленькі ж комуністики боялись
мене і взагалі всього на світі
та потерпав найбільше я від них
маленьких мов комарики кусючих
поплескуючи знизу по плечу
вони мене по серцю лупцювали
* * *
був малесенький піїтик,
а тепер політик,
непримітний літератор,
а тепер – диктатор,
він у кріслі возсідає,
гасла промовляє,
жити як усім диктує,
а людей – не чує…
* * *
поборюймо себе!
вернім собі
правдивий образ свій, що є від Бога,
у нас для цього є іще спромога
і право – вище право –
далебі.
* * *
особистості –
від Ісуса до Стуса –
йшли по хресній дорозі
вгрузаючи ступнями
в куряву тисячоліть
слава слава слава розп’ятим!
* * *
я досяг очевидно вершини життя
маю порівну друзів і ворогів
я мудрішаю і врівноважуюсь
я почну мабуть скоро вже пити
наодинці з собою
* * *
заради хліба і заради слова
готов я жити
і померти ладен
во славу хліба і во славу слова
все інше – тло
для хліба і для слова
1995
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
