Світ не побачить тих чудес,
Що ми в казках читали.
Дитячі мрії – дар небес –
В реаліях пропали.

Втім ти, відчувши крах надій,
Відмовивсь відступати.
Вступив із долею в двобій,
Взявсь храм побудувати.

В фундамент істину поклав,
Честь врізав у фасади.
Абсиду віри влаштував
Й надії балюстради.

В плафоні – прагнення ліхтар,
Чесноти величаві,
І справедливості вівтар
У милосердя наві.

У думки вікнах – вітражі
Для світла знань й свободи.
Врата сумління – сторожі
Від суєти-негоди.

Старанно зводиш ти свій храм,
Окрилений натхненням.
Герой! Зі світом сам-на-сам,
Мов янгол з одкровенням.

О Ейфель чистої душі!
О архітектор волі!
Чи відчуваєш на собі
Лукавий погляд долі?

Ти зводиш пустку! Лиш святих
Готовий в храм впускати…
Втім, грішні всі, тому таких
Не вдасться відшукати.

Не прозвучить молитва там
Чи шепіт до ікони.
Люд іншим молиться богам
І іншим б’є поклони.

Ти, з жахом зрозумівши це,
Той храм знесеш, зрівняєш.
І під руїнами себе
Навіки поховаєш…

17.12.2014