Любов і кохання – це талант
Як малювати і писати
Складати музику , співати
Талант, що людям Бог послав.

Коли закохуються двоє
Огонь кохання в них палає
Воно взаємне і високе
Якщо талант обидва мають.

Та часто у житті буває
Лише один із двох кохає
І коли він талановитий
То талант його сім’ю тримає.

Буває що зустрілись двоє.
І пристрасть в їх серцях палає
Та не завжди вона в кохання
У їхніх душах проростає

Кохання пари дуже різне
Взаємне, пристрасне і ніжне
Не щасливе і безнадійне
Або до смерті неподільне.

Любов, кохання дар від Бога
На них тримається Земля
Усе що людство краще має
Любов створила і любов дала.

Коли дітей батьки кохають
Вони їм душу окриляють
І їхні діти виростають
Та у житті самі кохають.

Коли батьків кохають діти
То поважають їх, цінують
Піклуються про них і дбають
До смерті ніжно доглядають.

Кохають рідну Батьківщину
Там де зарито пуповину
Їй служать чесно, захищають
На "жирніший кусень" не міняють

То ж будьте всі талановиті
Любіть природу, світ любіте
Людей любіть і Батьківщину
І любіть Бога, він є єдиний.

Листопад 2013р.

Дівчинка маленька
Сонечко моє
Дякувати Богу
Ти у мене є.
Голосочок милий
Як струмок дзвенить
Та що раз питає
Що таке цей світ?
Оченята пильно
Дивляться навкруг
Малесенькі вушка
Ловлять кожен звук
Навчається маленька
Внученька моя
Виросте розумна
Буду рада я
Що день більше знає
Софійка моя
Бо все пам’ятає
Хоч іще мала..
І я прошу Бога
Миру на Землі
Щастя Україні
Де зростаєш ти.

Серпень 2013р.

Мамусі й татусі
Наші кохані
Вибачте діткам своїм,
Що розлетілись
В різні куточки
Вас залишили самих.

Ви дітям бажали
Кращої долі
І відпустили з гнізда
Ми оперились
Гнізда повили
Але далеко від Вас.

Онуків на літо
Вам підкидали
Наче зозулі рябі.
Часом картоплю
Ми вам копали
Так відробляли гріхи

З роками все рідше
До Вас заглядали
В нас були справи свої
А Ви все старіли
Та марно чекали
Діток дорослих своїх.

Багато із рідних
Не дочекались
Сплять у земельці сирій
І прилітаєм
Ми на могили
Весною, наче птахи.

І плачемо щиро
Та поминаєм
Тих хто в могилі лежать
Краще б подбали
Про них до смерті
Може б вони пожили.

Пробачте нас рідні
Бо не від злоби
Вас залишили одних.
Ми Вас любили
І цінували
Та не розумні були.

А час не повернеш
Вас вже немає
Це зрозуміть мають всі.
Дорожче батьків
Справ не буває
Ви головні у житті.

Травень 2013р.

Соня, як сонечко
Рано встає.
Личко умиває
Біленьке своє.

Чистить гарно зубки
Плаття одягне
І за ручку з татом
У дитсадок іде.

Все її цікавить,
Хоче знати все.
І питання тату
Що миті задає.

Чому лист зелений?
Чом квіточка цвіте?
Чому птахи літають?
Де білочка живе?

Чому коти пухнасті,
А рибки золоті?
Чом зорі в небі сяють,
А трава в росі?

Чому сніг зимою,
А весна цвіте?
Чому влітку тепло?
Чому дощик йде?


Таткові не сумно
Співбесідник є.
Запитання нові
Що разу задає.

2013р.

Сонце закотилось
Ніченька прийшла
Зорі засвітились
Спатоньки пора
Зайці сплять у лісі
Спить і рижий лис
Котик спить у кріслі
І собачка спить
Ліжечко м’якеньке
Обійме тебе
Спи моя маленька
Сонечко моє
Хай тобі насняться
Пречудові сни
Радісні, щасливі
Які любиш ти
Оченята гарні
Вічками стули
Спи моя маленька
І ві сні рости.
2013р.

Осінь, вечір, холоднеча.
Дрібний дощик поросить
Різкий вітер б’є в обличчя
Зірвать одежу норовить.
Вона тримала парасольку,
Боролась з вітром, як могла
І мріяла про теплу ванну
І келих доброго вина.
Трамваю не було. Вона чекала,
Дивилась пішоходам вслід
Та раптом, у натовпі узріла
О Боже милий… Невже він?
У мить одну його впізнала
Як не було тих довгих літ…
Бо все життя його кохала,
Не мало виплакала сліз..

Вони навчались в одній школі,
Він випусник і активіст.
Вона гидке ще каченятко,
Боялась глянуть йому вслід.
Уже тоді вона його кохала
І мріяла, що буде з ним.
Вночі подушку цілувала
І сльози дарувала їй.
Він став студентом і поїхав
Навчатись у місто, в інститут.
Вона щоп’ятниці чекала
Автобусів, що з міста йдуть.
Ішли роки… Із каченяти
В лебідоньку переросла вона.
Русоволоса, синьоока
Струнка, весела, молода.
На танцях він її помітив,
І закохався водночас
Запросив її до вальсу
І тільки з нею танцював
У ніч зоряну чарівну
Вони разом уже пішли
Він обіймав її за плечі
Дивився в очі дорогі.
На березі ставка , під гіллям,
Просиділи вони ту літню ніч.
І солов’ї перед світанком,
Пісні співали тільки їм.
Він цілував її і пестив
До свого тіла пригортав
Вона від милувань п’яніла
В руках коханих зав мира
Вуста припухлі шепотіли
Єдиний мій, на все життя.
Я довго так тебе чекала,
Коханий, любий, я твоя.
Не в силах більше зволікати.
ЇЇ ще дужче обійняв…
І голосно, щоб чули зорі
«Моя навіки» - прокричав.
Їх щастя , довжиною в літо
Було найбільшим на землі.
Не знали пристрасті такої
Співці кохання солов’ї.
Кінчилось літо. Вона - до ВУЗу,
А він служить в Афганістан,
Лікував наших солдатів,
Та незабаром, там пропав.
Вона зверталась в установи,
Писала родичам листи.
Та їй усі відповідали:
«Пропав безвісти, не жди».
Вона не вірила, усе чекала…
Роздала хлопцям гарбузи.
Та кожен день листа шукала
В почтовій скриньці на стіні.
А коли утратила надію
Із іншим під вінець пішла.
Змінила прізвище, та в серце
Його пустити не змогла.
І за направленням, чим далі
Поїхала із рідних місць.
В надії, що в краю далекім
Його забуде. Але ні….
Зовсім одна, в чужому місті
Без родичів, товаришів
Своє життя з нуля почала
Направив на кар’єрний ріст.
Щоденно довго працювала
Стала добрим фахівцем
А щастя тільки пізнавала
Коли їй снилося літо те …

Вона дивилась на нього
Та не могла його гукнуть…
А він відчув її той погляд
І якось раптом озирнувсь.
Очам своїм він не повірив,
Невже… Лебідонька моя.
Це ти….Моя кохана
Моя любов на все життя.

Він покохав її відразу
В очах-озерах враз пропав
Про неї мріяв дні і ночі
Одружитись з нею мав.
Коли з полону повернувся
З шпиталю лист їй відіслав,
Та він назад йому вернувся
Помітка: «Вибув адресат».
Він шукав її і далі,
В містах у адреснім столі,
Та скрізь була одна відписка:
«Такої в місті не знайшли».
Батьки прохали: «Годі, сину.
Пора сім’ю вже завести.
Ми внуків хочемо побавить,
У дім дружину приведи»
А він надіявся та вірив
Що все одно її знайде
Що все життя, як те літо
Разом із нею проведе.

Та цей осінній сірий вечір
Став самим кращим у житті.
Бо коли очі їх зустрілись,
То жило кохання в них.
І мабуть Бог, за їхню вірність
За щирі , ніжні почуття
Подарував цю дивну зустріч
Щоб об’єднати їх життя.

2013р.

Мій колега вернувся з круїзу
І захоплено розповідав,
Як гуляв Новий рік в Антарктиді,
Про країни в яких побував.
В теплоході великім, як айсберг
Двадцять днів весело жило
Понад тисячу пасажирів
(Українців - тридцять всього)
Показав фотоальбоми,
Водоспадів , тварин і птахів,
Людей, що з ним мандрували,
Засмаглих і осяйних.
Бабусі, дідусі з Європи,
(Були в основному вони)
Усміхалися, щиро, привітно
І дуже веселі були.
Я вдивлялася в очі туристів
І прикро стало мені,
Що у рідній моїй Україні
Літні люди часто сумні.
Нема білозубих усмішок
На лицях красивих, простих
Нема блиску в очах і надії,
Нема віри Державі своїй.
Все життя вони працювали
В ощадбанк копійчину несли
Де нахабно їх обікрали,
Усіх разом, наказом одним.
Тепер вони незаможні
Лише на пенсію живуть
Заробити вже не можуть
Тому і грошей не зберуть.
Не до мандрів пенсіонерам
Їм би ліки та їжу купить,
Заплатити за газ та за воду
Й одежину якусь прикупить.
Тому ждіть круїзи заморські
Іще довго туристів від нас
Тих, які них ще зароблять,
Невеликий середній наш клас.

2013р.

Жіноча самотність…
Чом доля така?
Хто може у цім розібратись?
Як може красива, розумна, струнка
Одною до віку остатись?
Не гордовита, зверхня, холодна,
І не гуляща, доступна, пуста.
А привітна, приємна і щира,
Чорноброва і молода.
Нею захоплювалися і любили її.
Кохання її добивалися.
Та їй зустрічались в житті все не ті,
Кому б вона серце віддала.
Роки пролетіли, а вона все одна
І досі його й не зустріла…
Єдиного, коханого, на все життя
Якого б любила, з ким би старіла.
2013р.

Новий рік іде планетою,
Засіва усіх, та що кому,
Одним кохання. щастя і добро,
Іншим голод,сльози,біль і зло.

Новий, засій нам правди
Добра в державную казну.
Нехай Країна наша – Україна,
В цей рік прокинеться від сну.

Може керманичі її прозріють,
Народ у добробут поведуть.
Місця робочі улаштують,
Заробітчан до діток повернуть.

Дай Боже щастя нашим дітям.
Зрости їх гідними людьми.
У світі де панує зло і горе,
У них душу чисту Боже збережи.

2013р.

Бій курантів. Новій рік!
І рік життя у небуття,
Як лист старий календаря,
Що в сміття відірвали.

І не повернеш уже те,
Що в вічність відійшло.
І те що в щасті скупане,
І що сльозами вмите.

Не вернеш юності літа
Наповнені коханням.
І ті солодкі відчуття
В обіймах із коханим.

І лише в пам'яті своїй,
Як у машині часу.
Моменти кращі у житті
Я можу повертати.

2013р.

Ясно сонце променіє
Сніг у його сяйві блищить
Небо високе синіє,
Іній на гіллі висить.

Льодові бурульки іскряться
Сосни у срібло вдяглись
Берізки від снігу зігнулись
Створили ажуровий міст

Ялинки нишком сховались
Під шапки снігу пухкі.
Дуби у біле убрались
Наче поважні пани.

Затишно , чарівно, казково
Покоїться ліс у зимовій красі.
Повітря прозоре і чисте,
І тиша морозно дзвенить
2012р.

Кохання, воно дуже різне…
Взаємне. пристрасне і ніжне
Не розділене і безнадійне,
Що серце крає наче ніж…
Кохання, це талант,талант від Бога
Він або є, або його нема.
Кохання заміняють сексом,
Утіха є для тіла , а для душі нема.

2012р.

Сніг іде світ засипає.
Летить на землю з лантуха,
А на душі якась тривога
За наші села і міста.
За кішок і собак бродячих,
І за беззахисних птахів
І за людей, що у дорозі,
За всіх безхатченків малих.

11.12.2012р.

Тоненькой березкой
С синими глазами,
К нам в отдел пришла ты
И тебя мы ждали.

Чтобы стать кому-то
Любимою подругой,
А кому-то просто
Колегой и другом

Подругой стала верной,
И коллегою прекрасной,
Мужу Коле, Свете
Подарила счастье.

Родила сыночка,
Лелеяла обоих.
А теперь за внуков
Жизнь отдать готова.

2002г.

Мы часто забываем наших мам,
Не пишем им и не звоним,
У круговороте праздников и будней
Не забегаем в гости к ним.

Но берегитесь, век короток,
У наших стареньких, седых,
Уже больных, с лицом у морщинках.
Хороших, милых, дорогих.

И страшно нам, подумать только
Что их не будет среди нас…
Что не услышим голос милый…
М не увидим добрых глаз…

Спешите делать им добро,
Пока еще не опоздали.
Пусть их согреет то тепло,
Что у детстве вам они отдали.

2000г.

Життя по суті є дволике
Де є добро, там є і зло.
І всі по різному сприймають
Одну подію, глянь у вікно

Сніг іде густий, лапатий,
Летить, як лебединій пух.
Закрив сміття і канави,
І гарно стало так навкруг.

У снігу швидка застряла…
У ній поранений лежить.
Чи доживе він до лікарні…
А він дуже хоче жить.

Кущі. дерева, наче у казці…
У шапках білих і пухких,
І дітвора, така щаслива.
У сніжки грає, всюди сміх.

Ось бабуся, йде за хлібом
До магазину, у сільпо.
І боїться, щоб не впасти
Не дай Господь, зламати що.

Ситий пес у снігу жирує.
Грається, аж пил летить,
Як замерзне, у квартиру,
За хазяїном летить.

Птахи бідні, надубились
Засніжилася зима.
Землю ковдрою накрила,
Їжі їм тепер нема.

Так склалося у цьому світі,
Що одним добре, іншим ні.
У кожного своя є правда
І її треба розуміть.

Грудень 2012р.

Женские годы летят словно птицы,
Тоскливо курлыча, уносятся у даль.
Куда же вы мчитесь? Не торопитесь,
Женские годы, наша печаль.

У душе мы, как прежде, красивы и юны,
И сердце, как в юности, просит любви…
Но у зеркало стали смотреть мы все реже,
Не хочется видеть морщин и седин.

Друзья поздравляют нас с юбилеем,
Желают счастья, здоровья и добра
А сердце от боли у груди замирает,
Да, стала стара я, стара я, стара…

О женские годы, мы вас умоляем,
Милые и славные, будьте добры…
Не ставьте печати на женские лица,
Пусть волосы наши не будут седы.
2001г.

Я стала бабусею , і стала щаслива,
Дітки онуку мені подарили.
Софійкою дівчинку милу назвали,
І у променях сонця напевно скупали.

Бо сяє, як сонечко, дитятко моє,
Душі всіх рідних теплом зігріє,
Дідусі, бабусі від щастя аж мліють,
Як жили без неї, не розуміють.

Мама годує, і ніжно голубить
В очі заглядає, щічки цілує.
Тато до стелі її підкидає.
І до грудей своїх пригортає.

Рости – виростай , наша люба дитина.
Ангел твій сон береже, моя мила.
Щоб виросла ти у щасливій країні
Де вранці звучать пісні солов’їні.

2010

Для меня ты всех роднее
Ты ведь кровиночка моя.
Сестричка милая и родная,
Ведь мы с тобой одна семья.

Все детство мы с тобою вместе,
Ходили в садик и игрались.
Болели, бегали и ругались…
И незаметно в юность шли.

Помню я, когда впервые
Ты без меня, одна ушла…
Ведь для твоих подружек стала
Вдруг почему-то я «мала»

Толпой тогда вы шли на танцы,
Меня оставили одну…
И я стояла у тополи,
Глотала горькую слезу…

И вдруг – сестричка оглянулась…
Смотрела долго на меня,
И бросив всех – ко мне вернулась…
Со мной вдвоем у кино пошла.

И помню я , как однажды,
А жили бедно ми тогда.
К тебе вдруг зависть появилась…
Свет заслонила для меня.

«У Маши видите две кофты!»
Шестнадцать было тебе тогда.
А у меня то – ни единой…
И зависть за сердце взяла…

А наша мамочка родная,
Взглянув, поняла все тогда…
Она спросила: «Машу любишь?»
И я ответила ей: «Да».

И мама мне тогда сказала:
«Жень, вещи это ерунда.
А кофточку тебе мы купим.
А у жизни главное – сестра.

Спасибо мамочке любимой,
Что научила нас любить.
И на всю жизнь нам объяснила,
Чем нужно у жизни дорожить

И мамочки совет тот мудрый
С тобой по жизни мы несем
Друг друга сильно и нежно любим,
Не обижаем и бережем.

Моя сестричка, дорогая!
Ты помогаешь мне всегда!
Когда болела я, у больнице
Со мной ты сутками была.

И богу слава, маме и папе.
Что у жизни есть ты у меня!
Что мы друг друга понимаем
Что мы с тобой одна семья.

Когда мы были молодыми
Мы этот день с надеждой ждали.
И стать свободными желали
От повседневной суеты.

Дни пролетели незаметно
И этот день пришел, желанный.
Но почему-то счастья нет
От той свободы долгожданной.

И почему-то нам не спиться,
До полудня, как мы мечтали.
А по ночам работа снится…
Та, от которой мы устали.

И с ней расстаться нету мочи
Друзей оставить и зарплату.
И стать зависимой и бедной.
От государства ждать подачку.

Смотреть голодными глазами
В витрины полные товара.
И каждый день считать копейки…
Те, что когда-то не считали.

2006

О женщины, творения природы!
С непостоянством мартовской погоды
Черты все у вас переплелись.
Вы и добры, и зло у вас кипит,
Умны, мудры, и очень бестолковы,
Вы и серьезны, и капризны очень,
Вы и бескорыстны, и жадны беспредельно,
Нежны и ласковы, как солнышко в апреле,
И холодны, как стужа в январе.
Как ключ к вам подобрать скажите?
И где ларец заветный тот найти,
Где сути вашей тайна хоронится?
О, если б тайну ту узнать ….
Как жить легко бы было с вами.
Приказывать и управлять…
Как самыми послушными войсками.
О каждой все известно наперед…
Какую хочешь - выбирай любую…
Нужна вам добрая, - берите,
Ласкайте, мучайте, кричите….
А у ней лишь доброта одна,
Вчера, сегодня и всегда.
И вот тогда так станет скучно…
И кто-то громко закричит!
Верните женщину, ту не простую,
Что мудрый бог для нас создал.
Хорошую… , и чуть плохую…
Но ту прекрасную, земную,
К которой ключ не подобрал.

2000г.

Жінка - українка, червона калина,
Пісня солов’їна, золота душа.
Як тобі живеться, у цю тяжку годину,
Коли грошей часом і на хліб нема.

Прохідні закрили фабрики і заводи
По усій Україні роботи нема.
Вийшли на базари усі, хто тільки можуть,
Усі тепер торгують – покупців нема.

А що саме гірше, діточок не родять.
Рідко коли бачиш, щоб вагітна йшла.
Люди схаменіться, а то пізно буде
Україна вимре, а поки ще жива.

Пани депутати, у Верховній Раді,
Припиніте чвари, працювать пора
Дайте людям жити, їсти і робити,
Бо на Україні ледачих нема.

Знову, як калина, хай розквітне жінка,
Сміхом хай дитячим повниться Земля.
Хочемо гордитись за свою Вітчизну,
Щоб жінка - українка щаслива була.

1994

Мой сын, любимый человечек!
Как долго и тяжело к тебе я шла…
Как много боли претерпела,
Как много счастья обрела!

Вся жизнь моя наполнена тобою,
Тебя люблю и для тебя живу,
Тобой любуюсь ночью, укрывая,
И радуюсь, когда кормлю.

Хочу чтоб вырос ты здоровым,
Веселым, бодрым и счастливым,
Людьми любимым и дружбе верным,
Высоким, стройным и красивым.

Хочу, чтоб жизнь тебе удалась,
Любовь взаимная была,
Хочу, родной, тобой гордиться,
Сегодня, завтра и всегда.

1982г.

Я стала взрослее и я стала умнее…
Но как-то грустно мне от того.
Ведь мелкие глупости, мною творимы
Уже не стучатся у сердце давно.

Глаза не плутуют, глаза не смеются,
Призывно и нежно уже не глядят.
У них ум и усталость, мудрость и скука…
Такие глаза – мужчин не пленят.

И с телом случилась какая-то гадость,
Все что-то болит и где-то скрипит …
Какая-то тяжесть на душу свалилась
И плечи расправить мне не велит.

И я понимаю, что надо встряхнуться
Хоть это и осень, зима впереди…
Но где же взять силы, не уж-то влюбиться?
Чтоб снова почувствовать у сердце весну!

Чтоб вновь могла своим телом гордиться
Походка чтоб легкой, упругой была…
А сердце стучало, смеялось и пело
Чтоб полною жизнью я снова жила.

Но сущность моя из двух половинок
Одна мне настойчиво шепчет: «Вперед»…
Другая, ленивая моя половина,
Мне вкрадчиво шепчет: «Не надо, сойдет»

И как мне найти, ту златую средину
Чтоб годы поладили с дерзкой мечтой –
Всегда быть желанной, всегда быть любимой
Всегда быть счастливой и молодой.