Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Будзан (1961)
Більше ніж поезію, дюблю роздумувати про вічність, про Всесвіт. Знайшла (теоретично) Ноїв ковчег.





Поеми

  1. Дорогою Христа
    І

    Ти, Ісусе, стоїш перед натовпом,
    що бездумно чекає смертіб
    Твої очі спрямовані в небо.
    За цей натовп Ти хочеш померти.
    Неправедний руки вмиває,
    посилає на хресну дорогу.
    Ісус щиро усе приймає
    і Всевишньому молиться Богу!

    ІІ

    Хрест готовий. Про все подбали.
    Ісус піднімає ношу.
    За всіх грішних, що там стояли
    і за нас Господа просить.

    - Прости немочі наші, Боже!
    Дозволь стати поруч з Тобою,
    щоб душа запалала любо,ю
    милосердям, а не журбою.

    ІІІ

    Розпечене сонцем каміння.
    Хрест гріхів нести несила.
    Кров гаряча дорогу запилену
    на очах у юрби зросила.
    Впав Ісус під хрестом уперше,
    не здолавши пекельної муки.

    - Не дай, Боже, і нам упасти,
    гріхом впасти на Твої руки.

    ІV

    Плаче стражденна мати.
    Руки в біді ламає.
    За людські гріхи, за наші
    Сина на смерть посилає.

    - Не дай, Боже, щоб жодна мати
    через інших втрачала сина!
    Щоб ціну занадто високу
    не платтила її дитина!

    V

    По дорозі іде процесія.
    Симеон повертає з поля.
    НЕ гадав чоловік, не думав,
    що з Ісусом зведе його доля.
    У Страдника погляд повен
    віри, щирості і любові.
    В селянина зникає втома,
    він хреста понести готовий.

    - Поможи, щоб пориви гніву
    не торкались до серця, Боже!
    Поможи, щоб любов струменіла,
    як на смертне прийдемо ложе!



    Знову хрест на плечах Ісуса.
    Піт з чола Йому знов стікає.
    На очах у тупих вояків
    Вероніка його втирає.
    О блаженна святая діво,
    тобі образ Він Свій лишає.
    Порух серця твого живого
    у віках до нас промовляє.

    - Поможи нам, святий Ісусе,
    щоб в гріхи ми тяжкі не впали!
    А Твій образ того порука,
    що і ми Твій піт витирали.

    VІІ

    Шлях важкий і гора висока.
    Не здолати Йому підйому.
    У юрбі суєта, неспокій.
    Всі бажають кінця усьому.

    - Нехай дух наш не впаде вдруге,
    білим птахом злетить до неба!
    Научи нас літати, Боже!
    Жити так, як душі Твоїй треба.

    VІІІ

    Самарянок сльозами вмитих
    потішає Ісус словами:
    "Я живий! І Я буду жити!
    Тінь же смерті іде за вами".

    Перейти до Вічного Царства,
    перед очі Всевишнього стати,
    йти стежками Сина святого
    поможи нам, Пречиста Мати!

    ІХ

    Чому втретє падеш, Ісусе?
    Але знову ідеш й прощаєш?
    Ти міг би це зупинити,
    та померти за нас бажаєш.

    - Єдиний наш Боже-Ісусе,
    дозволь з,єднатись з Тобою!
    Проти вічної смерті стати
    непрохідною стіною!

    Х

    Ось вершина гори Голгофи.
    Хрест поставили. Одіж зняли.
    Востаннє хотіли принизити
    і одежу Його порвали.

    - Не потрібна душі одежа.
    Чисті помисли не скривають.
    Нехай люди усі на світі
    серафимові душі мають.

    ХІ

    Цвяхи рвуть життєдайне тіло.
    Хрест високо вгору підняли.
    Та ще вище душа злетіла.
    Очі всесвіт увесь обняли.

    - Омофором покрий нас грішних,
    бо ти наша єдина Мати,
    заступи нас від всього злого,
    не дозволь нам когось розіпяти!

    ХІІ

    Ось Ісус на хресті вмирає.
    Опустились повільно груди.
    Погляд свій на юрбі спиняє.
    Хрест же символом стане людям!

    - Триєдино складаєм пальці:
    Слався ім,я Отця і Сина
    І Духа Святого слався!"
    до небес промовляє людина.
    Воскреси нас живих із мертвих!
    Відвали з душі камінь, з тіла!
    Поможи, щоб душа людини
    поруч тебе повіки жила!


    2006



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Клон.
    Всевидюче око
    сяє високо,
    бачить здаля
    все, що створила,
    що народила
    грішна земля.

    Бачить і знає,
    все дозволяє,
    грізно мовчить.
    Всевидюче око
    сяє високо.
    Око не спить!

    Он за горбами
    хтось із торбами
    міряє шлях.
    Вітер без спину
    дує у спину,
    наводить жах.

    Що за людина?
    Чия дитина?
    Де її дім?
    Все, що він має,
    все, що кохає,
    з ним і на нім.

    Скільки ще кроків?
    Скільки ще років
    жити йому?
    Може спинитись
    та помолитись?
    Тільки кому?

    Хто його батько?
    Де його дядько?
    Звідки він сам?
    Йде він землею
    вічним євреєм
    другий Адам.

    Кожне створіння
    має коріння.
    Він же один.
    Тільки високо
    Всевидюче око
    сяє над ним.

    Боже, як складно,
    як непідвладно
    доля веде.
    Можна родитись
    або скінчитись
    вмить і будь де.

    Божа це воля,
    а чи сваволя
    тут сатани?
    Хто може знати
    чом воювати
    взялись вони?

    Хто переможе,
    великий Боже,
    на цій війні?
    Треба повстати,
    треба сказати:
    "Ні!" сатані.

    Мабуть це диво,
    та неможливо
    жить без гріха.
    Кожна людина
    неумолимо
    з лона лиха.

    Нам не підвладна
    думка. Нахабно
    розум п,янить.
    Кожне створіння
    Боже веління
    зрадить за мить.

    Бога не треба!
    Не треба неба!
    Тільки землі!
    Щоб не цуратись,
    а нахапатись
    вдосталь її.

    Щоб як тварини
    хлібом єдиним
    жити. Дарма,
    що для тварини,
    а не людини
    світ цей - тюрма.

    Людство в полоні,
    мов на припоні.
    Духу політ
    тільки дивує,
    а не хвилює
    згублений світ.

    Всі прагнуть гарного
    матеріального
    стилю життя.
    Все покидають,
    коли відходять
    у небуття.

    "Господи, Боже,
    постели ложе
    в лоні землі.
    Хочу забутись.
    Хочу заснути.
    Тяжко мені.

    Доля із неба?
    Хто я? Амеба?
    Може черв,як?
    В радості жити,
    людям служити
    зможе не всяк.

    Я відчуваю,
    що не здолаю
    йти до мети.
    Я не зумію
    втілити мрію -
    світ обійти.

    Правду збагнути,
    В вічність сягнути
    мрія-мета.
    Проповідь-гасла
    Еклкзіяста:
    все марнота"

    Мудрий професор -
    диво прогресу
    клона створив.
    Всі потурали.
    Всі величали
    диво із див.

    З чиєго лона
    вийняли клона?
    Збурили світ?
    Чи заложили
    у нього сили
    на много літ?

    Чомусь не схоже
    воно на Боже,
    людське дитя.
    Зовсім не миле,
    не має сили.
    Наче сміття.

    Людська публіка.
    Бідний каліка.
    Чиста душа.
    Для професури,
    інтернатури
    вартий гроша.

    Довго рішали,
    совість втішали:
    де ж він піде?
    Дійшли до краю -
    вигнали з "раю".
    Хай собі йде.

    Пішов між люди,
    світами блудить.
    Гидує всяк.
    Хтось дасть монету.
    Хтось кине рештки.
    Інший - копняк.

    Йде він з торбами
    без батька, мами.
    Йде сирота.
    Навколо нього
    нема нікого.
    Тиша свята.

    В цей час у місті
    тривожні вісті -
    гине багач.
    Горе родині.
    В "Едемі" нині
    крики і плач.

    Поможіть, люди,
    все для вас буде!
    Бог так не дасть!
    Сипляться гроші,
    як у пса - воші.
    Оце напасть.

    Згадав професор -
    диво прогресу
    клона тоді.
    Зметикували.
    Довго шукали
    по всій землі.

    Знайшли "Адама".
    Розвилась драма
    його буття,
    бо не заплаче
    і сам неначе
    за тим життям.

    Трансплантували.
    Все поміняли,
    навіть кістки.
    Хороший донор.
    В труні від клона
    лиш потрохи.

    Пан оживає.
    Світ споглядає
    вартий гроша.
    Лиш не потрібна
    святоподібна
    клона душа!

    Бог не приймає.
    В нього немає
    на неї прав.
    Життя по смерті
    (закони вперті)
    клон не пізнав.

    Ще трансплантуйте
    душу. Закуйте
    в тіло чуже.
    Нехай не блудить,
    світом не нудить
    більше уже.

    Що сотворили
    розумні сили:
    зло чи добро?
    Та залишили
    для перспективи
    клона ребро!

    2011



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --