ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"В раю, скраєчку" (2001)
Мініатюри
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мініатюри
1
Виводять на прогулянку щодня
Мене мої собачки невгамовні,
Й мої чуття – рефлекси безумовні –
Втішає ця собача клопітня…
2
Візьму на душу гріх
І попрошу Всевишнього,
А ні, то і з лихим зійдусь у змові:
– Верніть мені бодай краплиночку любові
Зі всього пережитого-колишнього!
3
Відділив позицію від пози,
Покаяння щире від клятьби:
Всі прогнози –
На печаль і сльози,
А надії всі –
На суд судьби.
4
Як довго я лечу без парашута –
Рахунок добіга десятка літ:
Ніякої ваги – душа розкута,
Ніякого падіння – лиш політ…
5
Я «щасливе сталінське дитинство»
Дивом пережив, перестрибнувши
З лободи – в солодку-ку-ку-рудзу…
6
Осанна дням осіннім жовто-синім!
7
Сумна ж ти, осене самотня,
На півдорозі до зими!
8
Десятиліття зневаги, зневіри і злиднів…
О, Україно, яка ж ти мені дорога!
9
Минулий час і в нинішнім трива.
Хто ж забува про це,
Того за ноги
Хапає вздовж гудронної дороги
Не трин-трава –
Гірка плакун-трава.
10
Роса на айстрі – усмішка крізь сльози.
Тче літо бабине і саван, і фату.
Сивіє дальній обрій – на сльоту.
Багріє ближній овид – на морози.
11
Вершина століття і тисячоліття.
Збираюсь в дорогу, нап’явши лахміття
Несплатних боргів та уявних заслуг…
Як довго тягтиму іржавий свій плуг?
12
Час такий – для епосу трагічного.
Та помер божественний Гомер…
Ні, нема нічого в світі вічного
Після того, як Гомер помер!
13
Ніякого відлуння. Хоч кричи –
Ніякого у відповідь звучання.
І множу я мовчання на мовчання,
У збайдужілім світі живучи.
14
Життя, окрім літературного,
У мене, бідного, нема…
Ото й кажу: дісталась дурневі
Сума з гріхами усіма!
15
Щасливий я громадянин!
Забув про гроші та розкоші.
Зате – аналізи хороші,
Всі позитивні, як один.
16
Не хочу вже ні слави, ні достатку
На бідній і знеславленій землі…
Маленьку б хатку і городу латку,
І кладку на Сулі в моїм селі!
17
На міцних підмурівках колишньої слави
Ми будуємо з глини, лози і сльози
Не державу – бліду лиш подобу держави,
Що впаде від найменших ударів грози…
18
Від Івана Савича листівку
Я одержав – радість-бо така,
Начеб я
З натхненням юнака
Вперше обіймаю гарну дівку!
19
Мій кращий вірш не народивсь і досі,
Хоч визрів задум в юності, давно, –
Чуття перегоріли, ну а досвід –
Всього лиш переброджене вино.
20
Щасливий,
Що дожив до катастрофи
Імперії червоних шовіністів, –
Шкода лише,
Що з-під її уламків
Я вже не встигну вибратись…
– Прощайте.
21
Я в жанрі доброго бурлеска
Скажу відверто, без оман:
Ця дівка – нуль як поетеска,
Зате як дівочка – тюльпан!
22
Я нічиєї слави не краду,
Зтишка в чужі не заповзаю душі –
Тихенько їм свої кисленькі груші
В своєму вельми скромному саду.
23
Мій колодязь літає у снах.
Зрідка він прилітає до мене
І приносить гостинець –
Студене
Джерело у ясних ясенах.
24
Благословен цей дощ на сухоту
Занедбаних надій!
З імли світанку
Вирізблюється вишенька в цвіту…
25
Моєї долі Еверест –
Держава незалежна!
А я лежу в самісінькім низу…
26
Яка задуха!
В казані небеснім
Доварюється путня злива.
27
Втекла дорога…
Хто наздожене
Літа минулі?
28
Пахне кукурудзяне молозиво
На асфальті мокрому. Чому я
Не маленький хлопчик?
2001
Виводять на прогулянку щодня
Мене мої собачки невгамовні,
Й мої чуття – рефлекси безумовні –
Втішає ця собача клопітня…
2
Візьму на душу гріх
І попрошу Всевишнього,
А ні, то і з лихим зійдусь у змові:
– Верніть мені бодай краплиночку любові
Зі всього пережитого-колишнього!
3
Відділив позицію від пози,
Покаяння щире від клятьби:
Всі прогнози –
На печаль і сльози,
А надії всі –
На суд судьби.
4
Як довго я лечу без парашута –
Рахунок добіга десятка літ:
Ніякої ваги – душа розкута,
Ніякого падіння – лиш політ…
5
Я «щасливе сталінське дитинство»
Дивом пережив, перестрибнувши
З лободи – в солодку-ку-ку-рудзу…
6
Осанна дням осіннім жовто-синім!
7
Сумна ж ти, осене самотня,
На півдорозі до зими!
8
Десятиліття зневаги, зневіри і злиднів…
О, Україно, яка ж ти мені дорога!
9
Минулий час і в нинішнім трива.
Хто ж забува про це,
Того за ноги
Хапає вздовж гудронної дороги
Не трин-трава –
Гірка плакун-трава.
10
Роса на айстрі – усмішка крізь сльози.
Тче літо бабине і саван, і фату.
Сивіє дальній обрій – на сльоту.
Багріє ближній овид – на морози.
11
Вершина століття і тисячоліття.
Збираюсь в дорогу, нап’явши лахміття
Несплатних боргів та уявних заслуг…
Як довго тягтиму іржавий свій плуг?
12
Час такий – для епосу трагічного.
Та помер божественний Гомер…
Ні, нема нічого в світі вічного
Після того, як Гомер помер!
13
Ніякого відлуння. Хоч кричи –
Ніякого у відповідь звучання.
І множу я мовчання на мовчання,
У збайдужілім світі живучи.
14
Життя, окрім літературного,
У мене, бідного, нема…
Ото й кажу: дісталась дурневі
Сума з гріхами усіма!
15
Щасливий я громадянин!
Забув про гроші та розкоші.
Зате – аналізи хороші,
Всі позитивні, як один.
16
Не хочу вже ні слави, ні достатку
На бідній і знеславленій землі…
Маленьку б хатку і городу латку,
І кладку на Сулі в моїм селі!
17
На міцних підмурівках колишньої слави
Ми будуємо з глини, лози і сльози
Не державу – бліду лиш подобу держави,
Що впаде від найменших ударів грози…
18
Від Івана Савича листівку
Я одержав – радість-бо така,
Начеб я
З натхненням юнака
Вперше обіймаю гарну дівку!
19
Мій кращий вірш не народивсь і досі,
Хоч визрів задум в юності, давно, –
Чуття перегоріли, ну а досвід –
Всього лиш переброджене вино.
20
Щасливий,
Що дожив до катастрофи
Імперії червоних шовіністів, –
Шкода лише,
Що з-під її уламків
Я вже не встигну вибратись…
– Прощайте.
21
Я в жанрі доброго бурлеска
Скажу відверто, без оман:
Ця дівка – нуль як поетеска,
Зате як дівочка – тюльпан!
22
Я нічиєї слави не краду,
Зтишка в чужі не заповзаю душі –
Тихенько їм свої кисленькі груші
В своєму вельми скромному саду.
23
Мій колодязь літає у снах.
Зрідка він прилітає до мене
І приносить гостинець –
Студене
Джерело у ясних ясенах.
24
Благословен цей дощ на сухоту
Занедбаних надій!
З імли світанку
Вирізблюється вишенька в цвіту…
25
Моєї долі Еверест –
Держава незалежна!
А я лежу в самісінькім низу…
26
Яка задуха!
В казані небеснім
Доварюється путня злива.
27
Втекла дорога…
Хто наздожене
Літа минулі?
28
Пахне кукурудзяне молозиво
На асфальті мокрому. Чому я
Не маленький хлопчик?
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію