Спертый воздух. Темная комната. Жарко
Она лежит в свитере.  Ее морозит. Душат
слезы. Остывает чайная заварка
Она лежит, дрожит, скулит, грызет подушку

Покусанные пальцы, искаженное плачем лицо
Пьет капли. чтобы отдышаться.Как же!
В памяти всплывают лишь обиды, как назло
Истерия прогрессирует и прибавляет в стаже.

Волосы пахнут еще духами, пальцы – лекарством
Ранее уютный мир стал проходным двором.
Метры комнаты стали излишним пространством
Довольно игрушки. И подушки. И склянки с «Корвалол».

Казалось, легко же было все закончить
Просто исчезнув, не выясняя, кто виноват-то.
One outbox message, где вместо текста – точка
(Разумные мысли приходят постфактум)

Утро. Открытые окна. Жужжит кофемолка
Ароматы зерен кофе и сирени поглощают запах болезни.
Наволочку в стирку Остывшую заварку в мойку,
Она все решила для себя, пьет кофе и читает ленту «Известий».

2013

Твоя колишня пахла лугом
мала довгу косу й сильні ноги.
Жінка, що пахла лугом
дарувала сили, сни і спокій.
Щозустрічі, оскаженіло
ти пірнав у неї спрагло ,
а після, утнувшись носом в шию,
розмірено дихав її різнотрав'ям.
Вона ревнувала тебе до міста
галасу і синтетичних ароматів.
Коли на її полі стало тісно
ти почав шукать духмяні збори
в інших жінках. Не таких нервових.
В подільському генделі
(читай, в борделі)
в атмосфері спирту й ґвалту,
так легко себе ошукати
і сплутати медові трави
з запахом медових лікеру
Прокидаєшся від мух, спеки
та власного перегару.
Не приходячи до тями,
ти по інерції шукаєш трави
в тій що поруч.
А в тій що поруч
шкіра пахне потом,
білизна порошком
волосся - димом.
Далі витрачаєш 3 хвилини
задля бездушного інстинкту.
І півдня щоб провітрити
накурену квартиру.

А жінка, що пахла травами
лишилася на лаві
(якби ж то запасних)
безнадійно колишніх.
Звільнити пам'ять і сни
від її аромату грішного
не допоможуть ні роки
ні алкоголь, ні жінки
ні переїзд на інший берег.
Через Дніпро, минаючи мости
запах її меду
несеться з вітром.
і тобі цей хрест нести –
жити із зачиненими вікнами.

2013

Плацкарт, дежурный свет на потолке
Нас пропускает электричка
Впервые еду налегке
Обычно нагружаюсь - привычка.

Я буду там, где тишина и замки
Ты неизменно, где танцполы и арбузы
Расстояние исправит неполадки
Снимет взаимоощущение обузы.

Ты засыпаешь под "унц-унц", я встаю под горн
Коплю в себе бесхозные энергию и нежность
Ты копишь "missing calls", не слыша телефон
Кому-то даришь платья "boho" - замысловатую небрежность.

Скорый поезд снова взял приоритет
Мы задерживаем товарный
В глаза ударил неприятный свет
смартфона. Стелиться пьяный.

2013

Ранок в гуртожитку, спекотно й шумно. І не до «поспати»
Сиджу я на підлозі, граю в «змійку» (високий рівень!)
Жую аскорбінку, чекаю на душ і намагаюся вгадати
Думки держави що дає стипендію «аж» у 600 гривень?

Про що думають ті міністри, ставлячи переді мною вибір
Або дах, або харчі. І грубий прочерк в «одяг, книги і кіно»
Якщо стипендію і підвищують, то на жаль, лише в новинах
А так стабільно лиш 600. А як прожити? Все одно?

Щоб підсолодити гіркий смак «держблагочинства»
«Балую» себе желе (один пакетик коштує три гривні)
Брешу на гуртожицькій кухні: «Чудовий смак дитинства!»
Реально ж це гидкий смак бідності і безробіття

Желе – бридота, вода водою (собі вселяю: «Їжа…схоже…»)
Травлю свій організм цим «анті-імунітетом»
Приходить вечір і я, студентка-недобомжик,
Продовжую те кулінарне збочення дешевеньким паштетом

Ніч. Лежу на підлозі, дивлюсь на своє покалічене ліжко
(хтось вирвав з нього дошку, нема на чім спати)
Думаю про смажену курку і наглу цю крадіжку
А найбільше я мрію про банальне: про роботу і зарплату

На ранок залишений на вікні паштет псується від тепла
А желе вже тале. (як вибрати з цієї трути менше зло?)
Шлунок муляє голод, мозок - недописана курсова.
І бюджет нульовий. Нема грошей ні на те, ні на то.

Сьогодні - голодую, завтра - економлю на проїзді
І буде кілька зайвих гривень. На якусь локшину
(за такі «несмертні» гроші хімію лише і їсти)
Така студентська доля: голодна і блошина.

2010

Того січня повітря
було розріджене
і пряне.
Над містом літали
сталеві голубки
а не птАхи
Підбори застрягали
у вибоїнах.
Кийки застрягали в спинах.
Зима на смак молока
і водню.
Легке взуття,
але не холодно.
Камінь у руці.
Простір прорізав приціл.
В прицілі дівчина
тацю носить
бутербродну.
Та ніхто не голодний.
Горять вугілля в діжках,
горять машини,
одяг,
тліють шини.
Ми трималися на вірі
та адреналіні.
Озброєнні звірі -
на амфетамінах.
Вуглекислий газ
і газ перцевий.
Запах свободи
гострокінцевий,
свинцевий.
Таксі в об*їзд.
Битий шлях. Барикади.
Притомна ціна.
Свідоме «завтра».

2014