Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Сторожівська (1995) /
Рецензії
"Сьома сніжинка січня" на долоні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Сьома сніжинка січня" на долоні
«Керує нами непролазність мови…» - певно, творче кредо С. Осоки, члена НСПУ, кількаразового переможця Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов», адже збірка з анафоричною назвою « Сьома сніжинка січня» показала надзвичайно високий рівень митця ( за версією НСПУ книга – одна з двох найкращих у 2002 році). Власне, про неї достатньо сказано І. Павлюком: « якась незвичайна присутність чогось магічного, що людина віками носить у собі, що не має назви, означення, не може бути вичерпно виражене жодними словами, а вгадується хіба що у незмінному, неохопному протистоянні – Я і Воно, – відчувається у багатьох віршах Сергія Осоки – молодого поета з Полтавщини. Ця тисячолітня сакральна прапам’ять, витіснена із нашої свідомості і з нашого життя, разуразно зринає на поверхню і вимагає своєї відчутної у всіх проявах матеріалізації, а головне – втілення найтоншого і найвищого: втілення у слові.».
Говорячи про стиль письменника, виокремлюємо відсутність емоційної лексики, інтелектуалізм, досконалість віршованої форми, схильність до народних традицій, філософічність, метафоризм. Темами поезії, витонченої, як сніжне плетиво, алегорично - магічної, як і число 7, є кохання, у якому «упало з далеких гір наполохане небо», громадянські мотиви, присвяти, пейзажні замальовки, де « сонце її води/ хмари якось затлумлять/ і задощать дощі / голос її землі». Особливої уваги потребують двопланові вислови на зразок: « Всім хотілося б знати, що їх неодмінно /люблять / і хапаються як по кишенях /віршів», «а як я тебе кликав не йди не тікай не треба хіба ти не чув хіба ти не чув мене»; образи, які не залишають байдужими: лялька, якій
« вицвіта волосся», Христос, чортеня, жар - птиця, хата. Віршові форми – катрен, верлібр, дистих, майстерні рими. Кожен вірш викликає особливу сугестію магічного світу українських традицій, споконвічної мудрості народу, за якою «…та як дійде до крові/ вже знайдеться десь письменник / і .напише нам казку / в якій будемо разом». Поміж рядків відчувається вплив В. Герасим’юка, Г. Сковороди, Нью - Йоркської групи поетів та власне полтавської школи. Органічність, цілісність картин віршів досягається образотворчим рядом, пластикою мелодики:
« краще туди не йди / і залишайся юний/ поки стоять хвощі/ старші за весь цей ліс». Відчувається начитаність автора, через гру слів зокрема: « Ох, вино з тих вишень, Ти – вино з тих вишень). Важко переживає письменник і стан, коли немає натхнення: « Убий мене: я більше не пишу…».
Авторський стиль С. Осоки є унікальним явищем полтавської і української літератури, де постмодерно «сьома сніжинка січня небо в собі несе/
досить уже про вічне молимось та й усе».
Говорячи про стиль письменника, виокремлюємо відсутність емоційної лексики, інтелектуалізм, досконалість віршованої форми, схильність до народних традицій, філософічність, метафоризм. Темами поезії, витонченої, як сніжне плетиво, алегорично - магічної, як і число 7, є кохання, у якому «упало з далеких гір наполохане небо», громадянські мотиви, присвяти, пейзажні замальовки, де « сонце її води/ хмари якось затлумлять/ і задощать дощі / голос її землі». Особливої уваги потребують двопланові вислови на зразок: « Всім хотілося б знати, що їх неодмінно /люблять / і хапаються як по кишенях /віршів», «а як я тебе кликав не йди не тікай не треба хіба ти не чув хіба ти не чув мене»; образи, які не залишають байдужими: лялька, якій
« вицвіта волосся», Христос, чортеня, жар - птиця, хата. Віршові форми – катрен, верлібр, дистих, майстерні рими. Кожен вірш викликає особливу сугестію магічного світу українських традицій, споконвічної мудрості народу, за якою «…та як дійде до крові/ вже знайдеться десь письменник / і .напише нам казку / в якій будемо разом». Поміж рядків відчувається вплив В. Герасим’юка, Г. Сковороди, Нью - Йоркської групи поетів та власне полтавської школи. Органічність, цілісність картин віршів досягається образотворчим рядом, пластикою мелодики:
« краще туди не йди / і залишайся юний/ поки стоять хвощі/ старші за весь цей ліс». Відчувається начитаність автора, через гру слів зокрема: « Ох, вино з тих вишень, Ти – вино з тих вишень). Важко переживає письменник і стан, коли немає натхнення: « Убий мене: я більше не пишу…».
Авторський стиль С. Осоки є унікальним явищем полтавської і української літератури, де постмодерно «сьома сніжинка січня небо в собі несе/
досить уже про вічне молимось та й усе».
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
