Вітер жене хмари по блакитній арені, так само розважливо та розмірено, як ти ганяєш по колу ту єдиноважливу думку. Неозорість неба дарує стан єдності людей і близькості міст. І якшо не опускати голови, то із прядива заперечень буде зіткана ілюзія, шо потрібне поруч, і..
...І ти підступно прокидаєшся в залі очікування, ціпеніючи від надрізів холоду по шкірі та масштабу власної дурі. Ти не відчуваєш опори, просто не можеш її намацати закоцюблою вірою.
Хвилину назад ти була щаслива. А зараз навколо тебе помирають кольори.

2

Сумка злетіла з плеча, рука смикнулась і третина кави китом хлюпнулась долу. На плетінці паркану, який відділяє внутрішній дворик Академії од кожум'яцького урвища, біснувалася худоребра білка. Вологе повітря насичувало кольором теракоту цегли та морщила поділ юпки. Хмарний купол неба та запах свіжої кориці дарували відчуття золотокосої пори. І тіко каша з липових сережок ламало ту голограму осені

Дальніми доріжками прогулювалася молода жінка з сином-дошкільнятком. Коротка тісна сукенка впивалася в кричущо-недосконалі ноги, погляд жінки впивався в гіпнотичну спіраль смартфону.
Малий бігав між валунами та скульптурами, збирав понятні лише йому скарби. Радіючи новим артефактам, він пробував гукнути маму, но молодичка чула лише монотон тачпаду. Помітивши пару бетонних блоків, хлопчик із бодрим зойком "Знайди мене!" сховався в улоговинку. В наступні хвилин п'ять малий час од часу виглядав із-за своєї хованки, намагаючись вловити погляд мами. Мама, заклякнув жоною Лота, ловила по екрану "змєйку".

Плац дворика давно опустів. За парканом тріснула суха вітка. Я згадувала хлопчика і думала про своє. Конвертувала кілометри чату в години розмови, години переводила в зустрічі. В уяві, листами з відривного календарю, каруселили пройобані в балачці вікенди. Ритмічно стрибала білка.
Останній ковток кави виявився приторною піною. Занила потилиця і я вивільнила з пучка тяжке од вогкості волосся. Вимкнула передачу даних в телефоні і повернутися в келії Академії, укріпляти в собі зв'язок з реальністю.

24 червня 2017

І коли мене остаточно зневоднить ця липка од дешевого пива і дорогих черешень столиця, я вийду з усіх акаунтів, лишивши тіко одну вкладку - з мапою міжміських електричок. І рушу, тримаючи роздруківку one way ticket. Полудень я зустріну на запиленій вузловій станції, уперше зроблю перекур, невміло збиваючи попіл на замизгану од чужих ніг платформу.
І коли я дістануся пункту призначення, відчутно спаде спека. В єдній касовій залі міста N відчутно зростуть черги. Од привокзальної площі я дістанусь найближчого скверу і далі піду наосліп, лишаючи на лисіючому газоні квітчасті відтиски підошов.
І коли мені набридне товкти сандалями оте зжарене бадилля, я знайду закинуту стройку. Сяду на ще теплу бетонну брилю, і уривчастими, немов штрихи на дитячому рисунку фразами, складатиму утопічні вірші.
Такі ж передбачувані, як іржаві плями на сірих плитах.
Такі ж невміло шифровані, як і цей невичитаний текст.

8 червня 2017 рік

Шість весен тому травень був медово-млосною теплицею. Ми рятувалися протягами, які бувають лише перед останнім метро. Голова не трималася на плечах, зачіска розпадалася і каскад із малинових хвиль раз у раз падав на груди двометрового коханця, русявчика з очима кота. Я називала його повним іменем, без зменшувальних. І досі, того, кого люблю, я називаю повним іменем.
Шість весен тому найвагомішою втратою була майка, порвана в парковій смузі Лісової за приємних обставин. А найхвилюючі зустрічі відбувались на виметеній кльошами бруківці міста Ярослава.
У нас були різні біоритми і банкомати. Ми постійно втрачали зв'язок, і ніколи - солодкого відчуття потягу при згадці про травневі протяги.
А далі настала зима, коли "повітря було розріджене і пряне, над містом літали сталеві голубки, а не плахи" (с). Кльоші стали замалі і недоречні. Червона гілка метро випала з мого щоденного маршруту. А зеленоокий любка скурвився на руском полє драми та експериментів.
Шість весен тому ми жили в мистецькому гетто і не цікавилися політикою. Так само, як з'єднання кислоти гасять лужне середовище, підступні гормони гасили явні маркери ворожих кодів та переконань.
Тому я вдячній тій зимі. Вона показала, що перець буває в аерозолях. А також те, що гівно спливає не лише з відлигою.

14 травня 2017 року

Його коротке і жорстке волосся драпало руки і пороло серце. "Об твою спину можна розбитися" - сміялася вона, лишаючи на шиї коханого барельєфи поцілунків. Коханий відсторонено дивився на поламаний електрочайник.
Її тонкі до липкого коси плуталися в пальцях, що дуже дратувало. Він машинально водив нігтями по недбало-сутулим плечам надокучливої коханки. Вона щебетала щось про полотно його спини, майбутніх дітей, старість і виноградники.
А він просто хотів у дорогу - світ, де ранкова кава не залежить від наявності цілих дротів і справності кип'ятильника.


14 квітня 2017

Публічні депресії лиши школяркам, твоя поведінка не має викликати тривогу. Глузливі дописи, фото богемних пітниць-п'ятниць - усе бездоганно, як і належить бути у ФБ. Дарма, шо ти перевіряла хто "в мережі" частіше, ніж верталася до пива.
Та одного дня ти перестаєш медитувати на іконку чату, лишаєш непрочитаним вхідне повідомлення і йдеш від чужого життя. Ідеш саме "від", бо "в" ти так і не дісталася. А далі ти починаєш більше працювати. І тобі ніколи деформувати лице монотонними схлипами, перечитуючи одновіршні відповіді.
А далі март і ти перевзуваєш рєпліку тімбів на оригінальні китайські кєди. Ходиш закинутими узвозами і промками, старанно уникаючи район вокзалу. Бо в тебе є дар: зустрічати тих, про кого плакала.

11 березня 2017р

Час не лікує, лише нашаровує сколи та зазублини. І ти ходиш серед цих вибоїн старанно вивіреним шляхом, вільним від зрад, образ і чиїхось очікувань. Ти не готова ані з ким ділити цю путь, як би не було до дурі лячно від власноруч створених химер. Бо одного дня на твоїй вищербленій слізьми дорозі з'явиться відкритий люк. Ти прикриєш його вітками, бо вже не ті сили, шоб рішуче поставити чавунну латку. Ти прикриєш його вітками і будеш падати щоразу, як втратиш пильність.
Тому бережи свій моносвіт. Дивись під ноги.
Не вір, шо час відполірує тебе, сточену в пісок.


9 березня 2017р