І все таки я помилялась , щодо віку, поведінки та й кохання.
Не залежить від цифри нічого - абсолютно,
Кожен може бути , як слабким так дураком,
Важливо лиш те, як ставляться до тебе, твої з ним почуття
Якщо ти відчуваєш себе потрібною, слабкою,
То неважливо менший чи старший на рік чи на два
Головне - це яке буде ваше життя,жінка хоче дарувати турботу
Керувати всім,хоч все ще маленька, але мало тих
Старших, менших - з якими відчуваєш
Переповнення сил,жагу до життя...

Завжди чекала чогось, але не думала ,що саме потрібно
Пробувала,шукала, гадала, потім знову в пустоту верталась.
Виявляється,дії, емоції,погляди,сміх- найбільш особливе
Ніколи очі не збрешуть,а відчуття рідко бувають не правдиві,
Я так чекала вічної любові,що на всі замки закрила серце,
Навіть тоді,тому,з ким здалося, що проведу життя -
Серце не відкрила,хоч вигляд зробила...

І все таки я помилялась в тому що для щастя потрібно.
Одне невинне слово,невинний рух,посмішка яка від серця,
Мало хто вміє мене веселити, якось важко це людям дається,
Але ті хто це може - назавжди будуть мати краєчок в моєму серці
І не важливо як хто,головне що такі є, і вони зімною.
Я хочу бути щаслива, турбуватись,щоб було взаїмно,
І не так як у всіх, хочу дій, а не пустих слів,
Хоч вони деколи так потрібні, не хочу брехні,вона душі губить
Та не допоможуть там ніякі ліки...

Я романтику люблю, якось банально - захід та схід сонця
Тиха прогулка навіть без розмов, іноді слова зовсім не потрібні,
Можна навіть не триматись за руки, а поруч йти -
Для мене це цікаво, якась загадка, я так хочу потрапити до раю.
Знати хочу те відчуття коли не має значення твій вигляд
Особливості фігури,коли тебе просто люблять,за те,що ти є,
За твої дивні жарти, за вічний сміх та інколи істерику,
За скуювджене волосся на вітру, і стомлений погляд
З синяками під очима.Просто за те що існуєш, за все що є в тобі...
За погляди на життя, щоб ставились до тебе особливо,
Не як до всіх, іноді це руйнує якісь власні стереотипи,
Які так важливі...

Кохайте,відкривайте душу,всі ми трохи зламані,
У всіх є замки,і інколи варто відкрити їх, щоб бути щасливим
З тим , хто тобі їх відкрив, тільки тобі...

Ну так, я завжди казала, що ти мені лиш друг,
Що тільки ти єдиний розумієш, про що, я мовчу,
Але ж не потрібно все так було на пряму сприймати,
Ніби друг і більше нічого не могли мати.
Ти ж знав як палко кохала, як кожну деталь пам'ятаю
Та й ти , знаю , ще й досі пам'ятаєш
Зустріч першу Ту ...

Я не надивилась,не наговорилась,
А наплакалась вдосталь...
Як би не було все так банально, гірше нікуди
Коли кохають двоє, а подітись нема куди,
Ніхто не каже, тільки лиш бажання є,
Обняти, поцілувати, знати що хтось та тебе чекає...

Але життя таке як завжди,
Несправедливе, важке, примітивне,
Найчастіше буває ,що ти кохаєш, але не тебе...

А ти згадай, як вперше привітав,
А ти згадай, он те, що вчора пригадав,
Що мені розповів з таким запалом,
З посмішкою, але вже голос спокійний,
Подекуди навіть сумний..

Можливо зрозумієш , але не впевнена,
Після того вірша, ти напевно втратив надію,
Втратила її і я, але ж бувають такі дива,
Можливо піде все на краще,
А можливо вже й не доля.

Від звучання оркестру
Відмовитись можна
Але не від поезії,
Не від прози
Поети за них життя віддадуть.

Написати можа багато історій,
За які тебе зненавидять,
Проклянуть,
Але, що поробиш
Поети цим живуть.

Плакати можеш щоночі,
За те, що тебе справжню ,
У віршах показали,
Поети для того й пишуть
Щоб відкрити гнилу суть.

Коли прокидаєшся кожного ранку,
І бачиш як сходить сонце -
Твоя душа потребує
Поезії, прози,
Поети з задоволенням
Покажуть ще більшу красу...

Коли в тебе горе,
Нікуди податись,
Почитай вірші Тараса
Будеш стимул мати
Поети разом з тобою,
Переживають розруху.

Всю сутність свою,
Все до краплини
Вкладуть у вірш,
Поети пишуть до смерті,
До останнього,
Відчувають поклик душі...

Доречі снився часто ти мені,
Щось шепотів на вухо...
Цікаво те, що не лишав слідів,
Тільки тихо царапав душу.

Кожного разу казав ,
Що повернешся до весни,
А сам тікав відчайдушно
Туди куди ноги вели,
Покинув споріднену душу.

Коли прокидалась,
Серцем шалено колотило,
Я не знаю,
Як доживала до ранку
Стала схожою на божевільну.

Знову повернулась до повільної ходи,
Погляду на землю,ні,
Вже не на зустріч неволі,
Йду на зустріч весні,
Не плачу, не комплексую.

Ти,тільки більше не снись,
Я боюсь, що знову стану тою,
Яку я так важко проганяла ,
Я знаю вона пішла ,
В слід за тобою.

Раптом зрозуміла,
Що кохала тільки раз в житті.
Дитиною, тільки той
Зміг причинити мені сильний біль,
Тоді, я щиро плакала, сміялась,
А коли побачила сімейний стан
Як досі памятаю хто там стояв...
Голова ніби розривалась,
Тіло кидало в жар,
Серце, здавалося,
Ще трохи і вже на зовні
Ніколи не забуду ті почуття...
Ось тоді було дійсно боляче,важко,
А всі інші -
Це просто обман,
Самообман...

Печально, але не мала ніяких почуттів
Якось важко це прийняти,
Прийняти те, що стільки часу втратили
На притворство...

Я дійсно хотіла себе переконати
Кожного разу,
Що ось він - підходить мені,
Подобається, важливий,
А все не так,
Все те - ілюзії в моїй голові,
Через прагнення
Відчути щиру ніжність,
Не обійми, а просто погляд...

Для мене погляд - найважливіше,
Від нього буває:
Тепло, холодно, страшно,
Для мене це - спокій...
Знаєте, відчути такий погляд
Напевно
Найприкрасніше ,
Найприємніше...

Очі не обманюють,
А я дивилась так тільки на нього,
В моєму погляді була наївність
Якої давно вже нема...