Мета любові в тобі..
Це пік твоєї байдужості..

Ніяких емоцій...
Ламаючи навпіл простір,
віддаляючи нас...
Зупиняючи час.

Падай повільно вниз..
Де не потрібні очі..
Густе мовчання ночі.
Хіба ж цього ти хочеш?

Яка мета твоєї любові?
Межа твоєї байдужості?

Ніхто не почує твій крик..
Обличчя ховають долоні..
Цей протяг в середині ..
Дай мені тепла,холодних рук своїх.

босоніж по осколках,
осушеної тари,
на губах іній у серцях сажа.
з неба попіл,чорні ,зловісні хмари.
темрява поглинула усе,
кажуть,що ми притормозили,
але походу далі по інерції несе.
що це? навіщо ми так?
направили в будівлю літак,
енна кількість гине в катастрофах,
прощавай жорстокий світ,
парашут заплутався в строфах.
тропічна малярія,
живцем з’їдає тиф,
діагноз лейкемія,
і навіть музикант затих.
діти брудних повій,
граються з шприцами.
“-дядя сказав ,що я спідозний,
про,що він мамо?”
алкоголізм не врятує від депресії,
звідси тільки випливають похідні -
апатія та агресія.
і це обйобане стадо,оце наше суспільство?
край де правлять - кроваві купюри і бездумне насильство .
дури дур'ю пудрять носи,чому так?
чому,їм до смаку вбивчий мак?
їх вставляє духмяний стаф
і в кайф їм кольорові таблетки,
набридло життя ,йди грай,сука, -
в руську рулетку!
люди виходять у вікна,
натискають на курок,
вдихають токсичні випари,
не засвоюючи урок.
знаю ,що ці слова нічого не змінять.
бо тепер ми одне для одного просто – звук.
ніхто цього не зацінить ,
жодна сука з сук…
розписався тут, теж не святий,
можу тебе послати навіть коли не правий,
на сильного завжди знайдеться сильніший…
ей! кинь в мене камінь той,хто безгрішний!

боюся далі запливати в цьому водоймищі,
темні постаті, які рухаються крізь мене.
кожен страх, змушують проковтнути, а це незвідане-
робить мене мізерним.
відбуваються несуттєві речі ...
але сигнал тривоги спрацьовує,
розмішуючи спогади.

все не так, як повинно бути.

боюся ,того, що не знаю,
ненавиджу бути відірваним,
боюся, що можу бути злим,
але боюся, бути добрим...
краще не чіпай мене зараз,
під цією шкірою так багато невизначеностей.

коли всі емоції виходять на зовні,
мною втрачається контроль.
у кожного свої страхи,
але вони не повинні нам завадити бути людьми.

пішки через поле, в будинок у лісі.
йду, з кожним кроком стає темніше.
зазирнувши у вікно,
стукаю у відчинені двері.
зайшовши у середину,
побачив там його,
чудовисько,яке мене лякало,
тепер саме боїться..
лежить, згорнувшись калачиком.
загинається ,ридає , як маленький хлопчик.

я плакав, поки сміявся.

боявся,що розчарую..в голові материнські слова...
боюся, що не вистачить сил ,доженуть.
я боюся любити ...
я боюся любові ...
отрута, в легенях і в крові..
тільки не кажіть мені, що все в порядку,
таке буває...
я попрошу...

коли всі емоції виходять на зовні,
мною втрачається контроль.
у кожного свої страхи,
але вони не повинні нам завадити бути людьми.

Якщо світ, який нас заставили прийняти, - фальшивий
і все не справжнє,тоді можливо все.
Пробуючи знайти те , що ми любимо,
ми знаходимо все ,що ненавидимо,
все , що закриває нам шлях
до того ,що ми бажаємо.
Спокій ніколи не буде спокійним
для тих , хто шукає те , що не купиш.
Методичний допит про ідею щастя.
Ми зруйнуємо всі соціальні розбіжності .
Ми зітремо застарілі цінності суспільства.
Протистояння буденності .
Суспільство – така якісна підробка,
воно таке продажне , що
потребує” знищення” і щоб пам'ять була
не в силі його воскресити .
Ми доллємо бензину у вогонь .
Перервемо континуум
повсякденного досвіду …
і всіх стандартних очікувань ,
що слідують за ним.
Жити так , наче щось
по справжньому від тебе залежить .
Розірвати чари ідеології сформованого
споживчого суспільства …
так щоб наші притуплені бажання,
більш істинної природи,
змогли вийти на перший план.
Показати різницю між
тим , яке життя зараз ,
і яким воно може бути.
Пірнути в затьмарення вчинків
і усвідомлювати , що ми дозволяємо цьому статись.
З’явиться сила , до цього часу не бачена
в повсякденному житті , здатна
поміняти місцями любов і ненависть,
життя і смерть , терор і покаяння,потяг і неприязнь .

топився горизонт,
коли прийшла вона.
там був цей дивний сон,
прощай спокій-глибина
та безтурботна магія весни…
там був я...
там були всі ви...
ось вже проміння у зеніті,
зраділи діти
прийшло те саме літо.
прийшло та пройшло...
адже все минає,
хто не знайшов, той шукає
хто знайшов, обов'язково втратить,
скупий двічі платить,
і цей космічний корабель
вже не змінить курс,
шалений пульс-
від мінуса до нулю,
від нулю пряма на плюс.
ти вбиваєш мене...
та вже давно не боюсь...
розриває двигун,
як повітря
коливання струн,
цей смертельний темп,
містичний шум.
хмарою сивий дим,
тіні тих, що пішли,
танцюють… наслоджуюсь ним.
п'янкі аромати
на згарищах пізньої осені...
погасла зоря,
коли ми були босими.
замерз горизонт
під покровами мрій.
шепотів зимній сон:
"- назавжди ти мій"
забрав мене вниз,
у безодню думок,
а той жаданий приз
зачинив на замок...

генератор видає потоки струму..
в диму думи..
вістря вказують безжально на числа..
зворотній відлік почує постріл,
коли кінець знайде початок.
космос годує загадками..
це все так необхідно ,для того щоб залишитись на ходу,
дійти туди,де динаміка перетвориться в статику,
після чого залишиться тільки імпульс,
який по вектору пірне у цю величну матір Terra,
щоб дізнатись ,що там на дні.
побачити світло в темряві..
почути крик тишини..
відчути повноту пустоти..
в повному обсягу,конфіскація пульсу..
шелист роздався моторошний,
вона прийшла, а я ще живий..
та підкорився, не страшно, не буду впертим,
руки опустив, обладунки зняв…
той ,що народжений щоб жити ,та приречений померти.

з дому на волю, як музика.
день повного місяця...
ці заплутані пазли, які ніколи не сплять.
в моїх думках - відродження.
це найкращий день, щоб стати кимось більше,
це прекрасний світ, щоб стати тим ким хочеш.

в дерев з'являється тінь,
я бачу червоне сонце на горизонті.
знайдеш мене в полі де цвітуть маки ,
там ,де у намальованих будиночках ,
щодня співають пісню землі..

солоні повіки після зради,
поки пастух спить, давай втечемо брате,
озирнись,ми йдемо в нікуди, щоб пролитися дощем,
це наша мета.

тобі не вистачає одного кохання, на ціле життя,
і ти за ним біжиш, щоб вбити,
так порожньо в твоїй гнилій душі,
мої молитви летять тобі на допомогу.
так багато переказаних слів,
так багато у світі світла,
народженого в тілі зірки.

коли ти засинаєш я йду,
повз силуети в диму, повз будинки.
дивна мелодія проникає крізь вікна,
замінює тобі шум вулиці і мрії.
літак глузує з неба,
літакам це дуже треба,ти знай...
ми йдемо вперед,
під ногами тендітний білий лід,
ми йдемо в нікуди,
щоб пролитися дощем,
це наша мета.

затягни тугіше ремінь безпеки,
ця дорога веде в "пекло".
думки про смерть ,заставляють жити...?
ніщо не істина ,все дозволено.
так і можна вбити...
вбитись...заснути й не прокинутись.
прискорений пульс-
твої очі брешуть...
бачать те,що хочуть.
довірливі ,так легко обманути.
невже ,хочеться все втратити?
хіба це твоє призначення?
крівля протікає...
здоровий глузд сказав:"- допобачення."
просто прости,кермо відпусти,
нехай горять мости...
набравши висоти-
все розяснилось, завмерло,
на якусь мить..
спалахи світла..
затим стрімко вниз.
знову стіни,знову банальність...
монохромні - люди та будівлі.
білий оксамит,сірі будні...
неврози ,морози,заноси,
щипає за носи.
заносить і виносить мізки,
тільки попроси.
довбаний стаф палить вени,
розширює зіниці.
яка тепер різниця,чорне чи біле?
болю нема,німа зима,нема нікого...
так порожньо в душі,кімнаті.
земля перестала обертатись.
не втримавшись ...
привіт підлога...
він не пручався.
так і не піднявся.

ця весна буде без тебе, брат.

Антитіла дадуть збій перестануть захищати
Дійшовши до кінця будемо СМІЯТИСЬ
Ми заснемо і почнемо все з початку
До останньої ДУМКИ від першого КРИКУ

Десь там далеко ДІМ з піску та туману
Керована імпульсом вода залишає сліди
Наша СТЕЛЛА там цілує океани манить
Вона приведе нас всіх туди

СПОСТЕРІГАЧ ось хто ТИ
Творець власної реальності
ЛЮДИНА це тільки оболонка
Інструмент дарований тобі

Усвідомивши це ДВЕРІ відчиняться
Матеріальні цінності знеціняться
Ми побачимо істину КРАСУ
За межею часу та простору

Хімічні реакції в ХРАМІ
Ось що нас робить нами
ТИ це створив а сумніви перевіряють на міцність
Пірнувши у НЕЗКІНЧЕННІСТЬ відліку нема
Одна категорія ВІЧНІСТЬ

анігіляція еротроцитів,
рвуться волокна...
цвіт вишні...
метелик покидає кокон..

цятка на крилі,
я був нею ...,
так з першим криком,
народилася ідея..

загадка - загорнута в таємницю
і захована в скриню..
все це давить в скроню...
хімія - сором з кров'ю..

не можу втримати цей день...
слабкий...
зрозумійте мене...
я не витримую!
як йти цією брехнею, відкрито?
що зробив не так?
ця невизначеність, поглинає.....
не можу втримати форму на цій стадії
більше не...
все?
живий ж...визнайте мене !
я втрачаю розум,
щоб йти цією брехнею, відкрито..
що ж роблю не так?

на смак – сіль,
на дотик – біль,
я вже не я,
сам не свій.
стріли в ціль,
цілий світ,
кров і піт
в обмін на одяг і хліб.
здалось...
ні, це точно не я,
і це не та земля…

залізобетон...холодна будівля.
будівля?...там з ранку був я..
кінець дня.
йду туди,
на дверях число 33..
зайшов і загубив майбутнє…
спогади...
друг тільки вона – тишина .

22-й лютий
кличе мене до себе.
втекти та забути..?
сутінки...сигаретний дим,
вкрадений блокнот, пару рим.
голоса за стіною
понижують тон
спокій?..сон?...

прокинувшись там –
у вікнах туман
сірий ранок..
вологість...
така схожа несхожість..
така сумна повість.
їх голоси замовкли
тих, чії фото від часу пожовкли.

підїзд, сходи
вгору? ех ! немає виходу..
поволі вниз,
криза...
витримай карниз
того, що повис...
блять! що за думки..?
ідіть геть...там ж ще роки,
ідіть геть!
забирайтесь, прошу.
ви просите більше, ніж я можу..
більше, ніж те , на що я здатен..
витрати...
втрати...
числа...
дати...
так багато чув про незбагненну силу,
буцімто все можливо,
та все, що знаю – біль,
все, що відчуваю – зливу...

так ... і знову зайшов туди –
кінцева...тут не їздять поїзди,
кораблі сіли на мілину.
чому, чому, чому?!
розбудіть!..розбудіть мене від сну.

тінь? віддзеркалення? звук!?
ти не спиш, мій друг!
і не спав ніколи,
тому думки такі і відчуття ,що хворий..
лягай, відпочинь, почекає лютий
і ці сльози і цей біль..
ще не причина ,щоб все забути..