ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Король (1990) /
Вірші
Відівчила пити
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відівчила пити
Жив собі старий Петро,
Борода до мацька...
Фест любив у флєшці дно,
Пив горівку хвацько
Жінка була з-за границі -
Дуринда Педрона,
Петя си найшов телицю,
Як був закордоном
І хоть вже роки проходят,
Як то всьо сє стало,
Вони жиют, сє не розводят,
Їдять наше сало...
Но єдна тут є проблема
В сім"ї Педруніто -
Та горівка мучит хлопа,
Як зима, так літо
Ну а баба, чорт-зна звідки,
Там не п"ют горівки,
Вочи витріщит на діда:
Тобі нашо стілько???
В нас то віскі п"ют поторошка,
Чи якусь заливку,
А там в сусіда Єнтошка
Гонят гнилу сливку
Ту горівку все ховала
Стара Педруниха,
Наливала, ніби вкрала
Петрови бабаиха
Але сталасє незгода
Бабка захворіла
Якусь дістала хоробу,
І тут же зомліла
Приїхала поміч нагла,
Дохтор від худоби...
"Вібачийти, старі амба,
Ми нічо' не зробим
А Петро спочатку плакав,
Вмивасє сльозами,
Банував, ніц не балакав -
Бо горе сі стало!
Тут вже стару нарядили
Уперед ногами,
Приїхала вся родина
Десь, із Гватемали
Точно звідки, я не знаю,
Но всі якісь чорні -
Єден лисий макогін,
Ну а другий з вовнов
Той сє називав Педруно,
Другий - Хуліо Мінєта,
Трета баба була груба
Зваласє Бабета
Тут уже сє зрихтували
Старушку ховати,
А дід став при тім аярмі
Горівку шукати
Ніхто не буде заваджити
Цьвєркнув через зуби -
Є що зранє положити
У засохші труби
Дід налєв собі килішок
Соточку як вріже!
Закурив, сів на припічок -
Баба з трунви лізе
Але він то не замітив -
Ще си наливає.
Баба з трунви вилізає
Кописку шукає
А Петро, - як тільки взяв
Горівку до писка -
Баба ззаду ся підкрала,
Як вдарит кописков!
І тут дід сє перепудив
На трунву як глипне:
"Там порожно... Чи я блуджу?
Забагато випив?"
Ну а ті усі педруни -
Та її родина,
Такі вочи поробили,
Ніби у пінгвіна
О май гад! О май гад!
Шо сє учініто
Славний Будда! О Аллах!
Прийшло прівідіто!
Баба єму усміхнулась
"Я жива, Петрусю,
Я до тебе повернулась
Ти чо так сє трусиш?"
"От у мене жінка моцна -
Більш не буду пити,
Та вона і встала з трунви,
Щоб мене спинити!
"Будем до сто років жити
В один день помремо,
Давай, стара, сє мирити
Рішено проблему!
Борода до мацька...
Фест любив у флєшці дно,
Пив горівку хвацько
Жінка була з-за границі -
Дуринда Педрона,
Петя си найшов телицю,
Як був закордоном
І хоть вже роки проходят,
Як то всьо сє стало,
Вони жиют, сє не розводят,
Їдять наше сало...
Но єдна тут є проблема
В сім"ї Педруніто -
Та горівка мучит хлопа,
Як зима, так літо
Ну а баба, чорт-зна звідки,
Там не п"ют горівки,
Вочи витріщит на діда:
Тобі нашо стілько???
В нас то віскі п"ют поторошка,
Чи якусь заливку,
А там в сусіда Єнтошка
Гонят гнилу сливку
Ту горівку все ховала
Стара Педруниха,
Наливала, ніби вкрала
Петрови бабаиха
Але сталасє незгода
Бабка захворіла
Якусь дістала хоробу,
І тут же зомліла
Приїхала поміч нагла,
Дохтор від худоби...
"Вібачийти, старі амба,
Ми нічо' не зробим
А Петро спочатку плакав,
Вмивасє сльозами,
Банував, ніц не балакав -
Бо горе сі стало!
Тут вже стару нарядили
Уперед ногами,
Приїхала вся родина
Десь, із Гватемали
Точно звідки, я не знаю,
Но всі якісь чорні -
Єден лисий макогін,
Ну а другий з вовнов
Той сє називав Педруно,
Другий - Хуліо Мінєта,
Трета баба була груба
Зваласє Бабета
Тут уже сє зрихтували
Старушку ховати,
А дід став при тім аярмі
Горівку шукати
Ніхто не буде заваджити
Цьвєркнув через зуби -
Є що зранє положити
У засохші труби
Дід налєв собі килішок
Соточку як вріже!
Закурив, сів на припічок -
Баба з трунви лізе
Але він то не замітив -
Ще си наливає.
Баба з трунви вилізає
Кописку шукає
А Петро, - як тільки взяв
Горівку до писка -
Баба ззаду ся підкрала,
Як вдарит кописков!
І тут дід сє перепудив
На трунву як глипне:
"Там порожно... Чи я блуджу?
Забагато випив?"
Ну а ті усі педруни -
Та її родина,
Такі вочи поробили,
Ніби у пінгвіна
О май гад! О май гад!
Шо сє учініто
Славний Будда! О Аллах!
Прийшло прівідіто!
Баба єму усміхнулась
"Я жива, Петрусю,
Я до тебе повернулась
Ти чо так сє трусиш?"
"От у мене жінка моцна -
Більш не буду пити,
Та вона і встала з трунви,
Щоб мене спинити!
"Будем до сто років жити
В один день помремо,
Давай, стара, сє мирити
Рішено проблему!
Найвища оцінка | Богдан Манюк | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Ярослав Чорногуз | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію