Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про дарунки мав би вчасно
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дівчинка з ліхтариком (1995) /
Проза
Шукаючи знайомі маяки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шукаючи знайомі маяки
Усі люди мають свої найдорожчі та найпам'ятніші місця. Починається їх перелік з рідної домівки, міста і вулиці. Тут на кожному кроці спогади дитинства та юності. Саме вулиця завжди відіграє ключову роль у збереженні пам’ятних миттєвостей. Розповідаючи про неї, ми згадуємо найяскравіші моменти свого життя. І у всіх є щось особливо цінне, пов’язане з рідною вулицею.
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
