затягни тугіше ремінь безпеки,
ця дорога веде в "пекло".
думки про смерть ,заставляють жити...?
ніщо не істина ,все дозволено.
так і можна вбити...
вбитись...заснути й не прокинутись.
прискорений пульс-
твої очі брешуть...
бачать те,що хочуть.
довірливі ,так легко обманути.
невже ,хочеться все втратити?
хіба це твоє призначення?
крівля протікає...
здоровий глузд сказав:"- допобачення."
просто прости,кермо відпусти,
нехай горять мости...
набравши висоти-
все розяснилось, завмерло,
на якусь мить..
спалахи світла..
затим стрімко вниз.
знову стіни,знову банальність...
монохромні - люди та будівлі.
білий оксамит,сірі будні...
неврози ,морози,заноси,
щипає за носи.
заносить і виносить мізки,
тільки попроси.
довбаний стаф палить вени,
розширює зіниці.
яка тепер різниця,чорне чи біле?
болю нема,німа зима,нема нікого...
так порожньо в душі,кімнаті.
земля перестала обертатись.
не втримавшись ...
привіт підлога...
він не пручався.
так і не піднявся.

ця весна буде без тебе, брат.