Осінь, вечір, холоднеча.
Дрібний дощик поросить
Різкий вітер б’є в обличчя
Зірвать одежу норовить.
Вона тримала парасольку,
Боролась з вітром, як могла
І мріяла про теплу ванну
І келих доброго вина.
Трамваю не було. Вона чекала,
Дивилась пішоходам вслід
Та раптом, у натовпі узріла
О Боже милий… Невже він?
У мить одну його впізнала
Як не було тих довгих літ…
Бо все життя його кохала,
Не мало виплакала сліз..

Вони навчались в одній школі,
Він випусник і активіст.
Вона гидке ще каченятко,
Боялась глянуть йому вслід.
Уже тоді вона його кохала
І мріяла, що буде з ним.
Вночі подушку цілувала
І сльози дарувала їй.
Він став студентом і поїхав
Навчатись у місто, в інститут.
Вона щоп’ятниці чекала
Автобусів, що з міста йдуть.
Ішли роки… Із каченяти
В лебідоньку переросла вона.
Русоволоса, синьоока
Струнка, весела, молода.
На танцях він її помітив,
І закохався водночас
Запросив її до вальсу
І тільки з нею танцював
У ніч зоряну чарівну
Вони разом уже пішли
Він обіймав її за плечі
Дивився в очі дорогі.
На березі ставка , під гіллям,
Просиділи вони ту літню ніч.
І солов’ї перед світанком,
Пісні співали тільки їм.
Він цілував її і пестив
До свого тіла пригортав
Вона від милувань п’яніла
В руках коханих зав мира
Вуста припухлі шепотіли
Єдиний мій, на все життя.
Я довго так тебе чекала,
Коханий, любий, я твоя.
Не в силах більше зволікати.
ЇЇ ще дужче обійняв…
І голосно, щоб чули зорі
«Моя навіки» - прокричав.
Їх щастя , довжиною в літо
Було найбільшим на землі.
Не знали пристрасті такої
Співці кохання солов’ї.
Кінчилось літо. Вона - до ВУЗу,
А він служить в Афганістан,
Лікував наших солдатів,
Та незабаром, там пропав.
Вона зверталась в установи,
Писала родичам листи.
Та їй усі відповідали:
«Пропав безвісти, не жди».
Вона не вірила, усе чекала…
Роздала хлопцям гарбузи.
Та кожен день листа шукала
В почтовій скриньці на стіні.
А коли утратила надію
Із іншим під вінець пішла.
Змінила прізвище, та в серце
Його пустити не змогла.
І за направленням, чим далі
Поїхала із рідних місць.
В надії, що в краю далекім
Його забуде. Але ні….
Зовсім одна, в чужому місті
Без родичів, товаришів
Своє життя з нуля почала
Направив на кар’єрний ріст.
Щоденно довго працювала
Стала добрим фахівцем
А щастя тільки пізнавала
Коли їй снилося літо те …

Вона дивилась на нього
Та не могла його гукнуть…
А він відчув її той погляд
І якось раптом озирнувсь.
Очам своїм він не повірив,
Невже… Лебідонька моя.
Це ти….Моя кохана
Моя любов на все життя.

Він покохав її відразу
В очах-озерах враз пропав
Про неї мріяв дні і ночі
Одружитись з нею мав.
Коли з полону повернувся
З шпиталю лист їй відіслав,
Та він назад йому вернувся
Помітка: «Вибув адресат».
Він шукав її і далі,
В містах у адреснім столі,
Та скрізь була одна відписка:
«Такої в місті не знайшли».
Батьки прохали: «Годі, сину.
Пора сім’ю вже завести.
Ми внуків хочемо побавить,
У дім дружину приведи»
А він надіявся та вірив
Що все одно її знайде
Що все життя, як те літо
Разом із нею проведе.

Та цей осінній сірий вечір
Став самим кращим у житті.
Бо коли очі їх зустрілись,
То жило кохання в них.
І мабуть Бог, за їхню вірність
За щирі , ніжні почуття
Подарував цю дивну зустріч
Щоб об’єднати їх життя.

2013р.