•  Пробудження

Воскресне весною крига –
Проллється дощем з небес.

•  * * *

Ми сіра глина спалених осель,
Ми чорний попіл знищеного світу.

•  Ця земля

Вторували до пекла свій шлях
І в степах полягли без відправи,

•  Мольба

Нехай легкою буде ця зима,
Хай благодатним буде наше літо,

•  Тепер і тут

Вже літо бабине минає.
Та серед холоду й осмут

•  Дар

Цей віщий дар – немов прокляття,
Хоч нишком плач,

•  * * *

Голодні пси шматують вечір,
І скімлять протяги в дворах.

•  Щемливий спогад

За кожен рух, що став початком зла,
За кожне слово, сказане бездумно, –

•  * * *

Ми доросли до мудрості і віри,
Свої літа поставивши на чати.

•  * * *

Дзвіниці душ ударили на сполох!
Олжа віків осипалась, мов тиньк, –

•  1991 - 2012

Тривкий туман. Роки, як віхи,
Стоять примарами в очу.

•  Нічне пророцтво

Все станеться так:
По заметах прийдуть посланці,

•  Літній вечір

Збираю вишні у траві,
А пальці плутаються в стеблах.

•  Усохла груша

Стоїть в саду небіжчиця старенька.
Її, зрубавши, спалять по зимі.

•  Жага помсти

Іще не сталося. А ти,
Сльози ковтаючи вологу,

•  Осінній благовіст

Яка глибока неба височінь!
Яка п’янлива осені тверезість!

•  * * *

Ти чуєш, як пахне весна,
Як голосно пахне громами –

•  Логіка життя

Вже й день збігає, наче мить.
Минає вік.

•  Життєве коло

Цей світ, на скалочки розбитий,
Вчимося полапки, самі –

•  Хвилі

З моїх долонь
                       (від приязні за крок),

•  Вдова

Відітхнули стіни:
                          слава Богу!

•  Яблунева чума

Впало яблуко спіле
У пожухлу траву,

•  Монолог осіннього листка

(засторога дитині)

•  Дві верби

Дупласті верби вклякли над водою,
Пороззявлявши з подиву роти:

•  * * *

Вона жива. І житиме неспішно,
Допоки світ стоїть,

•  Пришестя

Як гурман, дегустую повітря,
Відчуваючи присмак зими.

•  * * *

З його перелюбів-шалінь –
Щоніч до рана –

•  Блудний син

Так і є: не послухався ради,
За поріг – і кричи не кричи.

•  * * *

Глибоким небом скреслого Дніпра
Пливе крижин білясте хмаровиння.

•  На могилі брата

Щось маркітне в цьому реместві,
Не з утіхи йде йому початок.

•  * * *

Творився день, погожий та морозний,
І падав сніг з далекої зорі.

•  Різдво

Коли зі слів пророчення святого
Зійде звізда на тлі біблійних драм,

•  Повернення

Пробігла по зубах моїх оскомина
Од яблук, що знадвору батько вніс,

•  * * *

Не бійся смерті. 
                          Це життя

•  * * *

Протуберанцем чистим і сліпучим
Твоя печаль зіниць моїх сягне.

•  Жовтень

Од багать, що вересень покинув,
Пойнялись пожежами ліси.

•  На село бабусі

Заберіть мене, бабцю Уляно,
З перехрестя великих доріг:

•  Пам'ять

Нема гіпотез, подано лиш факти.
Не супереч, завчи собі і тям:

•  * * *

Гаталá промчало буйне літо
І, зігрівшись дрібкою тепла,

•  Стезя

Молився ранок дзвонами церков –
І благовістом повнились квартали.

•  Біла казка

Леле! – білий сніг на білім цвіті.
А, здавалось, літо незабаром.

•  Нав'язлива мрія

(жарт)

•  * * *

І знов ця тиша – знак біди.
Сюди

•  Суще

Суєта суєт на марноті
Підганя квапливо нашу волю:

•  Спокуса

Штрика спокуса пальцем попід бік,
Щоб язиком лизнув

•  * * *

Проживши вік, не думати про смерть.
Вона прийде нечутно і незримо,

•  Втеча

Подався безбач, юлавий блудець,
У бéзвини гружавою багвою,

•  * * *

Цибатий день вибрикує лошам,
Горобеням купається в пилюці...

•  Пізні холоди

В життя закоханий без міри,
Життям розп’ятий без вини,

•  * * *

Я не стану тобі обіцяти,
Що дістану із неба зорю,

•  Покликання

Незряче йшов до тебе, навмання,
На поклик твій крізь регіт стоголосий.

•  * * *

Недогледів тебе. Чи забракнуло сил
Змайструвати човна для рожевих вітрил?

•  * * *

Не зволікай! – за нами вже коса
Кладе в покоси трави запахущі...

•  * * *

На сніданок сонцю
Вже виспіли роси –

•  * * *

Я відійшов.
                     Я вже не я, –

•  * * *

Як пахли суницями губи й слова,
І звихрені леготом коси!

•  * * *

Живої тиші дайте хоч ковток,
Бо задихнусь у реві цього міста!

•  Приснилось

Святим переймається дрожем
Все тіло. В церковці стоїм,

•  Молитва трави

Моя земна прадавня віра
Сюркоче коником у травні,

•  Закон

Намарне інквізиторський вердикт
Вигоював уми аутодáфе:

•  Ода яблуку

В садку до гілки – сонечком на прузі –
Висить прикуте яблуко мале.

•  * * *

Тобі ж і в березні осінньо –
Що на осонні, що вві сні.

•  Претензійній дамі

(жарт)

•  * * *

Ця пізня осінь сонячної днини
Відлунює в пришерхлих калюжáх

•  * * *

Ще день за овидом куняє,
А вже корівок на луги

•  * * *

Зелена музика трави,
Блакитна музика небесна –

•  * * *

Нашпигую надіями серце:
Ще далеко мені до зими.

•  Натхнення

Учеплюсь Пегасу в гриву
І без сумніву – вперед!

•  Спомин

Стрімка ріка в шалений спокій плеса
Несе холодні спогади снігів...

•  * * *

Блукає стежка ранішнім туманом.
І, щоб цей ліс ніколи не хворів,

•  * * *

Живи в мені затаєно і світло,
Не на моє ворожачи ім’я,

•  * * *

Наберу повні жмені кохання
Та й засію ним твій переліг.

•  Заполоч

Ця требна заполоч, як вічність:
Не прозирнуть, не осягти.

•  * * *

Таке буває тільки раз...
Могутній Помисел тужавий

•  * * *

Як Хома кликав перших півнíв,
Щоб забрали у панночки силу, –

•  Косовиця

Співають коси реквієм траві.
Мантачка, як смичок у скрипаля,

•  Дорога в гості

(жарт)

•  Злочин

(монолог адепта джайнізму*)

•  * * *

Мов пси на місяць, виють по ночах
Булькатих жаб зелені легіони.

•  Бабусі Олені

Сидить моє дитинство посивіле,
Плете вінки з голландської цибулі.

•  Слово

На Слово це звіром прокляття було
Накладено,

•  * * *

Навдивовижу світлі почуття
У цього небом звабленого сонця!

•  Зцілення

Зажуру віч здіймаю догори
І серця стук притишую півкроком.

•  Клен

Дерева теж, як люди, – не глухі.
Мене мій клен з півдумки розуміє.

•  * * *

Не стало Бога. Бог умер*.
І ви плекаєте надію,

•  * * *

Очей твоїх співають херувими,
І всяких слів доступніші, повір, –

•  * * *

Вже не думай про те і не мрій,
Що з’єднаються наші дороги.

•  * * *

Скінчилось літо.
                         Коси віддзвеніли

•  * * *

Свячені яблука на Спаса
В корзині бабця принесла.

•  Маги

Лиш мить одна – і згасне, відпала
Жага пізнань праістин велемудрих.

•  * * *

Я вірю в це язичництво ночей,
У цей буддизм

•  * * *

Вицюркало літо цвіркунами,
До краплини вицюркало.

•  * * *

Це ще не все.
Це тільки-но кінець,

•  * * *

Перестань, я звик до самоти,
Залюбки спілкуючись думками

•  * * *

«І в смерті є смерть –
                                 це безсмертя,

•  Апостоли

О четвертій сторóжі вночі
Він до них підійшов по морю:

•  * * *

Озирнись – наполохане літо
Лопотить молодими крильми.

•  Зимовий ліс

Це вміють лише дерева –
Скидати на зиму одіж.

•  * * *

Це кіт-воркіт гостей наворожив.
Таки зумів же, бісове поріддя!

•  * * *

Вже на березах – пасма сивини,
Сліпучо-жовті пасма вересневі.

•  * * *

Ця любов – наче скабка у серці:
Засвербить, а почухати годі.

•  * * *

Не забарися! – вибухнула рань,
Пташиним співом бризнувши в обличчя.

•  * * *

Я живий? – нічого не збагну:
Щойно смерть приходила по мене.

•  * * *

Погода кепська: вітряно й дощить.
Цить,

•  Смерть мандрівника

Вперед ногами винесли його.
Та не в таку збирався він дорогу:

•  * * *

Як два світи в безмежжі голубім,
Шукаєм одне одного не всує:

•  * * *

Гречаним цвітом піниться душа,
Цюркоче в серці коників капела,

•  * * *

Між пальці днів просочуюсь піском,
Перетікаю в інші сотворіння...