Твоя колишня пахла лугом
мала довгу косу й сильні ноги.
Жінка, що пахла лугом
дарувала сили, сни і спокій.
Щозустрічі, оскаженіло
ти пірнав у неї спрагло ,
а після, утнувшись носом в шию,
розмірено дихав її різнотрав'ям.
Вона ревнувала тебе до міста
галасу і синтетичних ароматів.
Коли на її полі стало тісно
ти почав шукать духмяні збори
в інших жінках. Не таких нервових.
В подільському генделі
(читай, в борделі)
в атмосфері спирту й ґвалту,
так легко себе ошукати
і сплутати медові трави
з запахом медових лікеру
Прокидаєшся від мух, спеки
та власного перегару.
Не приходячи до тями,
ти по інерції шукаєш трави
в тій що поруч.
А в тій що поруч
шкіра пахне потом,
білизна порошком
волосся - димом.
Далі витрачаєш 3 хвилини
задля бездушного інстинкту.
І півдня щоб провітрити
накурену квартиру.

А жінка, що пахла травами
лишилася на лаві
(якби ж то запасних)
безнадійно колишніх.
Звільнити пам'ять і сни
від її аромату грішного
не допоможуть ні роки
ні алкоголь, ні жінки
ні переїзд на інший берег.
Через Дніпро, минаючи мости
запах її меду
несеться з вітром.
і тобі цей хрест нести –
жити із зачиненими вікнами.

2013