Рука відчуває серце,
а мрія - тремке крило.
Як нетля, летить на світло
твій зір у моє вікно.

Напевне, це дуже важко
тримати собою світ
і рвати ймовірну казку
на клаптики "love_привіт".

Твої амберже навіки
влилися в мої струмки,
а ті напувають ріки,
що вхожі у наші сни.

Як новоосміла хвиля,
як вивільнене "today",
вростаю душею знову
у відтінь твоїх очей.

Ти - лицар ув обладунках,
з уміло зримованих лат.
Як душу мені довіриш -
віддячу тобі стократ.

2012

Не поспішай, осене,
бо скільки там тієї ходи
від першого смутку до першої холоднечі,
зажди, а ми, як осінні листочки, - стрибнемо,
легко-легко, розіб'ємось об землю грудьми,
не помремо, бо маємо жити - від смеркання до ранку,
від немочі до - "могти", ми обоє - птахи,
закривавлені осінню і сухопутні допоки немає дощу.
Лийся цебрами з неба вітрильна вода - не потонемо,
ми - мореплавні, і у водах солоних бували,
позбувалися солі слізьми, але не скам'яніли,
ми - теплокровні. Осене, в лоно зими не спіши,
полюбити - не гріх, це лише переправа
через шторм, через біль до весни.
***
руки-човники морем пливли
синім
у синє небо

2012

стишся, даймоне, в ніч покинуту
ти без світла, а я без полум'я
на множини душа розтрощена
просить хліба, вина і прóщення

стишся, тіло, бо сил не вистачить
місяць повний, а ти без одягу
світлорізом небо порізане,
щоб не йти нам стежками різними

вмийся, темене, в сонці ранішнім
дні вторинні, а ночі кармові
за оазою флуди зоряні
бійся, даймоне, бійся повені

2012

чи кажани, чи то нічні погиби
(хоч, зрештою, усі вони безпечні)
у вікна пхаються і дивляться у вічі,
й не відігнати їх, бо відганяти нічим

чи то страхи, чи то нічні примари,
стриножені удень і вільні ніччю
до тіла ближче раз у раз, як тільки північ
і так розгулюють без сну до третіх півнів

чи налякати, чи звести охочі,
(а розум зранений, а ноги босі)
о ні, їм холодно! - усе життя без посту
і просяться у тепле лоно, як у теплу постіль

2012

хлопче із соцмережі, ти лише мрія, а мрії горять,
не віриш?
ти бачив веселку в небі?
два джерела, інь і янь, і полум'я поміж ними -
чиїсь бігові доріжки,
яскраві і трохи розмиті,
зникомі і громовідвідні,
отак як у казці - гори, гори ясно,
а потім...
а потім настануть будні -
ну ти ж з аватарки плече не підставиш?...

Ось, нарешті, ти і впіймалася, жар-...
Не птиця під колір веселки,
Не у небі - літати не вмію,
За селом ступнями босими
Жар-дорога впіймалася
Літнім теплом нашпигована.

І за мить усе навкруги змінилося -
Я сміливою стала - вірите???
Тільки сонце тепер мені компасом,
Біла смуга дороги - казкою,
У яку увійдеш - не зупинишся.
Я шокована - я сміливиця!!!

За плечима дві правди сваряться.
Перша каже вперед дивитися,
Озиратися - друга просить.

Босі ноги на лінії рівній...
Дві правди в одну зійдіться -
В білу лінію - є_нема.

Два крила, як два демони чорні,
На дорозі під шум коліс
Забирають життя безпечні.
А у казці безпечно?

Ні, ти таки упіймалась, дорого!...

2012

- Що ти просиш у мене, дурнику,
в рівчаку біля церкви Божої.
- Я не вмію молитись, Господи,
і бажання згубив, коли йшов сюди.
- Подивися навкруг і на себе глянь...
- Я згадав! Я прийшов ділитися.
- Ти ж не маєш нічого, дурнику!
- Я стрибати умію, Господи!
то тобі, Боже
то мені, Боже
то тобі, Боже
то мені, Боже
то тобі...
***
Як навчитись отак молитися,
через рів(рівчачок) стрибаючи...

2012

За подобою і подібністю... Ні, не хочу, не вірю, вільна я.
Порозгвинчую тіло, гвинтики хай летять у космічнім просторі.
Всі уламки мене колишньої не зібрати тепер й всевишньому,
отому, що смакує вишнями на вершечку та із вершечками
з білих хмар, що сховали пузечко, що гуркоче-гримить над вишнями...

Буде дощ, буде серце випране...

2012

Ні води, ні дзеркал, ні душі – тільки гамір від прощі людської,
Я не відаю де я і не бачу себе серед бджіл, що літають довкола.
Біла патока слів із жалю і без жал – мед_не_мед, назбирали ж юрбою,
Алергічна боязнь не_людей і людей, а вони ж не судили ніколи.

У зерно, корінець, павутиння розмальовану долю - неси!
У неситі поля, у мовчазник доріг (чи ж не він нас єднає з тобою),
У притуплений біль, у присмачений ряд тих, хто губи помаже єлеєм,
У віднайдений рій, у заболений квіт, що роками цвіте гіркотою.

А як згубляться дні і з’яріють вітри, і розвієш мене, мій болю,
Я осяду в лугах, колихатиму в снах горе_квітки маленьку журбинку
У затерплій сльозі, у тобі і мені, у надіях, що буде і краще…
А сьогодні мовчи, хоч і гамір важкий, хоч і бджоли жумлять без упинку.
2012

о-ба-на, знову ти і не ти...
я впізнаю тебе серед тисячі лиць
однаково схожих і різних на дотик
зоре_сіллю опірених ельфів замрій
перенесених вітром у захмар'я богів

розділи мене навпіл доле ключнице знаків
розтерзай на хвилини в сіннім мливі доріг
розпорош роздоріж - я засіюся знову
в оболоні землі як пагінчик сльози
леле_птицею крилами кроком і плахою

ти мій гріх і запалений грім_горицвіт
хмари - поручні снів запровалля очей
віднайди у грозі щезні спалахи днів
запозич колісницю не для гри у цей світ
обережно спустись на долоньку...
привіт!!!

2012

і театри горять...
а ніч_шарлатанка штовхає у пекло
союзниця хтива відшаліє і знову «на біс»

манекени вітрин
алхімія спалень во ім’я любові
наложниця кидає ніж і згорає ненависть

фанатизм чарувань
бравада вогнів посеред вічного неба
вуста на вустах магія спраги у келиху літа

збалансований сон
камін забавляє теплом без жадоби
долоні на тілі гарячими сонцями змови

ніч_у_ніч реверанс
на стіні вимальовують тіні

2012

і ніби кішка, а тобі - тигриця,
подушки стелю, а на тілі - рани
чи то мисливці гналися за нами
чи то мисливцями самі стаєм часами

мінливий фарт, мов на коні брикливім
в'язка, мов глина, під ногами ніч
в думках наживо ідемо на страту
і зорі утікають в потойбіч

за перевал на місячному гóрбі
де ми обоє в стаї вожаки
там подих глибший і високе - вище...
стрибок об землю повертає нас в клітки


2012

небо стікає дощем, а в тебе такі голубі очі -
ніжні-ніжні, тендітні і пустотливі, як дитинне море,
що легкою хвилькою лоскоче піщаний берег і втікає,
недозріле для бурі, але уже грайливе, як молоде вино

ти хитро усміхаєшся і розцвітають проліски у моїй уяві,
а зелене листячко очей тріпоче цнотливими поцілунками,
весна прокидається і спраглим березовим соком входить у вени,
знеможені довгим чеканням і холодними зимовими вечорами

тужавіють бруньки в обіймах квітня_молодця, грудям затісно в оковах
і ти вивільняєш їх, спиваючи першу пíну розквітлого бажання,
бажання дихати сильніш і гучніш розбурханого моря і весняної квітки,
котру ось-ось зірве молодий сильний парубок_вітровій

зелене і голубе єднається, сплітається і вростає одне в одного
облітають пелюстки, не в'януть квіти - народжується нове життя

2012

зіграємо у гру неправда_правда
крізь чорно-білий пломінь фоліанта
під зливу мук на чистому папері
о сонце_місяць, слово - веда_анта

осанна паростку під крівлею двокрапки
і тому клечанню, що б'ється із землі -
від інь до янь бої, великі й надвеликі,
такі насправді суттю крихітно-малі

у словогрі у біль_ненависть_радість
немає переможців, є - віхи і віки
укриті славою чи просто-напросто прожиті -
і те, і інше - багнення того... що не знайти

.............................

леле, леліє - купаво у снах, що не хочуть завершити казку, -
пирснула мить і сховалась у ніч, дрібно_дрібно вицокує щастя
на годиннику північ, стрілонька стрілку милує, а старенька дзвіниця
розбурхала постіль і в тишу укуталась, лиш безсоромне плече...

носик до носика стиха посапує, флейта в повітрі ледь чутно розмову веде
місяць підглядує в шпарку між шторами, зірку прогавив - упала у прядиво_день

а на ранок розбудки_дзвінки вирвуть і викинуть й так нерозбірне письмо -
леля, лелія, купава_надія у віти сховається - голову схилить до рідної нені_землі

2012

П'ятниця.Сумно.Скоромно думкам.
У крапинку дощ попід знаки питання.
Ринви_тунелі (як з лона від мами) -
У світ і на світло - народження плями.
Пальмове гілля все миє і миє себе до нестями...

2012

липнуть смокінги в танці
до шовковості жриць
а на розсипах вранці
у туманність зіниць
сигарета і кава
разом падають ниць

о, спокусливе ложе!
хіть в обіймах смоли
простирадлами пекла
рвала ніч на шматки

...мліло сонце об тіло
а воно наче хмиз
тільки мить - і згоріло б
день сміявся: "ще спишшш?"

2012

на вітродолях хвиль
від берега до берега чекання
зростає карамель весняна із лози
і солодко, і п'янко, і бентежно
якби ж отак змогти, якби ж отак зуміти
тобою і весною, весною і тобою знов цвісти


у звуко_вигинах долонь
від мýки до мукú із перевесел
по вінця від вінця, від будня лиш на денці
і вільно, і невільно, і розпутно
весна така м'яка, торкається рука
вербових котиків і знову, як тоді, ми два шаленці


2012

Міліє слово і шаліють вітровії,
народу в очі сиплячи піском.
Яким же це дозволено законом
іти крізь серце й душу напролом?

О, де ота сторожа давньоруська,
з яких могил постане і коли,
та сила, розпорошена віками,
що рвалася на волю з ковили?

І доки недовпізнані обличчя
у понадмірах порухів пустих
торкатимуться поглядом манливим
долонь, землею писаних, отих?

2012

не спивай оцей крап крапелинок весни - білий біль з-під кори
ще холодна рука і ліщина сумна у сережках під колір торішнього листу
у сивини хмарин заховався туман, не сьогоднішній, - згадка про осінь

а відчутна хода - крап_краплина_сльоза - це весна б'є на сполох
у дзвіночки гаїв акварелями слів раннім ранком заквітлих --- не убийте
цей оазис очей... на солодких вустах так недовго тремтить карамель


2012