Коли помирають коти
Коти, безумовно, є нашими улюбленицями, але всі знають, що життя рідного вихованця не таке довге, як нам би того хотілося, і рано чи пізно тварина помирає. Змиритися з цим нелегко, але це неминучий результат життя будь-якої істоти. У Стародавньому Єгипті вважалося, що, вмираючи, кішка навіки стає нашим янголом-охоронцем. Знаючи про це, господарі легше переносили втрату вихованця.
Коти і кішки – живі істоти, точно такі ж, як і ми. Тому немає нічого дивного в тому, що вони також помирають у свій час… Це відбувається практично так, як і у людей. Усе той же біль, усе та ж сама втрата. Кажуть, що у котів дев’ять життів, але, звичайно, це не так. От тільки їхня жага до життя іноді дійсно вражає … Міф про незвичайну «живучість» кішки пов'язують з її здатністю тривалий час «контролювати» прояв власного захворювання.
А взагалі, кіт – складний організм, котрий володіє дуже тонким механізмом, що регулює життєві процеси. Природний відбір удосконалив кожну частину його тіла, усі органи чуття. Але не варто забувати, що при цьому кіт залишається істотою набагато слабкішою, ніж людина. Голод, холод, небезпеки і хвороби, від яких кішка може розлучитися зі своїм єдиним життям, не обходять її стороною.
Коти завжди вмирають дещо несподівано, не так, як люди. Певна річ, що вони не потрапляють у дорожні аварії, відволікшись на мобільний телефон, не стають жертвами тероризму, злочинців, невдалих абортів, безвідповідальності житлово-комунальних господарств у вигляді відкритих каналізаційних люків чи бездарної політики своєї держави у соціальному секторі. По суті, усе, що може загрожувати котам прогнозовано – це велика вода. Але якщо кота не втопили кошеням, то далі він зазвичай гине несподівано. У котів немає премії Дарвіна, бо перелік смертей наших улюбленців не такий широкий, як у їхніх господарів.
Навіть, у порівняні з іншими тваринами коти гинуть несподіваніше, бо їхні дії завжди важко зрозуміти і аналізувати. Кіт, то раптово і несподівано дряпається, то, вже муркочучи, лізе тобі на руки, коли ти ще не встиг продезінфікувати рани. Проте, їх є за що любити. Наприклад, мене чомусь завжди тішила, мабуть підсвідома, схожість мого улюбленця на мене. Вона проявлялася і у однакових смаках у їжі, і у схожих трохи гордовитих характерах, і у дивакуватих витівках, і, безумовно, у вмінні відчувати, коли саме ти найбільше потрібен господареві. А ще, кіт не одноразово приходив спати поруч і витісняв мене з ліжка, крав зі столу залишену мною ковбасу і застрягав мордою у пачці з-під кукурузних паличок, при цьому не припиняючи їх їсти… Він часто був дещо нахабним, але частіше був мені другом. Та що там частіше, кіт завжди був моїм другом, навіть тоді, коли вихоплював з руки останню цукерку. У такі моменти одразу ж згадувався, колись прочитаний, «Маленький принц» Екзюпері зі своїм: «Ми завжди відповідальні за тих, кого приручили». Авжеж, після цього образа на чотириногого товариша швидко зникала. Та й на що тут ображатися, бо коли б була кішкою і сама б так зробила.
Багато чого сталося за ці довгі вісім років життя поруч. Вісімка ніби перевернулася і, вдаючи з себе безкінечність, усе ж насмілилася скінчитися. Час – це найпідступніша і найбайдужіша річ, що існує у нашому житті. Якось ніяково і неочікувано він забирає навіть кота. Бачиш його останні дні, розмовляєш, пестиш, кормиш... Нічого особливого не робиш, не прощаєшся, не обнімаєшся… Ти просто не розумієш, що такої можливості може більше не бути. Думаєш, що сьогодні — це і завтра і післязавтра. А усе не так.
І от, кота вже немає, а шрами від подряпин на твоїй руці, які він лишив приблизно місяць тому, ще трохи видно. Напрошується філософська тема про слід на землі, який ти лишиш після себе, але це повна нісенітниця. Залишиться лише купа фотографій, різні чудернацькі миші, клубочки, м’ячики, нашийник… А ще, нещодавно подерті кігтями, реферати і конспекти, котрі чомусь ще не знайшов часу викинути.
Ось так просто йдуть з життя наші вірні друзі, наші маленькі нахаби, наші коти. А нам залишається змиритися і сподіватися на те, що у котів існує власна Валгалла, де гарно кормлять м’ясом, чешуть за вушком і постійно квітнуть поля валеріани.
(08.04.2014 р.)
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-