Equus equo aequus est -
Кінь коневі рівним є (лат.).


21.06.21

Ми – москалі – найкращі в світі люди –
Усіх народів пишний ми вінець!
А скаже хто, що ми якісь верблюди –
Того чекає болісний кінець!

Приспів:
Ми москалики, славні москалики –
Спадкоємці святої Русі!
А що в мозку бракує нам «шариків» –
То простіть уже, люди, простіть…

У нас є Київ древній і великий,
Чечня і Крим – це москалів земля!
Святих кацапських мощі є і лики
У Лугандоні – наші там поля!

Приспів.

Ми друга в світі ядерна держава,
Мета в нас – аби першими були.
Над Вашінґтоном гримне наша слава,
Європа захлинеться від хули.

Приспів.




03.07.2018

Два маленькі бегемоти
Пили чай із бергамотом.
Пресмачний у них напій –
Є й ромашка, й звіробій!

Прилетіла сіра муха,
Одного з них – кусь! – за вухо,
Іншого – цап-цап! – за ніс!!!
Що було тут – море сліз...

Швидко упіймала муху
У стрибку прудка ропуха,
І не плаче вже ніхто –
П’ють і грають у лото.

Рятівницю бегемоти
Теж чайком із бергамотом
Пригостили, ще й пиріг
Рівно різали на всіх.


2016

Новий рік нині тільки на старті –
ще не знати, що він принесе…
Та шануймось – бо ми того варті –
і подякуймо Богу за все!

Україна в цей день посіває,
аби рік обдарив нас добром.
Хай же чують Париж і Гаваї,
як щедрівки дзвенять над Дніпром!

Не лише на врожай цьогорічний –
ми ж не хлібом єдиним живі –
сіймо «добре, розумне і вічне»,
знань і мудрості зерна нові!




14.01.2018

Україна наша рідна
В цілім світі над усе!
Українець гордо й гідно
Синьо-жовтий стяг несе!
Гей, від Сяну аж до Дону,
Від Полісся ген по Крим
Дружно станемо в колони,
Щоб здолати «третій Рим»!

Українок сяє врода,
Й дух не гасне в козаків!
Нам призначила природа
Встати з темряви віків.
Батьківщина надихає
На звитяги все життя –
Долі іншої немає,
Як і в рабство вороття!

Єдність, право і свободу
Для праотчої землі
Діти рідного народу
В лютій січі здобули.
Розум наш і чесна праця,
Україно – все тобі!
Квітни поміж вільних націй,
Перемігши в боротьбі!


2015 – 2017



Hoffmann von Vallersleben

Das Lied der Deutschen

Deutschland, Deutschland über alles,
über alles in der Welt,
wenn es stets zu Schutz und Trutze
brüderlich zusammenhält.
Von der Maas bis an die Memel,
von der Etsch bis an den Belt,
|: Deutschland, Deutschland über alles,
über alles in der Welt! :|

Deutsche Frauen, deutsche Treue,
deutscher Wein und deutscher Sang
sollen in der Welt behalten
ihren alten schönen Klang,
uns zu edler Tat begeistern
unser ganzes Leben lang. —
|: Deutsche Frauen, deutsche Treue,
deutscher Wein und deutscher Sang! :|

Einigkeit und Recht und Freiheit
für das deutsche Vaterland!
Danach lasst uns alle streben
brüderlich mit Herz und Hand!
Einigkeit und Recht und Freiheit
sind des Glückes Unterpfand;
|: blüh im Glanze dieses Glückes,
blühe, deutsches Vaterland. :|


1841

Коли царем був Коля Палкін,
занепадав народний дух.
Але знайшовсь один, хто палко
пробуджував до волі рух –

серед мільйона свинопасів
не козачок, але козак.
Не заглушити клич Тарасів
юрбі кривавих посіпак!

Сьогодні маємо державу,
яка воює день-у-день
супроти нечисті й неслави.
Розіб’ємо катів упень,

бо чуємо слова Пророка,
яким і є для нас Кобзар.
Поет переживе епохи.
Забудеться фельдфебель-цар.

Прощай, невмивана Росіє,
країно смердів і панів –
усі, хто зло повсюдно сіє,
і ти – народ, що онімів.

Стіна Кавказьких гір високих -
чи перешкода для кликух,
усевидющого їх ока
та всюдисущих їхніх вух?


2001 – 2017



Михаил Лермонтов

* * *

Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.

Быть может, за стеной Кавказа
Сокроюсь от твоих пашей,
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей.

Жив і творив український поет
сорок п’ять років на дикому сході:
мало про те лиш рядків із газет –
треба життя пережити, та й годі.

Зліва і справа – лише вороги;
не особисті, але України...
Без Низового не стало снаги
нам, і тому ми дійшли до руїни.

Знайте, кати, що недовгий вам час
на придінцевій землі панувати –
наші війська, як дістануть наказ,
вмить рознесуть помосковщену «вату».

Словом палким поведе Низовий
мужніх бійців – щоб озвалось у серці...
Стане навіки порядок новий
після звитяги в запеклому герці.




31.12.2016

В телескопі наш баран
віднайшов Альдебаран*.
Запитали ми барана
про дива Альдебарана.
Відповів тоді баран:
"Бачив я Альдебаран,
тільки ви мене, барана,
не чіпайте вранці-рано".
Цілу ніч не спав баран,
бо шукав Альдебаран -
ось чому не слід барана
турбувати вранці-рано.




2016

У глибині сибірських руд
Не полишайте сподівання -
Не пропадуть ваш хресний труд
І дум високі поривання.

Надія - розпачу сестра -
В пітьмі Аїдового царства
Збадьорить духом, і лицарства
Свята повернеться пора.

І дружба, і любов до вас
Дійдуть і крізь холодні мури,
Як вільне слово - без зажури -
В невільний долітає час.

Старі кайдани вже тріщать,
Тюрма палає, і свобода
Вас радо прийме біля входу,
Й вам браття віддадуть меча.


1999 - 2016




Олександр Пушкін

* * *

Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадет ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.

Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придет желанная пора:

Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.

Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут — и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.

1827

В лісі понад яром - гайдамацький хрест.
Звідти йшли повстанці боронити честь.
З ними дужий Гонта й бравий Залізняк
їхали громити панських посіпак.

Ватажки сказали: "Ідемо на ви!" -
бо повіддавали лихварям церкви
зловорожі діти, хай би їм і грець...
Мчали гайдамаки у кривавий герць.

Билися завзято хлопці-молодці
(ще їх оспівають у піснях митці),
та про підлу зраду знати не могли,
бо правдиві душі - лицарі-орли.

Гонту закували й віддали на смерть
москалі полякам. Крові всюди вщерть...
Та живуть герої в пам'яті століть -
монумент величний в Умані стоїть.




2016

Вітрило маячить самотнє
В тумані моря голубім -
Чого шукає у безодні,
Що кинуло в краю своїм?!

Шмагає вітер, стогнуть хвилі
І щогла гнеться на човні...
Але воно все лічить милі
Від батьківщини вдалині.

Під ним - блакить прозора й ніжна,
Проміння золоте - над ним...
Але воно - о дивовижне! -
Чекає, поки гряне грім.

Мов сопілка, виграє душа.
Стрілися ми всоте, наче вперше.
Хоч мій вірш тебе не перевершив,
Я тобі все ж вивершив вірша.



30.09.1998

Ми терени всієї Європи
затулили від «русской вєсни»…
Ми – мазепи, бандери, укропи –
України своєї сини.

Хоч немає між нами ще ладу,
все ж до бою завзято йдемо.
Степова незборима Елладо,
хто впрягти тебе зможе в ярмо?

Фашизоїдно-дика Росія –
ця остання імперія зла –
посилає нового «месію»
нам у вигляді Вови-пуйла.

Ні! – Кремлю та його агітпропу,
годі вже нас учити азів!
Ми – на варті. Ми – хунта, укропи,
з нами слава прадавніх князів!



2015

Йде боротьба за право бути Руссю -
за вільний степ і Київ золотий
пролито кров. Народ у дужім русі.
У височінь устромлені хрести,
де хлібні мали б колоситись ниви.
Розорані снарядами поля -
сліди боїв не змиють жодні зливи.
У гніві вибухатиме земля
свята праукраїнська, тобто руська.
Русь-Україна - знаємо ми всі,
що це те ж саме. Москалеві - дзуськи
протягувати лапу до Русі.

Йде боротьба за право бути Руссю -
за вільний степ і Київ золотий
пролито кров. Народ у дужім русі.
У височінь устромлені хрести,
де хлібні мали б колоситись ниви.
Розорані снарядами поля -
сліди боїв не змиють жодні зливи.
У гніві вибухатиме земля
свята праукраїнська, тобто руська.
Русь-Україна - знаємо ми всі,
що це те ж саме. Москалеві - дзуськи
протягувати лапу до Русі.

ти ступив у гидь
ти ступив у гадь
чорнокінно мчить
промосковська рать

ти тепер між них
ти не друг а брут
серед лютих лих
зрада там і тут

мов найбільша з бід
стигне в жилах кров
не скресає лід
від пустих розмов

сам казав не зрадь
аж душа болить
ти ступив у гадь
ти ступив у гидь

Азовське море реве бурхливо.
"Азов" до бою веде комбат
у грози й вітер, у сніг і зливу -
пора настала навести лад

на дикім Сході. В шаленім герці
здобуде волю Вкраїни син.
Снаряди. Кулі. І біль у серці.
І не змовкає церковний дзвін.

Назад - ні кроку, бо Маріуполь
позаду. В наступ - а де наказ?
Ятріє душі бійців розпука
в чеканні битви за весь Донбас

і Приазов'я. Гранітні скелі,
напевно, знали ще в давнину,
що Україна тут - не пустеля.
Чужак не виграє цю війну.




22.04.15

Немає Донбасу - є зона АТО,
розтрощена вщент озвірілими зайдами,
що криком горланять - мовляв, тут ніхто
"на мові" не вміє, історію вкрали ми

у "старшого брата"... Але не бреши.
Тебе не назву вже ніколи я братом.
Нам вогнище ненависті не креши,
бо згублять тебе твої ж танки і атом.

Вмирає донецька, луганська земля -
кар'єри, яри й терикони високі...
Людей же не бачу - принаймні, здаля.
Лише знавіснілі кати косоокі.


26.03.15

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

О року! Геть іди, дістав
смертями й клятою війною.
В нас нині більше стало прав,
та сурма кличе знов до бою,

бо лютий ворог захопив
праотчі землі на Донбасі,
в Криму вчинив багато «див»
(спасибі несвідомій масі)…

Повірмо, друзі: рік Новий
мир принесе та перемогу
всій Україні. Буревій
ущухне. Буде слава Богу!



31.12.2014

Над рідною Луганкою*
Снує сволота танками -
То постріли, то вибухи...
Капець. Армагеддон.
Ні світла, ні опалення,
А тризуби повалені.
Кому від того вигода,
Що править Лугандон?

Бандитам і розбійникам,
Кривавим їхнім спільникам,
Усім відомим злодіям
І хутіну-пуйлу.
У темряві населення:
Там думати не велено.
Стара-нова мелодія
По місту і селу

Про те, як за радянщини
(О, ще тієї панщини!)
Усім жилося здорово,
Пили і їли всмак.
Скажи, земляче, істинно:
Бажання в тебе приспане
Підняти гордо голову,
Сказати волі: "Так!"?


27.10.2014

Пуйло ваш хутін. Ясно і дитині,
Хто він такий і з чим його їдять,
І те, що п’яна промосковська рать
Витворює з народом нашим нині.

Задумайтесь, кацапи (суки, гадь!!!) –
Що ваші діти роблять в Україні.
Чи їм знамена наші жовто-сині
Поперек горла кісткою стоять?!

Чи ви придурки, чи звичайне чмо? –
А як іще вас називати? – Мо,
Вам невтямки, і хата ваша з краю?

У вибухах триклятої війни
Вкраїнці гинуть. Ваші теж сини,
Та тільки їм нема шляху до раю.

Мов козак, упевнено і хвацько
Бився, хоч мав двадцять юних літ…
В муках ти помер під Іловайськом.
Клята куля вцілила в живіт.

Жити б міг, кохати і творити
У любові й вірності сім’ю.
Не судилось… Мов метеорити,
Падають солдати у бою.

Ти – на фронт, бо відібрали хату
В друга, що на східнім рубежі…
Вся в сльозах, враз посивіла мати.
У скорботі – рідні і чужі.

Ти – один із сотні, що не згасла,
Хоч у лютій битві полягла.
Знову – Крути. Знову – давні гасла
Про свободу й смерть. Сумні діла…


Вересень 2014

Літаки вирушають у зону АТО...
В невідоме летять понад зрошеним полем -
Не росою, а слізьми людськими та болем.
Чи повернуться звідти - не знає ніхто.

Ще під крилами - вільна вкраїнська земля,
За бортом - голубінь сонцесяйного неба,
Та не всюди так. Отже - на схід. Є потреба,
Хоч війни блискавиці не чути здаля.

Там, на Сході, щодня канонада гримить,
Підривають мости і стріляють із "градів"...
Не пора для салютів, оркестрів, парадів,
Де знецінено тане життя кожну мить.

Гинуть люди, зникають - не десять, не сто
Полонених. Забиті вже ними катівні.
Хто тепер їм зарадить у битві нерівній?
Літаки вирушають у зону АТО...


Липень 2014

Насилля, кров, і - жертви, жертви, жертви...
Людей то в холод кидає, то в жар.
Та годі кату українців жерти -
Вступає в битву батальйон "Айдар".

Тут правда й міфи - в дикій мішанині.
Хоч банда кровожерів і нездар
Усім керує й заправляє нині,
Вже йде на поміч батальйон "Айдар".

Горять міста, і багряніють села.
Марніє край у тіні злих примар.
Але минає днина невесела -
Іде до бою батальйон "Айдар".

Свободу - не купити, а здобути,
Прийняти, наче цінний Божий дар.
А розіб’є ганьби іржаві пута
Наш легендарний батальйон "Айдар".



Липень 2014

Полум’ям охоплені міста
У цупких обіймах криміналу.
Нічого сказати – непроста
Ситуація. Такої ще не знали

Ні Донецький, ні Луганський край.
Огорнув неспокій Україну…
Вже пора, земляче – обирай
Чи розвій і волю, чи руїну.

Щоб не скаженіла хижа лють,
Не сичала ненависть у слові,
В синє й жовте душу розмалюй –
Осяйними барвами любові.




21–22.05.14

Стоїть він на автобусній зупинці –
Міцна статура, порожньо в очах,
Нуль інтелекту (як усі ординці),
Спортивна куртка на тугих плечах.

Із неї виповзають, наче змії,
Смугасто розмальовані стрічки
Георгіївські. Звідки вітер віє?
З якого Колорадо ці «жучки»?

Із голови до ніг обвитий гаддю,
А на обличчі скаженіє злість…
Невже є ті, що цьому типу раді?!!
Що нам привіз непроханий цей гість?




22-23.04.14

Якщо завтра війна,
Нападе супостат,
Зловорожа потуга нагряне –
Мов незламна стіна,
Український солдат
За Вітчизну нескорену встане.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

Лютий ворог не спить,
Чорні сили стоять,
І в оманливій тиші кордони.
Та невдовзі вже мить,
Коли зійдеться рать
Українців од Сяну до Дону.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

У незвідану путь
Нас у бій поведуть
До величного дужого чину
Лицар – Ярош Дмитро,
Парубій – наш герой –
І верховний отаман – Турчинов.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!




2013 - 2014

В цю вітряну грудневу ніч –
Коли і холодно, і мрячно –
Ідеш на площу, мов на Січ.
Навпроти – „Беркут”. Лячно? Лячно.

Тебе оточують, і все ж
Ти не здаєшся – в Тебе сила!
З майдану на майдан ідеш.
Що далі буде? Чи могила,

Чи темінь вогкої тюрми?
Борися. Не зважай сьогодні –
Чи знов заграють у сурми,
Чи скотимося у безодню…

В засніжену тривожну ніч
Ідеш на площу – за ідею.
Міліціянти – зусібіч.
Що завтра? Торжество Вандеї*?

Це не бунту банального спроба –
Це встає український народ.
В ньому зріє духовна Європа,
Що не стерпить азійських заброд.

Від мільйонної площі столиці
До майданів містечок і сіл –
Скрізь осяйно-усміхнені лиця.
Дай нам, Боже, наснаги та сил!

На уламках розбитих кайданів –
Їх порвати велів нам Тарас –
Загартовані в бурях майданів,
Долю візьмемо в руки нараз!

Грудень 2013

Любителі „тайожного” союзу,
Раби безбожні, ниці холуї,
На що надієтесь у тьмі ілюзій –
Чи на потоп, немов король Луї*,

Чи на дива… Хіба ходу зворотну
Історія робила будь-коли?
Не діждетесь! Морально ви – банкроти!
В серцях пече від вашої хули

На європейський вибір України!
Вже прозріває стомлений народ,
Встає з голодоморної руїни
Та чорноти чорнобильських скорбот.

Затямте! Україна – це Європа
З Аскольдо-Ярославових віків,
І українці – не Кремля холопи,
А спадкоємці слави прабатьків.



26-27.11.2013

ночі мої безсонні
ночі мої без Соні
десь так о пів на другу
душу думки гризуть
бо кілометрів сотні
відстані все ж істотні
в серце вселяють тугу
ось яка справи суть

та чи ж є перешкоди
що завдадуть нам шкоди
що нам на карті відстань
від пункту Л до У
швидкісні є машини
дайте їм лиш бензину
знайдемо спільну пристань
путь осягнем одну

поки один у ліжку
поряд є тільки кішка
тобто диван і котик
та я побачу знак
ера настане інша
вдвох буде нам тепліше
твій я відчую дотик
тіла солодкий смак

ночі мої без Соні
ночі мої безсонні...

Знов Україна волею небес
Уклякла на триклятім роздоріжжі -
Іти в союз "тайожний" чи ЄС?
Чи, може, власні випростати крижі?

Піднятися!.. Лише скажіте - як?!!
Провідників нової треба ери -
Де сьогоденні Ґонта й Залізняк,
Як віднайти сучасного Бандеру?!

У відчаї народ іде на зрив,
Та смикає гальмо псевдоеліта...
Америки в тім я вам не відкрив -
Одсунемо сволоту від "корита"!


27.10.2013

"Поезії маленькі чорнороби"...
Нам доля уготована така.
Хтознаяким не буде наш доробок,
А праця завжди вельми копітка.
Нас Іменем не буде наречено,
Оцінить вірш - по-щирому, сповна
(І це нормально) - люба наречена
Та - по весіллі - молода жона...
І все ж робота наша не даремна -
Ми геніям протоптуємо шлях,
Які в добу з’являються буремну
Та зерна правди сіють у серцях.
Їх полягла на полі змагу низка -
Шевченко, Леся, Симоненко, Стус...
Попереду, здавалось, дуже близько
Князівство волі, сповнене спокус
Писати все, що лиш душі угодно,
Не дуже озираючись навкруг.
Але... дарма. Летімо у безодню
Безумства, зрад, облуди і наруг.
І доки будуть нам іще потрібні
Вожді залізні, велети без хиб,
Живі месії, Богові подібні,
Які здіймуть палючий смолоскип?!!
Душевні крають муки і хвороби,
І марення – така ж бо ненасить
"Поезії маленьких чорноробів":
Ми – полум’я, яке не загасить!


1996 - 2013

Де тут нащадки прадідів великих,
Що боронили рідні рубежі
На грізній найостаннішій межі
Від зайд-чужинців, що несли нам лихо?!!

Де спадкоємці тих, що заснували
Брід Кам’яний* - козацький зимівник?
Куди могутній рід козацький зник?
Після чиєї занепав навали?!

І що чужинці скажуть - так і є:
Шотландець Карл**, німкеня*** на престолі...
Палає серце, аж кричить од болю -
Коли ж ми пошануємо своє?!!

Чи довго нам купатись у брехні?..
Знов "німець нам історію розкаже"****,
Як їздила цариця в екіпажі?
Чи зрозуміємо, збагнемо?.. Ні?..
2013

Ти знов прийшла. Любов моя воскресла,
Мов із полону звільнена весна.
Сплітає нас чарівне перевесло,
І утопає рання сивизна.

У зиму повертається природа,
Укрилась першим снігом борозна...
І раптом - Ти. Вогонь очей і вроди.
Глибока осінь. А у нас - весна.


1997 - 2013

Втопає у тумані день осінній,
У золотий убравшись оксамит.
Не падають додолу жодні тіні –
Завіса хмар укрила краєвид.

Летить по вітру жовте листя косо –
Вже й заметіль на обрії густа…
Доземно припадають чорні коси
І усмішкою світяться уста.

Хоча це мить, лиш мить – одна-єдина,
Але й вона не піде в небуття:
Бо і в дощі, і в люті хуртовини
Ми прагнемо не смерті, а життя.



1999 – 2013

Чи то сонячний сяє ранок,
Чи лунає весняний грім -
Вийди, мила, на світлий ґанок
У мереживі слів і рим.

Подивись на цей світ осяйно,
Всіх позбудься земних тривог...
Буде добре все, буде файно -
Бо, напевно, так хоче Бог.

Бо так бути завжди повинно -
Щоби серце не краяв щем,
Опустись на мої коліна,
Похились на моє плече.

А як віхола зла нагряне,
Над планетою засурмить -
Ти збереш мене, мила, рано,
Поцілунку солодка мить...

І в далеку піду дорогу,
Щоби світ і тебе спасти.
Буду вірити в перемогу,
Знаю - вірно чекаєш ти.



2013

Не спімо, братове. Чекаймо на ранок.
Угору, до зір піднесімо чоло
І вранішньозорий стрічаймо світанок -
Ніяка потвора не стратить його.

Сади калинові. Достигли в них ґрона.
Обличчям і серцем до них притулюсь.
Воскреслих соборів почуються дзвони
На всю Україну, на Київську Русь.

Земля полинова. Вергунська паланка.
Нема куди далі тікати на схід
У пошуках ясного, світлого ранку.
Останнє укріплення - Кам’яний Брід.

Гуртом запалімо священне багаття,
Зробімо сьогодні це в краї своїм.
Нам сонце всміхнеться - шануймося, браття! -
Бо нам оселити освячений дім.




1996 - 2013

На вістрі хвилі, в плині часу
Нам зупинитися б на мить,
Щоб пісню ту згадати разом,
Що нею соловей бринить.

Тоді в саду цвіла черешня,
Дзюрчали стрімко ручаї...
Але не можуть безкінечно
Нам усміхатися гаї.

Все в нас було, всього - й немало...
Вечірнім небом - журавлі...
У сяйві зір ми забували,
Що все минає на землі.

Чарівні весни невблаганно
Зникали в леті пелюсток...
Палають явори багряно -
Вина червоного ковток.

Ох, серпень - жнивнику останній!
На осінь повертаєш ти...
Та незабутні дні весняні
В душі нам завжди берегти.


1996 - 2013

Іванко Гентош полюбляє квас.
Квас натуральний, прохолодний - клас!
Як можна лиш такий напій не пити?!
А як немає квасу, то... абзац!!!




2013

Хоч прожити їй випало мало,
Але гартом тверда, мов скала.
Свою силу всю в слово поклала,
І та сила велика була.

Тим, хто ще на шкільній сидить лаві,
Хай взірцем вона буде в житті:
Не кохалась у розкоші й славі,
А служила великій меті.




1994 - 2013

Від рабства на волю
До Дикого поля,
Шукаючи долю,
Ішли в козаки
Зацьковані люди
В надії, що буде
Свободу здобуто
На вічні віки.

Крізь тяжкі негоди,
Великі пригоди
Вони йшли в походи
Все далі на схід,
Й на річці Лугані,
До того незнаній
У роки прадавні
Став Кам’яний Брід.

Це ж я не зненацька
Про землю луганську –
Вкраїнську, козацьку! –
Розмову повів,
Бо нарід могутній
Про час незабутній
Нам пам’ять в майбутнє
Нести заповів.



1995

Гіркий полин, колосся в хлібнім полі
І ластівки зажурений політ…
Це – витоки поетової долі
З нелегкого дитинства грізних літ.

Ця доля й привела в широкий світ –
Статті газетні, виступи у школі…
Душевних сил не вичерпавсь ліміт –
До слова кличуть України болі.

Чудесні, дивовижні таємниці
Минулого, що мчить у майбуття, –
В шухляді репортерського стола.

Дала снаги й любові до життя
Блакитна незамулена криниця
Край шляху до батьківського села.



1997 - 2013

В товаристві найвірніших муз,
Що зійшлись у романтичне коло,
Ювілей святкує Чорногуз,
Побратимів кличучи до столу.

Відчуття розбурхує вино
(Хай емоцій не згасає лава),
І до смерку щоб лилось воно
В день знаменний пана Ярослава.

А як вечір тихо сплине в ніч,
Хай життя триватиме, мов чудо:
Згаснуть лиш вогні півсотні свіч,
Буде… молодим завидно буде!

І нові народяться рядки
Україні-матінці на славу.
Вірю, що полинуть у віки
Рими й ритми пана Ярослава.

На блискучі, образні слова
Доля хай дарує Вам натхнення,
І додасть наснаги на дива:
„Ярослав” – великокняже ймення.

Хай не сивіє козацький вус!
Я ж, панове, впевнений в одному:
Через півстоліття Чорногуз
Друзів скличе знов до свого дому!



15.07.2013

Зашків – до Жашкова, Жовква – до Умані,
Їдуть поети з Лугані й Десни…
Міняться барвами райдужні струмені,
Виллються спогади в радісні сни.

Всі ми – хто з півночі, з-поза Вертіївки,
Півдня пекучого доньки й сини –
Мліємо в чарах Софії й Софіївки
Посеред літа в обіймах весни.

Пахне в повітрі вечірньою свіжістю,
Небо над озером п’янко гуде…
Творчість – місток наш між нами і вічністю,
„Уманьфест” – свято завжди молоде.



17.07.2013

На небі вечірнім, високім, безкраїм,
Як сонце спекотне за обрій лягло,
Всміхнулися радісно зорі жовтаві,
Й наповнила свіжість гаряче чоло.

Живий планетарій - погляньмо на небо!
На хвильку про будні щоденних турбот
Забудьмо, спочиньмо, спитавши у себе,
Чи ми не байдужі до світу щедрот?

В житті засвітилась щаслива година,
Чи в душу запала подія сумна,
Завжди пам’ятаймо, що небо - єдине,
Як мати, як рідна оселя - одна.


1995

З Парижу, з руїн Вандому,
Зі схилів стрімких Бескид
Вертаюсь тепер додому,
Й колеса гримлять: „На схід!”.

Туди, де всю власть – комуні,
Де править усім – совіт.
Але долина відлуння
Зі схилів стрімких Бескид:

„Не спіть, а чувайте, дійте,
Гартуйтеся, козаки –
Степів запорозьких діти, –
Щоб слава жила віки,

Щоб наша земля розквітла,
І прапор замаяв наш!”...
Хай жовто-блакитне світло
Осяє Донецький кряж.


2005

Колись у дитинстві, давненько
Мене колисала вночі
Матуся моя, рідна ненька,
По стежці життя ведучи.

Як вийшов у світ я широкий
І де тільки не побував,
Ніколи не був одинокий,
Бо мамин чув голос між трав.

Яка б не настала година,
І як би не мчали роки,
Мені найдорожча людина –
Це мама – на вічні віки.


2010

Хмари над Вітчизною звисали –
Йшов буремний сорок перший рік.
Ні до чого збори й пишні зали –
Клич поетів дужий чин прорік.

Ольжич і Теліга у двобої
Полягли, та жить їм – у віках.
Перейняти треба нам з тобою
Їхній дух і волю до звитяг.

Ліра й зброя – хоч антагоністи –
Воєдино, як надходить час.
Патріоти, націоналісти
Ольжич і Теліга – серед нас.


2007

Летіло військо у краї північні,
Здригався степ від стукоту копит –
Це Йван Виговський зважився до січі,
Козацький гетьман вийшов у похід.

Вже загорялась заграва Руїни,
Вже брат на брата меч лихий гострив…
„Рятуйте”, – окликала Україна,
І син на поміч неньці поспішив.

Лунали кличі тисячоголосі,
Велично майоріли корогви.
В ті дні і сонце, й небо, і колосся
Освячувались сяйвом булави.

Всі перед боєм помолились Богу,
І гетьман нахилив своє чоло...
І сталася жадана перемога –
Сто тисяч війська вражого лягло.

Остання наша то була розрада
Перед віками лиха і жалю:
Завихорила чорна рада-зрада,
Запродались вельможі москалю.

Та не хахли ми, піддані чи хлопи –
Вже встаємо з кайданів і скорбот,
Бо в нас не згасла слава Конотопа,
В нас – честь, ми – сила, адже ми – народ!



2010

Я від радості хочу кричати –
Чую голос із далечини:
Шлють вітання прекрасні дівчата
Із Волині та Галичини.

В мене знов – з ранку дó ночі справи,
В черзі денній – великі чини...
Й ніби поряд – стотисячні лави
Із Волині та Галичини.

Вихорить, завірюха кружляє,
Але дихання чую весни
Із близького й далекого краю –
Із Волині та Галичини.

І куди б я не вирушив завтра,
І куди б не пристали човни,
Мені завжди світитимуть ватри
Із Волині та Галичини.


2009

В шалі вітрів линуть знов у вікно
Промені,
Промені,
Промені…
В думці моїй про забуте давно
Спомини,
Спомини,
Спомини.

Кров’ю полеглих бійців-юнаків –
Їм не було й дев’ятнадцяти –
Мчить із глибин промайнулих років
Рік дев’ятсот вісімнадцятий.

Квітнуть, рясніють щоліта сади
Айстрами,
Маками,
Рутою…
В цвіті, потоках живої води –
Відблиски бою під Крутами.

Млява, буденна стояла пора,
Скривджував гніт непробудності.
Спокій цей миттю розвіяв у прах
Гук нездоланної мужності.

Не підкорити трьохсот вояків
В стО разів більшими силами.
Відгук лунає з безодні віків
Битвою під Термопілами.

Вкотре доба нам озветься вночі
Гомоном,
Гомоном,
Гомоном…
В герці життєвім схрестились мечі.
Спомини...
Спомини...
Спомини...

Стоїть Тарас – у місті лугарів.
Стоїть Кобзар – на головнім майдані.
В суворості його похмурих брів –
До люду заклик: скинути кайдани!

Його в суєтнім попелі століть
І після смерті кривдили і гнали.
Та все одно – велично він стоїть
І дивиться на нас із п’єдесталу.

Яка б тривога не спіткала нас,
У слові правди й пристрасті могутній
Пророк і батько нації – Тарас –
Наснажує на звершення майбутні.

Білі поля простелились навколо,
Вкриті до обрію сніжним плащем.
Біля дороги – невбрана ще, гола, –
Плаче верба, свій виказує щем.

Тільки недовго їй ще сумувати –
Скоро настане вже мить осяйна,
Збудиться громом земля – наша мати –
І забуяє по світу весна!

Щиро зрадіють пробудженню люди,
Сядуть за спільним святковим столом.
Нині ж на дворі панує ще лютий,
Чути тужливі пісні за селом.

Не відаю сліз, ні апатії,
Незнана й журба мені теж…
Цей вірш я пишу амфібрахієм
І вдумливо, й щиро – без меж.

Нащо мені Дакія, Фракія –
Не прагну заморських я веж,
Бо маю до тебе симпатію,
І навіть щось більше – авжеж.

Дорога біла – сніжна, безбережна.
Дорога чорна – пекло за життя.
По цій дорозі – в прірву небуття,
Де й мить одну блукати небезпечно,

Ішов Поет – щоденно, безкінечно,
Ні смерті не боявсь, ні забуття.
Але шляху немає без пуття:
Зима і ніч – ще не останні речі.

Напружена, роз’ятрена від болю
Поетова нев’януча душа
Крізь чорну білизну снігів на волю

Вже скоро прийде, вернеться до нас
У камені, у глині, у віршах.
Зоря вже сходить – незабаром час.