Ну так, я завжди казала, що ти мені лиш друг,
Що тільки ти єдиний розумієш, про що, я мовчу,
Але ж не потрібно все так було на пряму сприймати,
Ніби друг і більше нічого не могли мати.
Ти ж знав як палко кохала, як кожну деталь пам'ятаю
Та й ти , знаю , ще й досі пам'ятаєш
Зустріч першу Ту ...

Я не надивилась,не наговорилась,
А наплакалась вдосталь...
Як би не було все так банально, гірше нікуди
Коли кохають двоє, а подітись нема куди,
Ніхто не каже, тільки лиш бажання є,
Обняти, поцілувати, знати що хтось та тебе чекає...

Але життя таке як завжди,
Несправедливе, важке, примітивне,
Найчастіше буває ,що ти кохаєш, але не тебе...

А ти згадай, як вперше привітав,
А ти згадай, он те, що вчора пригадав,
Що мені розповів з таким запалом,
З посмішкою, але вже голос спокійний,
Подекуди навіть сумний..

Можливо зрозумієш , але не впевнена,
Після того вірша, ти напевно втратив надію,
Втратила її і я, але ж бувають такі дива,
Можливо піде все на краще,
А можливо вже й не доля.