Ніжність серця словами прикрила

При останнім побаченні з ним.

Я ніколи ще так не любила

Як тепер оце восени…



Я ніколи ще так не уміла

Прикривати словами печаль.

Щоби вік нам обом не боліло,

Не розхлюпала жаль.



Підійшла… Відійшла…

За вокзалом…

Поїзд вже забирав мої сни

Я ніколи ще так не змерзала,

Як оце восени….

Недопите моє глясе.
Недоїдений бутербродик.
Я тобі дозволяю все -
на. Доїж. Поклади у ротик.

Нагромадила купу слів?
Двері грюкнули – от зараза!
Я спиняти завжди умів.
Не втекла ти іще ні разу.

Наздогнав бутерброд тебе,
маслом вляпався у сідниці.
Знав давно, що тебе гребе
Та, щоб так… Та тихіше, кицю…

Я прощаю тобі усе,
бо орел!
Ти сама, мов квочка!
Я ще там недопив глясе,
можеш сьорбнути. Трохи. Хочеш?

Вчора подруга моя каже по-секрету:
"Люба, не дзвони мені понадвечір. Себто
буду, - мовить,- не одна - щастить у реалі.
Завтра наберу сама - розповім деталі."

До обіду я терплю. Будить недоречно.
Дзвонить, правда, подруга і радо щебече.
В голосі її бадьорім - нотки грайливі.
Як же мало, в решті треба, і жінка щаслива!

Каже мені: "В ранці-рано до церкви ходила..."
"Що? - я їй відповідаю, - уже замолила?"
"Та яке?! - усе щебече, - добре і без того"
Каже: " Свічку встановила - дякувала Богу!"

...................................
Любий, потягнуло перегаром трохи...
Де ж ти так "набрався"?! Наче здичавів...
Ти забув, коханий, що не геть здоровий?
А де ТОЙ подівся, що тебе привів?

Напівголе тіло. Де подів сорочку?
Рота відкриваєш. Хочеться ням-ням?
А! Мовчиш, Падлюко, і ховаєш очі?!!
Зранку пожалію. Дам води горня...

Мої вікна виходять у завтра.
Там, де ввечері тепло і завжди багато весни...
А ще - хмари пухнасті -
hand-made, як то кажуть, із вати.
І ще - ти, неодмінно. Такий, як торік мені снив.

З моїх вікон не видно Європи.
Там і часу нема - всі століття в єдине злились.
Дні у танці хвилястім
Диктують у вірш нові тропи.
У тих віршах ми двоє. Самі. Так було вже колись

Хвилююся. Повторююсь на біс.
Моя любов до тебе… Полюбилась.
Піднятих рук така висока милість,
Що тихий звук, як учень, розгубивсь.

Хвилююся. Прости, а чи прощай.
Але любові стримати не можу.
Вона звучить в моєму слові кожнім.
Така моя, що ти – не заважай.

Я буду знов при зустрічі спішить,
Таїти трепет в погляді щасливім.
Лиш десь за північ, наче градом злива,
Я починаю віршами грішить.

Прийдуть слова. Високі і святі.
Невірниця, а зберігаю віру,
Що в нас не буде днів похмуро-сірих,
А будуть всі, як свято, золоті.

Почуй і ти. Повторююсь на біс.
Таку любов не можна не почути.
До мене можеш неуважним бути,
Та в тихій залі виростає ліс.
Із рук довірливих….
Розказують студенти про любов…
2009р.

Нас рими пов’язали. Вже роки

Пройшли з тих пір, коли кохання крало

У нас години ночі. І ріки

Тієї в Міжсезонні було мало.

Аби напитися очей і слів.

Та Серпень знав, що робить. Достеменно.

Він у вінок сонетів нас уплів.

Тож рідко бачимось, зате натхненно.

У нас любов одна на фестиваль.

І що нам відстань, статуси і штампи?

Не боїмося осуду. Нехай

Пліткують. Всі, їх знаєш сам ти.

Верлібром відзовуся, хоч і важко

Тобі сприйметься він, бо жити звик в піснях.

Я засинала під твою «Неказку»…

А в тебе був «Непоцілунок» на губах…

Я влаштую тобі терапію... Посилену....

Треба ж бо лікувать! - Не найлегший із випадків.

Препарую твій мозок..... Залізу у звилини -

Не захочеться вже вліво-збочених вибриків....

Підсолоджу чекання глюкозою. Дозами.

Вітамінів додам... й кофеїну.... Розчинного?

Та не бійся ти так! Витри носа. Ми

Проведемо сеанс у режимі постільному...

На сімнадцятім поверсі,

У задушливім офісі

Із блакитними стінами –

Євроремонт.

Поміж факсів і принтерів

І дзвінків експедиторів

Сидить офіс-менеджер

І заплаче от-от.

Стоїть спека нестерпна

В туфлях ніженьки терпнуть

Ще й до тіла прилип

Офіційний дрес-код.

А їй мариться море,

Де повітря чудове.

Та відпустка у бідної

Лиш у вересні. От.

11:15 А.М.

У обіймах полковника затишно.
У руках його сильних так тепло.
Щось на вушко шепоче і каже ,що
Я муза для нього. І терпне
Моє серце і в голосі тане,
Як ота шоколадка на сонці.
А ще клявся, що не перестане
Мені вірші писать ,але потім
На руках вже носити втомився.
І, ще навіть півні не співали,
Коли він десь на ранок подівся.
Зі словами: "То я фестивалив..."

2013

У подиху горіти, чи тліти...
Несамовито і боязко.
Ти, як завжди, вертаєшся
У найбільш недоречний момент.
Та ніяк не збуваєшся,
Хоч і снишся щоразу під п'ятницю.
В одну воду два рази не вийде?
А втретє зі мною пірнеш?

Скільки можна хворіти тобою,
Приймаючи струйно
тебе
внутрішньовенно?..

Вже вени, як струни
і струни врізаються в пальці
на п'ятім ладу
і на четвертім...

І ти дрейфував цим життям
на свій лад.
Брехнею приправивши слово,
немов
куркумою...

а я над усе
полюбляю
на світі
солодке.

Вантаж років лягає на думки

Хоч юністю ще світяться зіниці.

Спішіть, слова!

Ставайте у рядки!

Допоки день,

Як хлопець яснолиций….


Допоки світ,

Як гілка навесні:

Дивує квітом

І найпершим листом.

Спішіть ,слова!

Записую не всі,

А тільки ті,

Що ніжні і барвисті….


Спішіть до мене

Вранці і вночі.

В майстерні слів

Поет – різноробочий.

Навчіть мене!

(як можете – навчіть!)

Казати просто істини пророчі.


Вантаж років лягає на думки

Чоло відкрите смуток не чіпає…


Прийшли слова…

Торкнулися руки….

На пісню кличу,

Чуєте?

Співаю…

Родилось не в щасті, а в муках.
Прийшло із гірких протиріч:
«Є гордість у горі розлуки,
Є смуток у радості стріч».

Прийшло, затремтіло, затерпло,
Збудило минуле сумне.
Розлуку ще якось я стерплю,
Та хай мене зустріч мине.

Не стій на холодному вітрі,
Не йди, коли дуже не ждуть.
Квіткам не вертається літо,
Дерева листки не зберуть.

Не стій на холодному вітрі –
Промерзне наївна душа.
Нехай зостається нам світла
Та зустріч…
Коли не прийшла...