ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дівчинка з ліхтариком (1995) /
Проза
Пошепки з осінню
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пошепки з осінню
Потроху вечоріло. Вже десь на заході сонце кидало своє останнє проміння. Той яскраво помаранчевий небокрай надовго засів в пам’яті і я хотів побачити його знову. Хоч раз, а потім вже й нічого не треба. Але сьогодні не буде ні жовтогарячих хмарин, ні рожевих фламінго, котрі утворюються на воді і загадково танцюють на її холодній поверхні. Я знав, що не буде нічого, але чомусь все чекав та сподівався, що от-от і горизонт запалає яскравими вогнями, а поруч… Поруч я відчую твоє тихе дихання. Не відвертаючись від сонця, я точно знатиму, що тримаю у своїй твою прохолодну руку. Зігрію, хоч би й сам промерз до кісток. Все одно зігрію…
Можливо, навіть зможу почути твоє серцебиття. Починаю прислухатися, але знов нічого. Це не марево і ніколи не було ним. Ти завжди поруч. Не важливо, що не бачу, важливо, що відчуваю.
Холодний порив вітру змусив мене здригнутися. Я знов на мить забув про все те, що вже й так було притрушене пилом часу. Але осінь просто так не відпустить. Намагаючись забути і втекти я сотні раз падав у калюжі, тонув у них як в океані. Я чіплявся за береги з метою виповзти на ту брудну сушу і повернутися. Хотів щоб там, на березі моєї надії, мене підхопив осінній вітер і я полетів би за ним, як пожовклий кленовий лист. Але надто тяжкий був той бруд, що тримав мене на землі і не давав свободи в повітрі. Тому я сотні раз повертався назад. Замучений, розбитий, але не переможений. Повернувшись, я знову хотів тікати і втікав…
«Зігрію»,- промовив я стиха кудись у темряву дерев з багряним листям. «Тшшшш…»,- зашелестіли вони мені, ніби намагаючись зберегти тишу, котру я порушив своїми словами.
Сонця вже давно не було видно. Далекий обрій так і не запалав. Лише ледве помітні промені освітили горизонт. Хмари зовсім кудись поділись. Але небо залишилось синім, як і було раніше. Саме тоді я зрозумів, що не потрібно більше того сонячного вогню. Не важливі: червоний, помаранчевий, жовтий… В синяві неба я побачив вогненну блакить твоїх очей. Згадалося все. В тому числі й та осінь. Наша з тобою. Далека і забута… Вона вливалася в мене, текла по судинах, змішувалася з кров’ю, доходила до самого серця…
Тепер згадав все і ніколи не забуду. Надто пізно міняти і мінятися. Прости, що я так легко відпустив... Любив і завжди буду.
(25.03.2013 р.)
Можливо, навіть зможу почути твоє серцебиття. Починаю прислухатися, але знов нічого. Це не марево і ніколи не було ним. Ти завжди поруч. Не важливо, що не бачу, важливо, що відчуваю.
Холодний порив вітру змусив мене здригнутися. Я знов на мить забув про все те, що вже й так було притрушене пилом часу. Але осінь просто так не відпустить. Намагаючись забути і втекти я сотні раз падав у калюжі, тонув у них як в океані. Я чіплявся за береги з метою виповзти на ту брудну сушу і повернутися. Хотів щоб там, на березі моєї надії, мене підхопив осінній вітер і я полетів би за ним, як пожовклий кленовий лист. Але надто тяжкий був той бруд, що тримав мене на землі і не давав свободи в повітрі. Тому я сотні раз повертався назад. Замучений, розбитий, але не переможений. Повернувшись, я знову хотів тікати і втікав…
«Зігрію»,- промовив я стиха кудись у темряву дерев з багряним листям. «Тшшшш…»,- зашелестіли вони мені, ніби намагаючись зберегти тишу, котру я порушив своїми словами.
Сонця вже давно не було видно. Далекий обрій так і не запалав. Лише ледве помітні промені освітили горизонт. Хмари зовсім кудись поділись. Але небо залишилось синім, як і було раніше. Саме тоді я зрозумів, що не потрібно більше того сонячного вогню. Не важливі: червоний, помаранчевий, жовтий… В синяві неба я побачив вогненну блакить твоїх очей. Згадалося все. В тому числі й та осінь. Наша з тобою. Далека і забута… Вона вливалася в мене, текла по судинах, змішувалася з кров’ю, доходила до самого серця…
Тепер згадав все і ніколи не забуду. Надто пізно міняти і мінятися. Прости, що я так легко відпустив... Любив і завжди буду.
(25.03.2013 р.)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds