Коли спатки будеш, моя ніжна,
найкраща принцесо,
Я за тебе молитимусь, за здоров'я твоє, твоі сили,
Щоб годинника стрілка секундна щоразу принесла
Мегарадостей ніжні і щирі
припливи

Я твій сон обійму, одягну його у
діаманти
Свого серця, що стукае тобі знов
назустріч
Кожна мить, наче рік - б'ють
натхнення куранти...
Усі радості й смутки пройду я з
тобою пліч-о-пліч

Де я буду - не знаю - чи з тобою чи за море милей,
Чи прокинемось разом, а чи
вип'емо далечі трунок,
Навіть будучи в дальніх краях, тобі з щирістю, мила,
Через Ангела Щастя передам тобі свій поцілунок!

Присвята Юлі Фінковській

В часи буремні, в центрі дев"яностих,
В казковім лісі, в непрохідній гущі
Так одночасно вельми складно й просто
Пробились паростки, що гріють душу

Ця квітка так потребувала світла,
Чіплялася за кожен сонця промінь
З надією, що прийде ця мить світла
Й зігріє літо паростки-долоні

Росяний ранок -покотились сльози,
Але в душі - надія і прозріння,
Якими б не були метаморфози,
Вона все ж розцвітала неймовірно

Як говорив мудрець Хітон з Ефора,-
Себе пізнати - це шлях до прозріння.
І так дзеркально гарно і казково
Милується вона своєю тінню

Цілющий дощ співа любові оди -
Торкається її так тепло і літнево,
Дарує крапельно частинки насолоди,
Немов жива вода скарбниці Пево

Ця квітка сяє серцевиною іскристо,
Вже повна насінинами-думками,
Осяяння і доброти срібне намисто
Постали враз рядками-пелюстками

Наймення Юлія дано їй миле й світле,
Ця квітка на душі лікує рани,
Натхнення від навколишнього світу -
Для неї свого роду стан нірвани

Немає див...
Безбарвним є цей світ -
Збентеженість доповнила печалі
Буденність гомоніла знов "Привіт"
Й вела у переходи і у далі

Немає див?
Немає новизни?
А зіронька дарує радість світу -
Дев"ята із сузір"ячка Овни,
Що в душу урізається гранітом

Немає див?!
Є ж імені ціна
П"ять літер зображають п"ять хмаринок -
Неначе від солодкого вина,
З"являються вмить радості приливи

Немає див?!
Пронеслася гроза...
Веселка - ніжнокольорові вірші,
Що ангел так натхненно написав...
Ці вірші про створіння наймиліше

Немає див?
Можливо, це не так?
Бо ж лілія лікує душу щиро
І паросток надії лине в такт
Пелюстки промовляють слово миру

Цих образів вже так багато є,-
Вони сплелись в її очах казкових
Пізнав її - і розумієш: диво є -
Таке хороше, щире й загадкове!

Присвята Юлі Фінковській

Сріблястий дощ натхненно малював візерунки,
Краплинки щастя падали так щиро і прозоро...
Приємне диво все іще ховалось за лаштунки,
Любов і доброта зіграли у головних ролях!

Блискучі рядки постали в небі неймовірно,
Сяйво тексту прикрашає фон екстра-бірюзОвий...
Спів птаcтва в вишині звучить, як струни ліри,
Жовтогаряче сонце зігріває так мило і казково!

Вона, як режисер, мріяла про сюрпризи гранти!
Щоб радість і тепло зловили душу в свої снасті!
Сім рядків веселки зіграли роль так елегантно!
Це ж ангели написали вірш про її щастя!

Жив собі старий Петро,
Борода до мацька...
Фест любив у флєшці дно,
Пив горівку хвацько

Жінка була з-за границі -
Дуринда Педрона,
Петя си найшов телицю,
Як був закордоном

І хоть вже роки проходят,
Як то всьо сє стало,
Вони жиют, сє не розводят,
Їдять наше сало...

Но єдна тут є проблема
В сім"ї Педруніто -
Та горівка мучит хлопа,
Як зима, так літо

Ну а баба, чорт-зна звідки,
Там не п"ют горівки,
Вочи витріщит на діда:
Тобі нашо стілько???
В нас то віскі п"ют поторошка,
Чи якусь заливку,
А там в сусіда Єнтошка
Гонят гнилу сливку

Ту горівку все ховала
Стара Педруниха,
Наливала, ніби вкрала
Петрови бабаиха

Але сталасє незгода
Бабка захворіла
Якусь дістала хоробу,
І тут же зомліла

Приїхала поміч нагла,
Дохтор від худоби...
"Вібачийти, старі амба,
Ми нічо' не зробим

А Петро спочатку плакав,
Вмивасє сльозами,
Банував, ніц не балакав -
Бо горе сі стало!
Тут вже стару нарядили
Уперед ногами,
Приїхала вся родина
Десь, із Гватемали

Точно звідки, я не знаю,
Но всі якісь чорні -
Єден лисий макогін,
Ну а другий з вовнов

Той сє називав Педруно,
Другий - Хуліо Мінєта,
Трета баба була груба
Зваласє Бабета

Тут уже сє зрихтували
Старушку ховати,
А дід став при тім аярмі
Горівку шукати

Ніхто не буде заваджити
Цьвєркнув через зуби -
Є що зранє положити
У засохші труби

Дід налєв собі килішок
Соточку як вріже!
Закурив, сів на припічок -
Баба з трунви лізе

Але він то не замітив -
Ще си наливає.
Баба з трунви вилізає
Кописку шукає

А Петро, - як тільки взяв
Горівку до писка -
Баба ззаду ся підкрала,
Як вдарит кописков!

І тут дід сє перепудив
На трунву як глипне:
"Там порожно... Чи я блуджу?
Забагато випив?"

Ну а ті усі педруни -
Та її родина,
Такі вочи поробили,
Ніби у пінгвіна
О май гад! О май гад!
Шо сє учініто
Славний Будда! О Аллах!
Прийшло прівідіто!

Баба єму усміхнулась
"Я жива, Петрусю,
Я до тебе повернулась
Ти чо так сє трусиш?"

"От у мене жінка моцна -
Більш не буду пити,
Та вона і встала з трунви,
Щоб мене спинити!

"Будем до сто років жити
В один день помремо,
Давай, стара, сє мирити
Рішено проблему!

Життя іде... а що ж в основі?
Це філософська тема, мов трактат
У музиці буття акорди нові 
Бере за душу кожен такт

Ми думаєм: цей світ прекрасний,
Почувши передзвін комах,
Вирує скрізь взаємна ласка
І мило й вЕсело співає птах

А як же злитись з цим добром усім?
Питання, мов коріння, проростає.
Любити треба нам, передусім
І мир буде від краю і до краю