ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.16
09:27
У ріднім батьковім саду
Причепурились любовишні,
Збудили сни мої колишні...
В тополь питають, чи не йду
Прибрати хату до ладу,
З могил забрать вінки торішні.
У ріднім батьковім саду
Причепурились любовишні,
Збудили сни мої колишні...
В тополь питають, чи не йду
Прибрати хату до ладу,
З могил забрать вінки торішні.
У ріднім батьковім саду
2024.06.16
08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
2024.06.16
08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
2024.06.16
07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
2024.06.16
05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
2024.06.16
05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
2024.06.16
02:18
Love is...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...
2024.06.16
00:00
Настало літо
Аромати навколо
Липи квітують
***
Великі хмари
Заполонили небо
Ітимуть дощі
***
Аромати навколо
Липи квітують
***
Великі хмари
Заполонили небо
Ітимуть дощі
***
2024.06.15
22:01
Патетично - чоловічий голос)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!
(Іронічно – жіночий речитатив)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!
(Іронічно – жіночий речитатив)
2024.06.15
19:13
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тарас
2024.06.15
16:37
Побути трохи ще у раю,
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.
2024.06.15
13:56
Я не буду брехати, що знаю життя,
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!
Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!
Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?
2024.06.15
12:12
Мовлю сонцем і мовлю вітром я,
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.
Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.
Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану
2024.06.15
10:51
Синекура має привілей
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.
***
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.
***
2024.06.15
09:15
Не хвилюйся, любий, я не бачу
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.
ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.
ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.
2024.06.15
07:29
Колише вітер грона калинові
в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…
І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…
І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дівчинка з ліхтариком (1995) /
Проза
Шукаючи знайомі маяки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шукаючи знайомі маяки
Усі люди мають свої найдорожчі та найпам'ятніші місця. Починається їх перелік з рідної домівки, міста і вулиці. Тут на кожному кроці спогади дитинства та юності. Саме вулиця завжди відіграє ключову роль у збереженні пам’ятних миттєвостей. Розповідаючи про неї, ми згадуємо найяскравіші моменти свого життя. І у всіх є щось особливо цінне, пов’язане з рідною вулицею.
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію