«Керує нами непролазність мови…» - певно, творче кредо С. Осоки, члена НСПУ, кількаразового переможця Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов», адже збірка з анафоричною назвою « Сьома сніжинка січня» показала надзвичайно високий рівень митця ( за версією НСПУ книга – одна з двох найкращих у 2002 році). Власне, про неї достатньо сказано І. Павлюком: « якась незвичайна присутність чогось магічного, що людина віками носить у собі, що не має назви, означення, не може бути вичерпно виражене жодними словами, а вгадується хіба що у незмінному, неохопному протистоянні – Я і Воно, – відчувається у багатьох віршах Сергія Осоки – молодого поета з Полтавщини. Ця тисячолітня сакральна прапам’ять, витіснена із нашої свідомості і з нашого життя, разуразно зринає на поверхню і вимагає своєї відчутної у всіх проявах матеріалізації, а головне – втілення найтоншого і найвищого: втілення у слові.».
Говорячи про стиль письменника, виокремлюємо відсутність емоційної лексики, інтелектуалізм, досконалість віршованої форми, схильність до народних традицій, філософічність, метафоризм. Темами поезії, витонченої, як сніжне плетиво, алегорично - магічної, як і число 7, є кохання, у якому «упало з далеких гір наполохане небо», громадянські мотиви, присвяти, пейзажні замальовки, де « сонце її води/ хмари якось затлумлять/ і задощать дощі / голос її землі». Особливої уваги потребують двопланові вислови на зразок: « Всім хотілося б знати, що їх неодмінно /люблять / і хапаються як по кишенях /віршів», «а як я тебе кликав не йди не тікай не треба хіба ти не чув хіба ти не чув мене»; образи, які не залишають байдужими: лялька, якій
« вицвіта волосся», Христос, чортеня, жар - птиця, хата. Віршові форми – катрен, верлібр, дистих, майстерні рими. Кожен вірш викликає особливу сугестію магічного світу українських традицій, споконвічної мудрості народу, за якою «…та як дійде до крові/ вже знайдеться десь письменник / і .напише нам казку / в якій будемо разом». Поміж рядків відчувається вплив В. Герасим’юка, Г. Сковороди, Нью - Йоркської групи поетів та власне полтавської школи. Органічність, цілісність картин віршів досягається образотворчим рядом, пластикою мелодики:
« краще туди не йди / і залишайся юний/ поки стоять хвощі/ старші за весь цей ліс». Відчувається начитаність автора, через гру слів зокрема: « Ох, вино з тих вишень, Ти – вино з тих вишень). Важко переживає письменник і стан, коли немає натхнення: « Убий мене: я більше не пишу…».
Авторський стиль С. Осоки є унікальним явищем полтавської і української літератури, де постмодерно «сьома сніжинка січня небо в собі несе/
досить уже про вічне молимось та й усе».

Географічна енциклопедія у віршах – так можна схарактеризувати казку за мотивами К. Чуковського нашого земляка, члена НСПУ О. Міщенка «Новые приключения Айболита», адже там у кожному розділі не менш цікаві пригоди зі звичними ( кліщі, вовки, зайці, лисиці) й екзотичними
( качкодзьоб, крокодил, коала) тваринами, корисні поради як боротися з негодою, укусами тварин, злом в особі того ж таки Бармалея. Автор переконує малят, що « Быть здоровым даже очень, /Даже очень хорошо». За традицією « достает свой саквояж Айболит, /Запрягает экипаж Айболит…» і прямує Азією, Австралією, Японією, Індією, де у звірят достатньо проблем, всі кличуть лікаря, допомагають добродію перебратися через океан, що «лунным светом осиян». Достатньо багато географічних назв – звичних
( « Меж Китаем и Європой / Гималаи и Сибирь») і ні ( як - от Джамнагар). Цікавою є строфіка віршів, крім катренів, повторюються двовірші, строфи з рефренами, усічені та з наростком. Все це служить до легкого сприйняття і читання дітлахами, адже нагадує забавлянки чи скоромовки. Гарно описано норов звірят з різних куточків планети, надані прості ситуації, що вчать діток допомагати один одному, не боятися, бо ж « тень огромная / Во весь луг» може бути «раз и два провел сачком он по траве - И исчезла тень клеща того на век». Важких описів, характеристик автор не залишає, бо все просто:
« Айболит всегда поможет, Что случилось – говори». Прості ситуації, поради, заклик не боятись лікарів не залишать малюків байдужими, адже
« …всякий знает – Доктор всем нам помагает».
Можна сказати, віршована казка О. Міщенка не наслідування манери письма К. Чуковського, а ще один твір для діток після «Трояндового витязя», викладена в доступній формі з відтінком сучасних технологій. Адже дитяча література не потребує великої філософічності, а лише розуміння дитячого світу і любові до нього.

Йдеться про другу книгу « Стежини зраненого серця», підсумок творчості надзвичайно талановитого полтавського поета, прозаїка, перекладача, якого, на жаль, уже немає з нами, Сашка Лаврентьєва. Ця дитина, попри важкі життєві обставини, на свої 16 років зуміла досягнути подвійного успіху, отримуючи насолоду від життя, яка трапляється у його збірці на кожному кроці ( «Мій світ – ласкавий і великий, Немає в нім хвороб і зради…») та досягти літературних вершин, що виявилось у поважному списку перемог у міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
Прикладом же справжнього поета був для хлопця Б. Олійник, якому він присвятив рядки: « Є Великий поет в Україні/ Честь і розум – достатки єдині, /Славить пана Бориса ім’я/ Вічна Ворскла, полтавська земля». Серед поезій, наведених у збірці найбільше філософської лірики, де Сашко запитує:
« Чому я ТАК не бачив досі?», впевнений у майбутній дорозі : « Хоч малий, та твердо знаю я сьогодні,/ Буду капітаном в зоряній безодні», витворює яскраві і щирі дитячі образи: « У жовтій бандані, шорсткий, чорнобровий,[соняшник] /Веде дітвору тепер в світ кольоровий, /Де мрії збуваються, трави буяють,/ У небі метелики й пташки співають». У ліриці Сашка – купа вражень, позитивних і життєствердних, ось чому можна провести паралель з Лесею Українкою. Ось як він висловлює позицію у вірші «Мій Короленко» : « Щоб мати мужність правду говорити/ І хист – у душах співчуття будити/ – Великий Боже, дай мені талант,/ Як мав його незрячий музикант!». Характер громадянина, патріота рідного міста і країни має юний поет: « Вкраїни душу береже Полтава» («День міста»). Часто поезія сюжетна з інтелектуальними вкрапленнями, адже там можна уздріти світ козацтва і рицарства, «одвічного Херсонесу», смерек і сосен, пісень Р. Кириченко, легенд і затишних куточків рідного міста. Відкритість, тяга до спілкування послужили наявності у Сашкових віршах присвят мамі, В. Тарасенку, Б. Олійнику, В. Молдавановій, В. Ковалику, О. Урбан. Привертають увагу строфічне розмаїття поезій:від катрена з кільцем до верлібра, від ямба – до анапеста, що передає якнайкраще настрій автора.
У прозі Сашка він сам, життєві історії про негритянський борщ, кота Васю, його двір, про який Сашко з впевненістю заявляє: « А оскільки ми, незважаючи на дрібні й серйозні негаразди, знаходимо шляхи розв’язання своїх проблем, і при цьому зростаємо дружними, веселими, небайдужими, - майбутнє в України є, і буде воно справедливим і радісним, наша держава стане заможною і шанованою у світі.» ( Наш двір»). У прозі малого полтавця його світ, він сам і друзі, герої Полтави, що оживають, як - от І. Піддубний, В. Короленко. Особливе місце для автора у гуморі, який і є часто сюжетом оповідок.
Особливе місце у творчому спадку хлопця – листи, де весь світ спілкування Сашка, його радощі, переконання, жалі - до В. Нестайка, автора передмови до вищезгаданої книги, В. Тарчинця, Л. Хмелюк, В. Лис, С. Бульби,
А. Матковського, де він щиро й мудро описує своє життя і враження.
Чи не найцікавішим розділом книги є переспіви відомих поетів з української на російську і навпаки. Слід сказати, вийшло це в Сашка досить майстерно: переклади зі збереженням настрою, рими, ритму, поезій О. Гаран,
Т. Нікітіна, Ю. Покальчука, М. Волошина. Як бачимо, досить вагомий доробок для 16 – літньої дитини.
На жаль, зіронька малого надворсклянського поета рана згасла, але ми, його земляки, не можемо не пишатися такими рядками з одного з листів: « Я ще раз переконався у всемогутності Добра, у тому, що, творячи добро, як закликає це робити Борис Ілліч Олійник, ми всі побудуємо Велику, Могутню, Гуманну і Найкращу в світі країну – У К Р А Ї Н У, я у це щиро вірю».
Така громадянська позиція, щирий світ віри в життя є гарним прикладом як літературній молоді, так і просто вдумливим читачам, адже збірка «Стежини зраненого серця» - це маніфест майбутньому, де «історію творять руками своїми». А випуск видання як соціально значущого засвідчує ще раз високий рівень помислів поета, адже він творив, за словами поетеси О. Царицанської з Чикаго, «…для України, не для слави».