Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Вінокуров (1989) /
Вірші
Така-от байка про Карвокатуру
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Така-от байка про Карвокатуру
Зійшли сніги, пригріло сонце
І стало чути вже Весну.
Без криги шибок всі віконця
Озер і рік. Природі конче
Пора прокинутись від сну.
Тож, поспішаючи без тями,
Летять небесними стежками
Провісники кінця Зими.
Щоби під їхніми піснями,
Мелодіями та трелями
Розквітнули ліси й лани.
О тій порі стара Ворона
Сиділа на стрункій сосні.
До того зимувала вдома,
У ріднім лісі, та персона.
Її морили голод, втома
Й думки про страви їстівні.
Тож міркувала так: "Якби-то
В достатку й ситості прожити
Весь вік, та ще й байдикувать!..
Як змусити усіх робити
Запаси корму і носити
Їх до великого корита,
Де я могла б їх споживать?"
Довгенько думала-гадала,
Облізлу голову гойдала
І, врешті, вигадала план.
А щоб задумане здійснити
Та ще й на ділі закріпити,
Попрямувала на майдан.
У тому Лісі, слід сказати,
Були всі звірі демократи
І по закону всі жили.
Старалися голосувати
І лиш достойних обирати.
Проте, в парламентські палати
Одні щури чомусь пройшли.
До тих щурів в Дібровну Раду
Стара Ворона і прийшла.
Не зазіхаючи на владу,
Залишила поріг позаду
І до трибуни підійшла:
"Вельмишановні депутати,
Поважні, мудрі делегати,
Низький Вам б'ю усім уклін!
Я тут від імені громади
Вам щиро хочу розказати,
Який наш Ліс тривожить сплін!
Ледь-но Весна прийшла до хати,
Як з вирію давай злітати
Ватага різного птаства.
Як почали вони кричати,
Цвірінькати, репетувати,
Кувати, тьохкати, тріщати!..
Аж загуділа голова!
І кожен птах нахабність має,
Всяк на свій лад собі співає.
Порядку в тім у нас нема!
Як в Ліс потрапиш на світанку,
Позбудеш глузду до останку,
Бо,знайте, із самого ранку
Там какофонія одна!
Якби ж та й Ваша світла воля
Проблему вирішити вмить!
Тоді всміхнеться всім нам доля,
Коли із гір, і з лісу, й з поля
Одна лиш пісня зазвучить!"
Отак Ворона ляпотіла,
Брехати-бо гарненько вміла,
Навчалась цьому триста літ!
Її ж дослухавши, мовчали
Щури й не дуже виявляли
Бажання дати їй отвіт.
Аж раптом з-поміж тої зграї
Найгладший висунувсь пацюк
І мовив: "В нашім Ліснім краї
Проблем пеньок лишень не знає,
І ми їх вирішить всі маєм,
Не вистачає ж стільки рук!
А спів пташиний... Що до того?
Не вартий він яйця пустого!
До нього діла нам нема!"
Впівголоса, по тій же темі
Додав: "Що нам оті проблеми?
Запропонуй реальні "схеми"
Й ми сторону твою прийма."
Ворона каркнула: "Вклонюся
І з Вами, рідні, поділюся.
Всяк матиме собі "відкат".
Та треба, щоби Рада взяла
І правила нові прийняла,
Гарненько всі їх прописала
У певний нормативний акт.
І не в закон, що дишлом дише,
А в Конституцію впишіть!
Як Рада зміни всі пропише,
То вкраєте суттєво більше!..
Тільки, рідненькі, поспішіть!"
Завзяття більшого немає
Ніж в того, хто напевно знає,
Як рученьки свої нагріть.
Схопилися щури за пера
І за годину вже з папера
Всі зміни взялись ухвалить.
І ось дібровами літають
Сороки і всіх закликають
Птахів лісних на Перший З'їзд.
А що за З'їзд? Хто не спитає,
Толком ніхто того не знає.
Говорять лиш, зібратись має
Увсенький наш пташиний рід.
Ну що робить? Як викликають,
То значить, щось сказати мають,
А отже слід погостювать.
Тому з усіх кінців Діброви
Злетілись жайворонки й сови,
Зозулі, горобці... Ой, мови
Не стане всіх гостей назвать.
Коли ж зібрались всі пернаті,
У розцяцькованім халаті
Ворона мову повела:
"Мої кохані та рідненькі!
Вам щастя більшого, ніж в неньки
Сьогодні всім я принесла!
В Дібровній золотій палаті
Подумали про вас, дзьобаті,
І врядування увели.
Тепер усі ми самостійні
І незалежні, професійні,
Одної сіточки вузли!
Асоціацію зберемо,
Тоді-то ой як заживемо,
Згуртуємо крилом крило!
Один за одного стояти
Свободи ревно захищати
Ми будемо врагам на зло!
Та тільки щоб до лав вступити,
Посвідчення щоб получити,
Потрібно дещо та й зробить:
Підтвердіть рівень професійний
Та іспит кваліфікаційний
На членство в наш союз складіть.
А доступ щоби мать на дату
Отого іспиту, ви плату
Повинні будете внести:
Мішок горіхів, жменю рису,
Гороху, проса, каші мису,
Шмат м'яса і відро кумису
Мені завчасно принести".
Птахи сполохались: "Якого
Це дива ми до твого столу
Повинні харч отой зносить?
Набіса нам отеє членство,
Коли ж ми попри це блазенство
Нормально й далі можем жить?"
Ворона каркнула: "Не треба
Гнівить обуреннями неба.
На все у нас тепер закон!
Ви Конституцію читайте:
Не має права! Так і знайте.
Це пройдений вже Рубікон!
А ще ви майте на увазі,
Аби співать пташині фрази
Потрібно стажуватися.
Шість місяців ходіть, просіться
І в мене мудрості навчіться
Як пісні тре співатися.
За стажування, діло ясне,
Ви принесете сало масне,
І ягід свіжих лісових.
Полишите ж як щебетати
І "Каррр!" як зможете кричати,
То прав отримаєте тих
По-новому Весну стрічати
І спільним звуком прославляти
Її живильне прибуття!"
Тут не стерпів хули такої
І речі підлої лихої
Наш Соловейко: "Небуття
Чекатиме ліси й діброви
Коли повідбирають мови
І голоси наших птахів!
Навіщо нам все плюндрувати
І на колінах плазувати,
Не маючи в собі гріхів?
Я навчений співать і знаю,
Як трель вести в вечірнім Гаю!
Своїм я голосом стискаю
У грудях струни всіх сердець!
Принижуватись я не буду.
Нізащо в світі не забуду
Те "тьох", якому вчив отець!
Нехай хоч поведуть до страти
Мерзенні кляті супостати,
Я не боюся батогів!
І не вжену себе в союзи
Й асоціації. Тож, друзі,
Рідних не лишу берегів!"
"Воно-то так, - Ворона каже,
- То ж демократія у нас.
На трон насильно не помаже
І до гілляки не прив'яже
Ніхто тебе. Свободи час
Настав у нашім славнім Лісі!
Вперед, злітай у неба висі
Чи падай каменем униз!
Тож рішення тобі приймати.
Не хочеш ти до нас вступати
В асоціацію? Дивись,
Ти своє "завтра" визначаєш.
Залиш усе, як є, як знаєш,
Будь, птахо, й далі собі князь!
Але врахуй: без стажування,
Без іспиту на мудрі знання,
Без вступу в наше об'єднання
Співати в Лісі тобі - зась!"
З тих пір життя Ворони - казка.
У неї кожен день як Пасха,
До неї - черги на поклін.
Щоб вчить гаркаву партитуру,
Вступити щоб в Карвокатуру,
Не шкода більшості колін.
"Туди хтось хоче?" - хтось спитає.
А більшість очі потупляє
І тихо так відповідає:
"Такий закон у нас у всіх".
Ті ж, хто своєї пісні знає,
Й бажання каркати не має,
Тепер подібні до німих.
У кожній байці є мораль,
Читайте, хто шукає:
Якщо Закон несе печаль,
Він Право попирає.
24.06.2017
І стало чути вже Весну.
Без криги шибок всі віконця
Озер і рік. Природі конче
Пора прокинутись від сну.
Тож, поспішаючи без тями,
Летять небесними стежками
Провісники кінця Зими.
Щоби під їхніми піснями,
Мелодіями та трелями
Розквітнули ліси й лани.
О тій порі стара Ворона
Сиділа на стрункій сосні.
До того зимувала вдома,
У ріднім лісі, та персона.
Її морили голод, втома
Й думки про страви їстівні.
Тож міркувала так: "Якби-то
В достатку й ситості прожити
Весь вік, та ще й байдикувать!..
Як змусити усіх робити
Запаси корму і носити
Їх до великого корита,
Де я могла б їх споживать?"
Довгенько думала-гадала,
Облізлу голову гойдала
І, врешті, вигадала план.
А щоб задумане здійснити
Та ще й на ділі закріпити,
Попрямувала на майдан.
У тому Лісі, слід сказати,
Були всі звірі демократи
І по закону всі жили.
Старалися голосувати
І лиш достойних обирати.
Проте, в парламентські палати
Одні щури чомусь пройшли.
До тих щурів в Дібровну Раду
Стара Ворона і прийшла.
Не зазіхаючи на владу,
Залишила поріг позаду
І до трибуни підійшла:
"Вельмишановні депутати,
Поважні, мудрі делегати,
Низький Вам б'ю усім уклін!
Я тут від імені громади
Вам щиро хочу розказати,
Який наш Ліс тривожить сплін!
Ледь-но Весна прийшла до хати,
Як з вирію давай злітати
Ватага різного птаства.
Як почали вони кричати,
Цвірінькати, репетувати,
Кувати, тьохкати, тріщати!..
Аж загуділа голова!
І кожен птах нахабність має,
Всяк на свій лад собі співає.
Порядку в тім у нас нема!
Як в Ліс потрапиш на світанку,
Позбудеш глузду до останку,
Бо,знайте, із самого ранку
Там какофонія одна!
Якби ж та й Ваша світла воля
Проблему вирішити вмить!
Тоді всміхнеться всім нам доля,
Коли із гір, і з лісу, й з поля
Одна лиш пісня зазвучить!"
Отак Ворона ляпотіла,
Брехати-бо гарненько вміла,
Навчалась цьому триста літ!
Її ж дослухавши, мовчали
Щури й не дуже виявляли
Бажання дати їй отвіт.
Аж раптом з-поміж тої зграї
Найгладший висунувсь пацюк
І мовив: "В нашім Ліснім краї
Проблем пеньок лишень не знає,
І ми їх вирішить всі маєм,
Не вистачає ж стільки рук!
А спів пташиний... Що до того?
Не вартий він яйця пустого!
До нього діла нам нема!"
Впівголоса, по тій же темі
Додав: "Що нам оті проблеми?
Запропонуй реальні "схеми"
Й ми сторону твою прийма."
Ворона каркнула: "Вклонюся
І з Вами, рідні, поділюся.
Всяк матиме собі "відкат".
Та треба, щоби Рада взяла
І правила нові прийняла,
Гарненько всі їх прописала
У певний нормативний акт.
І не в закон, що дишлом дише,
А в Конституцію впишіть!
Як Рада зміни всі пропише,
То вкраєте суттєво більше!..
Тільки, рідненькі, поспішіть!"
Завзяття більшого немає
Ніж в того, хто напевно знає,
Як рученьки свої нагріть.
Схопилися щури за пера
І за годину вже з папера
Всі зміни взялись ухвалить.
І ось дібровами літають
Сороки і всіх закликають
Птахів лісних на Перший З'їзд.
А що за З'їзд? Хто не спитає,
Толком ніхто того не знає.
Говорять лиш, зібратись має
Увсенький наш пташиний рід.
Ну що робить? Як викликають,
То значить, щось сказати мають,
А отже слід погостювать.
Тому з усіх кінців Діброви
Злетілись жайворонки й сови,
Зозулі, горобці... Ой, мови
Не стане всіх гостей назвать.
Коли ж зібрались всі пернаті,
У розцяцькованім халаті
Ворона мову повела:
"Мої кохані та рідненькі!
Вам щастя більшого, ніж в неньки
Сьогодні всім я принесла!
В Дібровній золотій палаті
Подумали про вас, дзьобаті,
І врядування увели.
Тепер усі ми самостійні
І незалежні, професійні,
Одної сіточки вузли!
Асоціацію зберемо,
Тоді-то ой як заживемо,
Згуртуємо крилом крило!
Один за одного стояти
Свободи ревно захищати
Ми будемо врагам на зло!
Та тільки щоб до лав вступити,
Посвідчення щоб получити,
Потрібно дещо та й зробить:
Підтвердіть рівень професійний
Та іспит кваліфікаційний
На членство в наш союз складіть.
А доступ щоби мать на дату
Отого іспиту, ви плату
Повинні будете внести:
Мішок горіхів, жменю рису,
Гороху, проса, каші мису,
Шмат м'яса і відро кумису
Мені завчасно принести".
Птахи сполохались: "Якого
Це дива ми до твого столу
Повинні харч отой зносить?
Набіса нам отеє членство,
Коли ж ми попри це блазенство
Нормально й далі можем жить?"
Ворона каркнула: "Не треба
Гнівить обуреннями неба.
На все у нас тепер закон!
Ви Конституцію читайте:
Не має права! Так і знайте.
Це пройдений вже Рубікон!
А ще ви майте на увазі,
Аби співать пташині фрази
Потрібно стажуватися.
Шість місяців ходіть, просіться
І в мене мудрості навчіться
Як пісні тре співатися.
За стажування, діло ясне,
Ви принесете сало масне,
І ягід свіжих лісових.
Полишите ж як щебетати
І "Каррр!" як зможете кричати,
То прав отримаєте тих
По-новому Весну стрічати
І спільним звуком прославляти
Її живильне прибуття!"
Тут не стерпів хули такої
І речі підлої лихої
Наш Соловейко: "Небуття
Чекатиме ліси й діброви
Коли повідбирають мови
І голоси наших птахів!
Навіщо нам все плюндрувати
І на колінах плазувати,
Не маючи в собі гріхів?
Я навчений співать і знаю,
Як трель вести в вечірнім Гаю!
Своїм я голосом стискаю
У грудях струни всіх сердець!
Принижуватись я не буду.
Нізащо в світі не забуду
Те "тьох", якому вчив отець!
Нехай хоч поведуть до страти
Мерзенні кляті супостати,
Я не боюся батогів!
І не вжену себе в союзи
Й асоціації. Тож, друзі,
Рідних не лишу берегів!"
"Воно-то так, - Ворона каже,
- То ж демократія у нас.
На трон насильно не помаже
І до гілляки не прив'яже
Ніхто тебе. Свободи час
Настав у нашім славнім Лісі!
Вперед, злітай у неба висі
Чи падай каменем униз!
Тож рішення тобі приймати.
Не хочеш ти до нас вступати
В асоціацію? Дивись,
Ти своє "завтра" визначаєш.
Залиш усе, як є, як знаєш,
Будь, птахо, й далі собі князь!
Але врахуй: без стажування,
Без іспиту на мудрі знання,
Без вступу в наше об'єднання
Співати в Лісі тобі - зась!"
З тих пір життя Ворони - казка.
У неї кожен день як Пасха,
До неї - черги на поклін.
Щоб вчить гаркаву партитуру,
Вступити щоб в Карвокатуру,
Не шкода більшості колін.
"Туди хтось хоче?" - хтось спитає.
А більшість очі потупляє
І тихо так відповідає:
"Такий закон у нас у всіх".
Ті ж, хто своєї пісні знає,
Й бажання каркати не має,
Тепер подібні до німих.
У кожній байці є мораль,
Читайте, хто шукає:
Якщо Закон несе печаль,
Він Право попирає.
24.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
