Не знаю де, не знаю як,
Та трапилось одного разу так:

Жила колись царівна мила,
Така чарівна і вродлива,
Що той, хто раз хоч її бачив,
Собі цю зустріч не пробачив:
Струнка, тендітна, норовлива,
Безмежно ніжна і зваблива...
Граційний стан, спраглі вуста
І посмішка, як у Христа.
А погляд!.. Погляд вмить разив,
Закохував і полонив...
Хіба стріла, залп з требушета
Чи згодом зроблена ракета
Могли так вразить, як ті очі,
Що снились багатьом щоночі?
Й багато хто старався,
Та її серця марно добивався.
Бо хто б не сватався, багатий чи бідняк,
А відповідь була однакова однак:
"Той запиватиме мої вуста ковтком шампанського,
Хто принесе мені вбрання з мусліну макошанського."

Тут загадки немає,
Бенгальський той муслін
На світі кожен знає,
Здавна всіх вабить він:
Ніжніше він од шовку,
Легкий, мов вітерець...
Та за таку обновку
Не шкода і сердець!
Але і в тих широтах
Є майстер лиш один,
Який в трудах-роботах
Тче чарівний муслін.
Ім'я йому - Макоша,
Відлюдник і дивак,
Живе під містом Дакка
В печері, мов жебрак.

Саме туди, на край землі
Пливли героїв кораблі.
Й багато хто туди дістався
Відомими шляхами.
Але додому повертався
З порожніми руками...

Ще розкажу, що був юнак.
Він жив і не тужив,
І був щасливий. Втім, однак,
Царівну він зустрів...
От горе: втратив розум він -
Думки про неї лиш.
У грудях - полум'я комин
І сон його облиш.
Не їсть, не спить, не бачить зір,
Не відчуває втоми.
І слово "спокій" із тих пір
Йому вже не знайоме...

Його мандрівка за сукном
Тягнулася роками.
Конем, верблюдом чи судном,
Чи морем, чи стежками.

І ось Макошу врешті він знайшов
Й до нього у печеру увійшов:
"Великий майстре! З тих кінців землі
Мене до Вас кохання й пристрасть привели.
За Вашим я прийшов мусліном.
І з цим низьким, аж до землі, укліном
Прошу: назвіть мені свою ціну!
Якщо потрібно, гори я переверну,
Пірну в глибини океану
Чи зірку з неба Вам дістану.
Я принесу Вам злато й самоцвіти,
Сльози каміння, папороті квіти,
Рабинь, рабів,
Земель, морів...
Куди іти? І що зробити?"
Та майстер відповів: "Ні, досить вже ходити.
Ціна моя не дуже вже й велика
І є у кожного, хто сюди входить, чоловіка.
Не хочу я ні гір, ні з неба зір.
Та за муслін віддай мені свій зір!"

Було весілля дуже радісне й чудове.
І у царівни нашої - вбрання казкове.
У нареченої в плечах -
Муслінова тасьма.
А в нареченого в очах -
Пітьма. Пітьма. Пітьма.


Тож, чи вартує любові
Та, що вимагає крові,
Болю принести й страждання
На вівтар її кохання?
Відповідь і сам шукаю.
Не питайте, я не знаю.

22.02.2024

_____Любові терпкий трунок,
_____Жаданий блиск очей,
_____Солодкий поцілунок
_____У вічності ночей...

Він демон був, служник пітьми,
Пропащий звіку дух.
Зганяв зі світу він плітьми
Всіх грішників як мух.

Вона ж була як та душа,
Дитя небесних сфер.
Із праведними вируша
У спокою етер...

_____Як сталось так, не знаю,
_____Чи з умислу, з вини?
_____Але в якомусь краю
_____Зустрілися вони.

Пробігла іскра, грянув грім
Здригнулася земля.
Кохає янгол демона,
А демон - янголя.

Але коли палкі вуста
Лиш подих розділяв,
Могутній голос проказав:
"Я вам не дозволяв!"

_____Цей сон, мов візерунок
_____Туманом затягло.
_____Лишився поцілунок,
_____Якого не було...

Для тебе, моя Зайко,
Троянди розцвіли,
Півонії буяють,
Пробились з-під землі

Калачики і маки,
І жимолость, ірис...
Їх ароматів знаки
Нам вітерець приніс.

Та як їм пояснити,
Що їх намарне труд?
Тебе не дочекавшись,
Вони зав'януть тут.

І не потішать ока,
Не поплекають ніс.
Їх течія жорстока
Всі виріже навскіс.

Залишить просто спогад
Про ту земну красу,
Якої тільки здогад
До тебе донесу.

16.06.2020

Сьогодні особливий день, мій сину,
Єдиний, неповторний в плині літ.
Сьогодні вперше ти побачив світ
І першим подихом наповнив груди.
Ти голосом, не чуваним ще всюди,
Нарешті закричав про свій прихід.

Сьогодні особливий день, мій сину.
Сьогодні ти відчув свій перший страх,
І поцілунок в мами на вустах
Пізнав ти перший з тисяч, що ще будуть.
Ці миті вже ніколи не забудуть
Ті, хто тримав тебе тоді в руках.

Сьогодні особливий день, мій сину,
Для Тої, що так ніжно берегла,
Ростила і від горя стерегла
Тебе у лоні, поблизу серденька.
Страждання й біль здолала твоя Ненька,
І в муках свою Радість віднайшла.

Сьогодні особливий день, мій сину.
Вже плід достиг від дерева Життя,
І, відірвавшись, впав в нове буття,
Щоб прорости попід небес склепінням.
Тож запасайся волею й терпінням,
Їх бережи з самого сповиття.

Сьогодні особливий день, мій сину.
Все в світі тобі вперше і нове.
Тож спрага пізнання нехай живе.
Тобі дороги всі тепер відкриті,
І стільки ще подій не пережиті!..
В яких річках твій човен попливе?

Сьогодні особливий день, мій сину
І описать його забракне слів.
Та час припас ще безліч таких днів.
Твій крок не міряв поки що просторів
І перше слово ти ще не промовив.
Попереду - життя для всіх цих див.

Сьогодні особливий день, мій сину.
Він зірку засвітив в густій пітьмі.
Сьогодні оселилися в мені
Надія і тривога, страх і радість,
Сенс існування і найбільша слабість...
Безмежна кількість змін в однім лиш дні.

03.07.2018

Ремонт, робота, клопоти, рутина
І повно справ.
П'ять тижнів вже пройшло, як ти існуєш,
А я не знав...

Екзамен, операція, Тернопіль,
В Чернявці був.
П'ять тижнів вже пройшло, як серце б'ється,
А я не чув...

Вже осінь: листопад, гидка погода
І йдуть дощі.
Лиш тижнів п'ять тому життя змінилось
І назавжди.

10.11.2017

Ми звикли вже до хліба і видовищ:
Нам грандіозність, велич подавай!
Там, де нема бовванів й посміховищ,
Навіть на диво, дурню, не зважай.

І в мене так: життя немов тенета,
Робота-дім... Пустеля і пісок.
А в хорі стукотів сердець планети
Вже зазвучав новенький голосок.

І сталось це так тихо й непомітно,
Без феєрверків і падінь зірок,
Що не повірилось. Невже так скритно
Різкий в житті стається поворот?

Ось так, без пафосу, без декорацій
Звершається найбільше із Чудес.
Не чутно в той момент гучних овацій
І промінь не спускається з небес.

В прихованій від зору круговерті
Твориться Богом Таїнство буття.
В єднанні двох сердець забилось третє,
Змінивши назавжди моє життя.

10.11.2017

Зійшли сніги, пригріло сонце
І стало чути вже Весну.
Без криги шибок всі віконця
Озер і рік. Природі конче
Пора прокинутись від сну.

Тож, поспішаючи без тями,
Летять небесними стежками
Провісники кінця Зими.
Щоби під їхніми піснями,
Мелодіями та трелями
Розквітнули ліси й лани.

О тій порі стара Ворона
Сиділа на стрункій сосні.
До того зимувала вдома,
У ріднім лісі, та персона.
Її морили голод, втома
Й думки про страви їстівні.

Тож міркувала так: "Якби-то
В достатку й ситості прожити
Весь вік, та ще й байдикувать!..
Як змусити усіх робити
Запаси корму і носити
Їх до великого корита,
Де я могла б їх споживать?"

Довгенько думала-гадала,
Облізлу голову гойдала
І, врешті, вигадала план.
А щоб задумане здійснити
Та ще й на ділі закріпити,
Попрямувала на майдан.

У тому Лісі, слід сказати,
Були всі звірі демократи
І по закону всі жили.
Старалися голосувати
І лиш достойних обирати.
Проте, в парламентські палати
Одні щури чомусь пройшли.

До тих щурів в Дібровну Раду
Стара Ворона і прийшла.
Не зазіхаючи на владу,
Залишила поріг позаду
І до трибуни підійшла:

"Вельмишановні депутати,
Поважні, мудрі делегати,
Низький Вам б'ю усім уклін!
Я тут від імені громади
Вам щиро хочу розказати,
Який наш Ліс тривожить сплін!

Ледь-но Весна прийшла до хати,
Як з вирію давай злітати
Ватага різного птаства.
Як почали вони кричати,
Цвірінькати, репетувати,
Кувати, тьохкати, тріщати!..
Аж загуділа голова!

І кожен птах нахабність має,
Всяк на свій лад собі співає.
Порядку в тім у нас нема!
Як в Ліс потрапиш на світанку,
Позбудеш глузду до останку,
Бо,знайте, із самого ранку
Там какофонія одна!

Якби ж та й Ваша світла воля
Проблему вирішити вмить!
Тоді всміхнеться всім нам доля,
Коли із гір, і з лісу, й з поля
Одна лиш пісня зазвучить!"

Отак Ворона ляпотіла,
Брехати-бо гарненько вміла,
Навчалась цьому триста літ!
Її ж дослухавши, мовчали
Щури й не дуже виявляли
Бажання дати їй отвіт.

Аж раптом з-поміж тої зграї
Найгладший висунувсь пацюк
І мовив: "В нашім Ліснім краї
Проблем пеньок лишень не знає,
І ми їх вирішить всі маєм,
Не вистачає ж стільки рук!

А спів пташиний... Що до того?
Не вартий він яйця пустого!
До нього діла нам нема!"
Впівголоса, по тій же темі
Додав: "Що нам оті проблеми?
Запропонуй реальні "схеми"
Й ми сторону твою прийма."

Ворона каркнула: "Вклонюся
І з Вами, рідні, поділюся.
Всяк матиме собі "відкат".
Та треба, щоби Рада взяла
І правила нові прийняла,
Гарненько всі їх прописала
У певний нормативний акт.

І не в закон, що дишлом дише,
А в Конституцію впишіть!
Як Рада зміни всі пропише,
То вкраєте суттєво більше!..
Тільки, рідненькі, поспішіть!"

Завзяття більшого немає
Ніж в того, хто напевно знає,
Як рученьки свої нагріть.
Схопилися щури за пера
І за годину вже з папера
Всі зміни взялись ухвалить.

І ось дібровами літають
Сороки і всіх закликають
Птахів лісних на Перший З'їзд.
А що за З'їзд? Хто не спитає,
Толком ніхто того не знає.
Говорять лиш, зібратись має
Увсенький наш пташиний рід.

Ну що робить? Як викликають,
То значить, щось сказати мають,
А отже слід погостювать.
Тому з усіх кінців Діброви
Злетілись жайворонки й сови,
Зозулі, горобці... Ой, мови
Не стане всіх гостей назвать.

Коли ж зібрались всі пернаті,
У розцяцькованім халаті
Ворона мову повела:
"Мої кохані та рідненькі!
Вам щастя більшого, ніж в неньки
Сьогодні всім я принесла!

В Дібровній золотій палаті
Подумали про вас, дзьобаті,
І врядування увели.
Тепер усі ми самостійні
І незалежні, професійні,
Одної сіточки вузли!

Асоціацію зберемо,
Тоді-то ой як заживемо,
Згуртуємо крилом крило!
Один за одного стояти
Свободи ревно захищати
Ми будемо врагам на зло!

Та тільки щоб до лав вступити,
Посвідчення щоб получити,
Потрібно дещо та й зробить:
Підтвердіть рівень професійний
Та іспит кваліфікаційний
На членство в наш союз складіть.

А доступ щоби мать на дату
Отого іспиту, ви плату
Повинні будете внести:
Мішок горіхів, жменю рису,
Гороху, проса, каші мису,
Шмат м'яса і відро кумису
Мені завчасно принести".

Птахи сполохались: "Якого
Це дива ми до твого столу
Повинні харч отой зносить?
Набіса нам отеє членство,
Коли ж ми попри це блазенство
Нормально й далі можем жить?"

Ворона каркнула: "Не треба
Гнівить обуреннями неба.
На все у нас тепер закон!
Ви Конституцію читайте:
Не має права! Так і знайте.
Це пройдений вже Рубікон!

А ще ви майте на увазі,
Аби співать пташині фрази
Потрібно стажуватися.
Шість місяців ходіть, просіться
І в мене мудрості навчіться
Як пісні тре співатися.

За стажування, діло ясне,
Ви принесете сало масне,
І ягід свіжих лісових.
Полишите ж як щебетати
І "Каррр!" як зможете кричати,
То прав отримаєте тих

По-новому Весну стрічати
І спільним звуком прославляти
Її живильне прибуття!"
Тут не стерпів хули такої
І речі підлої лихої
Наш Соловейко: "Небуття

Чекатиме ліси й діброви
Коли повідбирають мови
І голоси наших птахів!
Навіщо нам все плюндрувати
І на колінах плазувати,
Не маючи в собі гріхів?

Я навчений співать і знаю,
Як трель вести в вечірнім Гаю!
Своїм я голосом стискаю
У грудях струни всіх сердець!
Принижуватись я не буду.
Нізащо в світі не забуду
Те "тьох", якому вчив отець!

Нехай хоч поведуть до страти
Мерзенні кляті супостати,
Я не боюся батогів!
І не вжену себе в союзи
Й асоціації. Тож, друзі,
Рідних не лишу берегів!"

"Воно-то так, - Ворона каже,
- То ж демократія у нас.
На трон насильно не помаже
І до гілляки не прив'яже
Ніхто тебе. Свободи час

Настав у нашім славнім Лісі!
Вперед, злітай у неба висі
Чи падай каменем униз!
Тож рішення тобі приймати.
Не хочеш ти до нас вступати
В асоціацію? Дивись,

Ти своє "завтра" визначаєш.
Залиш усе, як є, як знаєш,
Будь, птахо, й далі собі князь!
Але врахуй: без стажування,
Без іспиту на мудрі знання,
Без вступу в наше об'єднання
Співати в Лісі тобі - зась!"

З тих пір життя Ворони - казка.
У неї кожен день як Пасха,
До неї - черги на поклін.
Щоб вчить гаркаву партитуру,
Вступити щоб в Карвокатуру,
Не шкода більшості колін.

"Туди хтось хоче?" - хтось спитає.
А більшість очі потупляє
І тихо так відповідає:
"Такий закон у нас у всіх".
Ті ж, хто своєї пісні знає,
Й бажання каркати не має,
Тепер подібні до німих.

У кожній байці є мораль,
Читайте, хто шукає:
Якщо Закон несе печаль,
Він Право попирає.

24.06.2017

Душа, мов безлюдна пустеля,
Розлуки укрита піском.
Ти зараз від мене далеко
І серце моє під замком.

Залишилось тільки блукати,
Шукаючи поглядом схід,
Чекати, мов сонця, чекати
На твій довгожданий прихід.

Ти прийдеш, принісши свободу,
Тінь ночі осяявши днем,
І спрагу, і спеку, і втому
Вгамуєш живильним дощем.

Пустеля розквітне садами,
Там будуть надії рости.
Нема більш розлуки між нами,
Я серцем завжди там, де ти.

26.08.2016

Цей блиск в очах, у скронях шал,
Завіса-ніч довкола...
Звільнили темні почуття
Коньяк і кока-кола.

Як кажуть, істина в вині.
Вину я відчуваю.
Але не соромно мені,
Коли тебе бажаю.

Була «харам», «запрет», «табу»,
Тепер в моїх обіймах...
Приємна і тобі, мабуть,
Солодка мить сп'яніння.

Колега, друг... Як ще назвать?
Не варто міркувати.
Цей сон потрібно забувать,
А хочеться згадати...

08.12.2015

Дарують тінь граби стрункі,
Чарує ліс живий.
У шепоті гірських струмків
Я чую голос твій.

*
Вночі на небі повно зір
І щастя, і жалю.
У синяві далеких гір
Твій погляд я ловлю.

*
Вершини пік і цілий світ
Укрив густий туман.
Лиш вітер, холод і граніт.
Та вірю - я не сам...

09.09.2015

По хвилях “моря суєти”,
Як і писав О. С.,
Жене крихкі людські плоти
Історії процес.

Жене вперед, вселяє страх,
Немов скажений пес.
То – Цербер, в нього на плечах
Жахливі С. С. С.

І всі тікають хто куди…
Який в тім інтерес?
Час замітає їх сліди,
А зветься це “прогрес”…

Втім, усвідомиш, може, й ти,
Життя допивши вщерть,
Що берег “моря суєти”:
Самотність. Спокій. Смерть.

05.09.2015

Я хочу бути з тобою
У щасті, у горі, завжди.
Як берег в обіймах морської
Води.

Я хочу бути з тобою,
Байдуже, що думає світ.
Без тебе я черствий, а серце –
Граніт.

Без тебе так зимно весною
І холодно від пустоти…
Я хочу бути з тобою!
А ти?

29.07.2015

Життя лякає? Стреси, злидні,
Брехні пророчества… Огидні
Навіть світанки? Що ж, нехай.
Як скеля спокій, стрес – лиш вітер,
Брехні слова не варті літер,
Й розумний злидар сльози б витер…
Hoc vince! Сим перемагай!

Прийдешній день б'є течією
І невідомістю своєю
Вселяє жах лиш? Не зважай!
Нас крахом світу вже дурили,
Тому повір у власні сили,
Не зупиняйся, як не били б.
Hoc vince! Сим перемагай!

Твої потуги безуспішні?
Плоди твого труда невтішні?
Поразки вчать, не забувай.
Програв? Фіаско? Крах? Підводься!
Життя дасть шанс, ти лиш погодься.
Буря – в тобі, тож розпогодься.
Hoc vince! Сим перемагай!

Не розбазарюй існування!
У кожного є мить остання.
Memento mori! Пам’ятай!
Як цвіт оціниться плодами,
Так і життя – його трудами.
Тож, до зірок? Пішли з боями!
Hoc vince! Сим перемагай!

04.03.2015

Світ не побачить тих чудес,
Що ми в казках читали.
Дитячі мрії – дар небес –
В реаліях пропали.

Втім ти, відчувши крах надій,
Відмовивсь відступати.
Вступив із долею в двобій,
Взявсь храм побудувати.

В фундамент істину поклав,
Честь врізав у фасади.
Абсиду віри влаштував
Й надії балюстради.

В плафоні – прагнення ліхтар,
Чесноти величаві,
І справедливості вівтар
У милосердя наві.

У думки вікнах – вітражі
Для світла знань й свободи.
Врата сумління – сторожі
Від суєти-негоди.

Старанно зводиш ти свій храм,
Окрилений натхненням.
Герой! Зі світом сам-на-сам,
Мов янгол з одкровенням.

О Ейфель чистої душі!
О архітектор волі!
Чи відчуваєш на собі
Лукавий погляд долі?

Ти зводиш пустку! Лиш святих
Готовий в храм впускати…
Втім, грішні всі, тому таких
Не вдасться відшукати.

Не прозвучить молитва там
Чи шепіт до ікони.
Люд іншим молиться богам
І іншим б’є поклони.

Ти, з жахом зрозумівши це,
Той храм знесеш, зрівняєш.
І під руїнами себе
Навіки поховаєш…

17.12.2014

Я – в сутінках, мов сіра тінь
І сіре тло довкола.
Весь світ, позбавлений стремлінь,
Несеться знов по колу.

Попереду чи день, чи ніч…
Відкрите запитання.
Душа – в полоні протиріч,
А хочеться кохання.

Та сутінкам прийде кінець.
Що ж принесе з собою?
Чи блисне щастя промінець?
Чи заклює журбою?

Чи розфарбує сонцем світ?
І чи прийде світанок,
Перетворивши сірий цвіт
В згасаючий серпанок?

Чи, може, темрява густа
Паде і вкриє очі?
І подих, вирвавшись з грудей,
Розтане в тиші ночі?

Кривавить обрій жар з-за меж…
Спитаю ж наостанок:
Це ніч зневіри йде? Чи, все ж,
Несе надію ранок?

22.11.2014

Я вигадав той світлий Ідеал
У марних спробах спокій віднайти.
Та вигадка закрила зір туманом
І довелось утішитись обманом,
Бо серце шепотіло, що то ти.

Я геть заплутався: де правда, а де - міф?
Ти - з плоті й крові, мрія - з пустоти.
Та ти всміхаєшся мені її вустами,
Твої думки тепер звучать її словами,
Бо серце все ж шепоче, що то ти.

Пігмаліон і образ-Галатея...
І клятий шепіт... заклик до мети...
Її я вигадав, тебе ж майже не знаю,
Втім, снишся ти, коли я засинаю.
Чому ж я вірю, що вона - це ти?

Нема спасіння в марності надії,
Коли знання лиш крає на шматки.
Я знаю, що примарні сподівання,
Що в погляді твоїм - мої страждання,
Що Ідеал мій - то, на жаль, не ти.

А серце й далі бреше, що то ти...

27.06.2014

Померлий на хресті - воскрес!
Нехай радіє земна твердь,
Бо Той, хто посланий з Небес,
Сильніший за безсмертну Смерть!

Омивши кров’ю терн вінця,
Гріхи людей Він іскупив.
Свята Господня жертва ця!
Втім, хто на неї заслужив?..
04.04.2010

І злодій стане королем,
Якщо його коронувати.
Тож треба втратить глузд кінцем,
Щоб дать такому панувати!

Ти що, сказився? Геть здурів?
Впустить в палати супостата!
В кошару вовка Ти впустив,
Тепер питаєш, де ягнята?

Краде він так, аж гай шумить!
І бреше вправно прямо в очі!
Узявся хліб чужий трощить,
А там, гляди, і крові схоче!

Кліща на око Ти зсадив,
Він і приївся до зіниці.
Тебе він, Дурня, осліпив!
Сліпого ж ворог не боїться.

Не спи, прокинься, збадьорись!
Згадай, що Ти – могутня сила!
По-гайдамацьки, як колись,
Хапай свободи зброю – вила!

Нехай згадає князь-отець,
Що кров його така ж червона,
І що на голові без плеч
Навряд чи вдержиться корона.

Рятуй Вкраїну! Поспішай!
Не за горами та година,
Коли Твій пишний коровай
Жуватиме чужа родина!

Чому ж від жаху не кричиш?
Чому Ти миришся з бідою?
То що відкажеш? Знов мовчиш…
Байдужість – прірва під Тобою!
26.02.2010

Я увірвався у твій сон,
Порушивши його кордони
І спрямувавши легіони
На твого серця бастіон!

Я увірвався у твій сон!
Ти опиралася даремно,
Тобі протистояв я ревно
І захопив тебе в полон.

Я увірвавсь, щоб панувати
І, контролюючи свідомість,
Тобі, підкореній, натомість,
Свої бажання показати.

Я увірвався для відплати,
Тому що бачу сам щоночі
Твої прекрасні, ясні очі,
Які осміливсь покохати.

Я увірвавсь до тебе на ніч
Із місяця блідим промінням,
Керуючись душі велінням,
Щоб побажати на добраніч!

Та тільки-но почне світати
І ти розплющиш власні очі,
Про мій тріумф цієї ночі
Навряд чи зможеш ти згадати…
23.02.2010

Я не поет, лиш римувальник…
Не коронуй мене, зажди!
Поет – Всевишнього посланник,
А ми із Богом у вражді.

Світ, не обтяжений кінцями,
Поет римує у рядки
І славить зроблене Творцями,
А не шукає помилки…

І хоч складаю ці куплети
Я на папері олівцем,
Я – римувальник, не з поетів.
Не коронуй мене вінцем!

02.2010

На Ворскли берегах крутих,
Одягнених у літні шати,
В тобі прокинувсь дар святих:
Ти стала мрії малювати!

Жене буття володар-Час,
Життя ж триває, наче п’єса.
І вже, Катрусю, з-поміж нас
Ти стала справжня поетеса!

Тягнись до неба, ввись лети!
Відчуй політ, моя лелеко.
Ти досягла вже Висоти,
Втім, до Вершини ще далеко!

Нехай горить вогонь в душі,
Хай пламеніє в грудях рясно!
Твори добро, пиши вірші…
Та заклинаю: лиш не згасни!!!
31.01.2010