лети...
осене!
salve
замість крові
каламуть
Лети
666 злочинів
вчинив ти в моїй
оселі
999 нещасть
чорні понеділки
до чорної неділі
систематично
немов павуки у золото мого волосся повплутувалися
узявся будувати дім зрізав на тім місці
дерево роду
запроторив у підземелля розуму осоловілу
совість
немов нечестивий падишах найчеснішу
із бранок
кинувся виловлювати
ненароджених дітей
із Лети
сам ледь не став потопельником
у нявок-облудниць брехливі хвилі
тремтливі руки
холодні стегна...
пізнє каяття
і клапті клопотів
постапокаліптичний колапс
і тільки тіло осені
і я...
не ти.
не ти.
лети...

о тлалоче!
мій гнівливий химороднику-боже дощів та громів сотню літ я займаюся якоюсь громіздкою літотерапією шліфуючи оказіологізми на словесності латунних злитках
о тлалоче!
наше з тобою спілкування суцільний надсліпий гіпертекст мегалітика магістральних мрій дольмени з панегіриком мельпомені нариси наративів на носах кумирів острова Пасхи котрих так дбайливо описували Хейєрдал та Кідрук герменевтика втоми у віконних рамах що парергонно вислуховують постійне вирішування міжродових стосунків новозапротореного в сімейне існування подружжя
опівночі молюся тобі мій боже дощів та громів б'ю численні поклони немов псалтир перелистую бартову нульову ступінь письма виношую у лоні суцільний надсліпий гіпертекст
о тлалоче!
все на сім світі лишень резистентний антирозум ризомний як постмодерн вразливий як ентимема непідвласний дифракції та дефініціям
і нехай буде так!
коли б я не зверталася до твоїх гнівливих семантичних уст угорі неодмінно загоратиметься наступна гострожала зоря маленького та геніального постструктураліста.

– Невже це Він? – примружилася
від несподіваного світла вона.
– Це не може бути Вона, - у мент
напружився він.
– Він. Це? Невже! – розрівноважилась
вона.
– Вона!? Бути не може це! – вражено
він.
– Невжжже? – з ажіотажем завважує
вона.
– Ннне.. – він зніжено.
– Він! – вона наближено до півсеми.
– Вона… – він по весняному
імажистсько.
– Ві.. – вона на півжиття
далекосяжніше.
– Вво.. – він ворожбитсько, зверхньо.
– В. ж.. – вона знеможено.
– в. ж.. заміжня. – Він.
– Невже? – вона.
– Бути. Ннне..? – він.

ця опісляпонеділкова середа
розмістилася на протертій канапі
як сексуально невдоволена жінка
зі замшілих полотен ренуара
рому настачили очевидно надвдосталь
ромби кімнати проносяться
як кадри
зі кінострічки у жанрі нуар
за віком вікна
піала сонця розплескується
побіля котельні
дві закохані діви перешіптуються собі туди-сюди
вештаються
ніяк не знаходжу часо-сил-простору
аби розібратися в цьому патерні
о ці агресивні як тигри тригери
бісексуалів та й натуралів
зрештою
наш доктор перлз віддає перевагу
о.генрі
а я саме перелистую
за опісляпонеділковим горнятком докторевої робусти
роботи о.потебні
до речі я не зазначав
що закінчував інститут
філології кну ім шевченка
якщо ні
то і кну з ним
о ця опісляпонеділкова середа
розмістилася
на протертій канапі
як жінка.

Віталику
твоє ім`я
символічне як
принагідна скляночка
підробленого в україні
шотландського віскі
актуальне як
віртуальний політ на мальту
задля абстрагування
після невідкладного суботнього вікенду
сенсуальне як
туалетна вода зі афродизіаком
на тілі збіднілого
франко-африканського альфонса
як мальтозна патока
малесенька жалюча паприка
і масонська ложа
як соціальне седативне
для левової частки самоосвічених світських левиць
зі найпросунутіших сіл збаразького р-ну
як чутливість зубів
опісля спожитого на білецькій
пересушеного біфштексу
корисне як
лактоза і
коматозне як
аміотрофічний склероз
Віталику
коли ти плентаєшся тротуаром
безцеремонно стріляючи честерфілд
спантеличені
малолітки зі токсикозом
кидаються тобі в ноги
і клянуться що
неодмінно найменують своє новонароджене чадо
на твою честь
Віталику
ти не читав кобо абе
ти взагалі мало що читав
однак
твоє ім`я
вносить яскраву барву в навкільне
знекольоровлене vita
якось
коли ти дрімаючи насвистуватимеш
улюблену пляжну мелодію
усі твої законні коханки і незаконні дружини
зберуться
над тобою
з бідонами піску і єдиною метою –
аби піщана лава
назавжди завадила тобі
покинути їх удруге.

2012.

Щось змістилося
і розсипалося на мікрочасточки
в садукейському механізмі світобудови
випалав до тла
всеоперізуючий намір
зрушилися тектонічні брили
кататонічного спокою
відтоді як
вони почали спостерігати
за рухом сонця
порізно
зі власної волі
існувати за надто складною формулою
у плоскодонному імпансивному
єдиновимір`ї
(не позаздрив би
і сам Бенуа Мандельброт)

Характеризувати прояви
гордині гордості і гідності
як аспекти одного і
того ж дескриптивного явища
навчатися демонструвати
тваринну самість
задля перспективнішого зльоту
поздовж соціальної смуги
людина є повнозначною і цілісною
твердив Бхагаван Раджніш
проте
відповідного прототипу
новосформованого
«типа»
не знайти у занотованих
із його уст посібниках..
Розфарбовувати полотна
навкілля
у фальшиві психоделічні барви
настрахано
вибльовуючи у процесі праці
згустки
катастрофічної наполегливості
якнайтерміновіше
завуалювати наслідки
особистої байдужості
до того
як завершиться
наступний двадцяти чотирьох годинний
оберт
ядра сатьї.
Впроваджувати примусове
тестування на виявлення
ознак
гутаперчивості та
неабиякого театралізованого
кордоцентризму
у кожної
бодай якось піднесеної
в певній мезосистемі
персони.
Щось змістилося
і розсипалося на мікрочасточки
в садукейському механізмі світобудови
випалав до тла
всеоперізуючий намір
зрушилися тектонічні брили
кататонічного спокою
відтоді як..
"Якщо ви негайно
не змінитеся
до невпізнаття,
вас поглине
всегалактичний кітч", –
обмовився Господь.

2013.

Коли у калитці останній
затицьканий гріш,
навспак відчуваєшся якось вільніш,
не треба душі ані кунтуша,
ні шуби зі звіра,
не страхає тебе
аудиторська перевірка.
І замість жульєнів,
панакот,
антрекотів
жуєш в підворітні
типовий «український» лаваш,
маючи навсякчас
отруїтися шанс,
не слухаєш за барною стійкою
холуйські
тупі анекдоти,
не ходиш переглядати
гламурні бойовики,
банальні до ломоти мелодрами,
лідируєш у своїй
артюрорембовості
поміж усіма
ледарями,
дилерами,
прибічниками адхарми,
нудисвіти не кусають
тебе за п’яти,
крутихвости
не дихають тобі
в адамове яблуко,
не виникає потреби
сутуло стояти
під егідою
високовержця-громопосадовця,
плазувати хробаком
поточеними коридорами
хвороботворчих державних організацій..
Подекуди
тебе вже встигнули
люб’язно охрестити
відстоєм соціуму,
подекуди –
озброєним рапірою фрази
блукальцем.

Коли у калитці останній
затицьканий гріш,
чомусь
почуваєшся найнеосуднішим грішником,
хтось вигукне, що
це брудне перебільшення!,
та
пишеться
не перевершено
вірш
і, доки він пишеться,
ти устократ милосердніший
і достовірніший, ніж лиця зі келій,
і рими,
лягаючи на пергаменти кеглями,
коштовніші,
аніж топази,
хризоберили, цитрини
і необхідніші,
аніж
із органзи турецькі гардини,
котеджі, ленд крузери, досяжні мережі,
таксівки, тусівки, готівка,
на Кіпр путівка..
і, звісно ж,
пишноформа породиста дівка.

Коли у калитці останній
затицьканий гріш..

2013.

Не допоможе

жодна пігулка
наркотики алкоголь
такі-сякі застарілі методи
вистрибування з вікон
перетинання важливих артерій
бродіння босоніж розпеченими печінками
що не зуміли догризти знані мною кiніки
прогулянки цвинтарем при опівнічній повні
намагаючись спізнати
затаєне згустле зло
у центрі зранин твого серця
вартування тінню над стуленими вутлими повіками
шепотіння на вушко
принагідних сентенцій
опісля дляння глузливих овацій
приурочених твоїй приреченості
сенсаційні есемески серед спотвореної хронічним безсонням і
осміяної панічним світочем ночі

Не допоможе

безкомпромісність і категоричність при
розбещених мастословитих мужах
котрі крізь призму достатку козирно збезчещують
нагальнодоступних кізоньок
заперечення твоєї причетності
до життєзбавних здобутків
байдужість до облишеного ближнього
блюзнірство та безмірне блазнювання
мавпування зовнішності з ілюстративно злютованої любов`ю покритки
критика помпезних вимпелів
знекровленої брудократами країни
поодинокий заклик до раю при
широкомасштабних пустотливих випуклостях пекла

Не допоможе

багатогамна запобіжна магія
жал(-д)ібне самонавіювання
некромантія й телекінез…
Зачинившись у власному казематі без…
Завбачливо вимикаєш світ…
Імпреза зверш…

Займаючись самомезмеризмом
пізнаю монаду твого буття

я знову «відпущена» напризволяще
але навіщось
впадаю у прикрість
наче вперше..

Не сумнівайся
уся приязнь твоїх підсолоджених
цигаркою «Harvest» уст зібрана
у восьмій чарунці моєї свідомості

я знову «відпущена» напризволяще
але навіщось
впадаю у прикрість..

У сьомій чарунці моєї свідомості –
щедро подаровані тобою доторки
найунікальніших
у цьому гнітючому життєствердному вимірі
чоловічих долонь

я знову «відпущена» напризволяще але навіщось..
ти залишив спогад
про свої постійні немилосердні навідування
до моїх
недосяжних сподівань
у шостій чарунці свідомості

я знову «відпущена» напризволяще..

У п’ятій чарунці моєї свідомості пам'ять
про доцільність твого інквізиторського погляду
під яким
почуваюся
оголеною маргаритою
у царстві оперуючих людиною пристрастей

я знову «відпущена»..

Плинність твого зволікаючо-
бентежного тенору
коли
врешті віднаходиш сміливість попрохати мене
пірнути у свої палаючі
осінні обійми
аби частувати мускатом цілунку
до максимального самовідречення
у четвертій чарунці моєї свідомості

я знову..
наважуюся протестувати на детекторі власного болю
правдивість твоїх самокатувань та
уболівань за міметичну долю
моєї напризволяще «відпущеної»
персони

я..
не посмію розпросторювати
таємниці останніх чарунок
адже в них затаєне
«Право на Двох»
Право на те
щоб віднайти одне одного

о святая святих

enumah

У наших теплих дитячих очах
Час-від-часу спалахує
Терпке сяйво бергамотового відчаю

Наші ахіллові сухожилля
Деформуються під неймовірною ваготою
Сандалі швидкохідного часу

У наших перезрілих душах
Щоранку горлопанять будильники
Неупокоєних військовополонених

Наші «матінки» феррефати
Залюбки проклинають наш
Дезоксирибонуклеїновий фатум

У наших розкомплексованих головах
Розкошують радощі та зухвальства
Витають найбожевільніші бажанки

Наші бешкетливі лінії життя
Ретельно порубцьовані після сутичок
Зі власною лінню та алогізмом

У наших кошиках для брудної білизни
Збираються згадки про колишніх
коханих ігуан доберманів

Наші планетарні коробки передач
Забезпечують нам гостросюжетне
Балансування системою «Яв-Прав-Нав»

У наших високовольтних судинах
Струмує сік мандрагори
І шаманська суміш самовідданості та недовіри

Ми перероджуємося витривалішими
Завдяки неминучому наближенню
Гематитової кулі десятої планети

Ми не відшукуємо симулякрів
Не заморочуємося з приводу
Зіткнення протонів у великому андронному колайдері

Ми не беремося за патанатомію
Внутрішньо- та міжособистісних конфліктів
Пересічних представників виду Гомо Практікус

(Ми вже намагалися одягати рясу емпатика
Та це зайве
З нас нікудишні благодійники)

У наших афоризмовивідних протоках
Щомісяця застрягають дрібненькі
Філософські камені

Наші зусилля вивільнити їх звідтіль
Процесом дегустації рідких речовин з алкалоїдами
Завсякчас зазнають фіаско

У наших перелатаних наплічниках
Теплі вовняні шкарпетки гуцульські писанки
І пожмакана мапа Сполучених Штатів

Наші «матінки» феррефати
Залюбки проклинають наш
Дезоксирибонуклеїновий фатум

У наші антрацитові mp3-плеєри
Закачаний «thrash-metal»
задля того, аби не слухати спазматичного трешшшшу вулиці

Наша слабкість до об’єктивного розцінювання істот
За дев`ятипромінною енеаграмою
Завершується екскурсією до відділку «лідокаїнозалежних»

У нашій асуспільній свідомості
Закоренилася тяга до гострих відчуттів
І неочікуваних оточуючими вчинків саме тому

Наші затяті співрозмовники
Безпрецедентно вносять у простір упереджену інформацію
Про займання у нашому світогляді домінуючої позиції елементів тамас-гуни

Ми перероджуємося витривалішими
Ми упиваємося абсентом безпідставних образ
Ми не відшукуємо симулякрів

У наших теплих дитячих очах
Час-від-часу спалахує
Терпке сяйво бергамотового відчаю

Шостий день грудня..
Спокійно, як перед розстрілом.
У моєму карцері
перекрили холодну воду,
у моєму серці
відімкнули теплу кров.
Ситуація – абсолютна апорія,
не розвіє сумніви навіть Зенон.
А десь там,
у заміській ресторації «Парфенон»
ти вкотре намагаєшся
боротися зі моєю безборонністю
(пардон за тавтологію)
власною екстеріорністю
в оточенні
приручених полонянок афін..
Закидаєш у їхні зголоднілі
риб'ячі ротики фініки,
ловиш зітерті соски
і подряпані носики
на спусковий гачок
свого револьвера,
нейтралізуєш спорадичні спогади
зайвою пляшкою
сухого іспанського вермуту..
(ми часто дивилися матчі разом)
тепер ти «на лівому фланзі»,
як півзахисник Альберт Рієра,
невдовзі
ти поволочиш захмелілу здобич
до готельного номеру
і замість прелюдії
захоплююче декламуватимеш
дев'ять хайку Транстрьомера,
розпочавши, як звично, із того,
що про футбол
(тобі не далеко до Клайда Берроу..
ба' –
мільйони кармічних
перевтілень
до Говінди).
Коли ти відкривав канадську візу,
я не припускала,
що опинюся на такій відстані..
У моєму карцері
перекрили холодну воду,
у моєму серці
відімкнули теплу кров.
Спокійно, як перед розстрілом.
Я знаю, що таке чоловіча зрада..
Ти відчуєш,
що таке жіноча помста.

нині тобі
синя пропасниця відстані
за просміяною бідканцями шибою
листята осокорів
у макабричному вальсі
вгорі як звично
світоча вічі
очікують часточок очманінь
зариданих молитвиць
та ворожбитського зухвальства
зі далечі моторні
мов інклюзники
зуховаті вогники
граються собі у спійманки
підпалюють морфемам гнотики
а на душі
як у лісі полисілому
неспокійно-осінньо
чуєшся параноїком
далебі лячно тобі
від безупинності власного подиху
на руках балакучих
від плинності ліній
бо споряджений ти на цей хайвей
разючих безмірностей
по велінню твого ж покоління
невігласів та лжеіаковів
які тримаючи ліствицю на-гора
ігнорували апріорність слова пора
не зауважили щодо
розтлумачення
об'явленого числа
не розгледіли
почергових проявів знаків
нині тобі
синя пропасниця відстані
реверсуй цим хайвеєм синку
нехай в еру пангеї
як не прикро зізнатись
твоя рідна земля
вже давно
не твоя
ok?