Присвята Юлі Фінковській

В часи буремні, в центрі дев"яностих,
В казковім лісі, в непрохідній гущі
Так одночасно вельми складно й просто
Пробились паростки, що гріють душу

Ця квітка так потребувала світла,
Чіплялася за кожен сонця промінь
З надією, що прийде ця мить світла
Й зігріє літо паростки-долоні

Росяний ранок -покотились сльози,
Але в душі - надія і прозріння,
Якими б не були метаморфози,
Вона все ж розцвітала неймовірно

Як говорив мудрець Хітон з Ефора,-
Себе пізнати - це шлях до прозріння.
І так дзеркально гарно і казково
Милується вона своєю тінню

Цілющий дощ співа любові оди -
Торкається її так тепло і літнево,
Дарує крапельно частинки насолоди,
Немов жива вода скарбниці Пево

Ця квітка сяє серцевиною іскристо,
Вже повна насінинами-думками,
Осяяння і доброти срібне намисто
Постали враз рядками-пелюстками

Наймення Юлія дано їй миле й світле,
Ця квітка на душі лікує рани,
Натхнення від навколишнього світу -
Для неї свого роду стан нірвани