Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дівчинка з ліхтариком (1995) /
Проза
Шукаючи знайомі маяки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шукаючи знайомі маяки
Усі люди мають свої найдорожчі та найпам'ятніші місця. Починається їх перелік з рідної домівки, міста і вулиці. Тут на кожному кроці спогади дитинства та юності. Саме вулиця завжди відіграє ключову роль у збереженні пам’ятних миттєвостей. Розповідаючи про неї, ми згадуємо найяскравіші моменти свого життя. І у всіх є щось особливо цінне, пов’язане з рідною вулицею.
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
Я живу у невеличкому місті Чугуїв, що під Харковом. Перш за все моє містечко відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв завжди подобався мені своєю атмосферою. Тихо тут чи гамірно, відчуття спокою і затишку завжди ніби витає у повітрі. Велич минулих віків ще й досі чарує жителів і відвідувачів міста. Чугуїв був центром військових поселень і це сприяло розвитку його культурного життя. Про ті часи нагадують і назви вулиць. Більшість з них названі в честь культурних діячів і військових.
Вулиця на якій живе моя родина носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. Воно було присвоєне їй не випадково. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 року, Василь Якимович, тоді ще командир 13-ї мотострілкової дивізії внутрішніх військ НКВС, брав участь у обороні річки Сіверський Дінець від наступів фашистських загарбників. Тепер же неподалік від місць кровопролитних боїв розташовується вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про цю видатну постать було увіковічено на меморіальній плиті, котру встановили на вулиці, названій на його честь. Хто знає, як би могла скластися її доля і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Навіть уявити страшно, яких утрат коштувала ця оборона. Але дякувати Богу і нашим героям, що небо над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.
Місцевість моєї вулиці надзвичайно живописна. Тут, як і у поезіях Володимира Сосюри природа «…у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: зовсім поруч розлогий сосновий ліс, неподалік у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі, а на клумбах біля багатоповерхівок подекуди можна зустріти вишні, абрикоси та яблуні. Будівель тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у своїх спогадах я повертаюся до будівлі рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами. На них полум’яніють троянди, холодно зеленіють ялини, про щось шепочуться молоді березки зі статними кленами...
Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. З клена біля школи починає падати листя, схоже на зорі, а тополі понад дорогою зачаровано, ніби уві сні, хиляться під поривами вітру. Тут золото перемежовується з багрянцем і згодом усі ці барви змивають перші осінні дощі. Не раз прогулюючись вулицею у цю пору року, мене охоплювало почуття довгоочікуваного натхнення. Хотілося злитися з водою, що крапала на підвіконня і випасти холодним дощем на її чорну асфальтну дорогу. На ту дорогу, по якій так часто їздять місцеві машини. З дитинства мені особливо запам’ятався автобус «Богдан», котрий обслуговує рейси на Харків. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Чомусь, у ясну літню днину, коли на небі немає ні хмаринки, ще й досі приємно бачити жовтий автобус на зупинці, а поруч водія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Уся ця картина віддалено нагадує несвідому любов до кольорів Батьківщини – синій і жовтий.
Тут близькі усі, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи поштарями. Люди, котрі живуть на вулиці, завжди добре знали і знають один одного. Це створює приємну атмосферу і нагадує велику сім'ю. Нічого і говорити, коли наприклад той самий водій знає усіх своїх пасажирів і підбирає тебе навіть на зовсім не очікуваній для нього зупинці. З такими людьми завжди приємно їхати додому на рідну вулицю, з ними приємно жити поруч і важко їх втрачати.
Частина спогадів про ті чи інші місця залишаються в нашій пам’яті саме завдяки людям, котрі також беруть участь у творенні історії нашого життя. Спочатку – це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом вже ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього – шкільні друзі, веселі компанії і довгі гуляння до темряви. Саме тоді вперше починаєш усвідомлювати нічну красу своєї вулиці і закохуєшся у її величні вогні: близькі зорі, яскраві ліхтарі, що висвітлюють верхівки придорожніх тополь і звичайно вікна рідних п'ятиповерхівок, де вже починають вмикати світло.
Трохи подорослішавши, ми починаємо закохуватися. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки по рідній місцевості, і любовні написи на асфальті під вікнами будинку. Усе це тут, тільки тут.
Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. І ці місцини ніколи не залишаться просто минулим. Вони до кінця життя будуть нашими маяками і старенькою пристанню, де нас завжди зустрінуть і зрозуміють рідні люди.
(2014 р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
