**********
1.За мирну Україну, за вільні серця,
За мрію Кобзаря про свободу.
За душу кожного вбитого бійця,
За всіх тих, хто не вернувся додому.
2.За тих, хто відважно йшов у бій,
Й за тих, хто інформаційною боровся війною.
За десятки тисяч нездійснених мрій,
Й за тих, хто поруч з тобою й зі мною.
3.За тих, хто втратив найдорожче в світі,
Й за тих, хто в цей важкий час знайшов «своє».
Й за тих, хто не припиняв надіятись й радіти,
Й за тих, хто вірить,що це все пройде.
4.За всіх тих, що щиро всім допомагають,
Й за тих, що лікують рани тілесні і рани душі.
За всіх небайдужих, що бійця в останню путь проводжають,
Молімось, українці, молімось за всіх.
5.Благаймо Бога, щоб ворогу дав розум,
Благаймо, щоб зглянувся над грішним народом.
Молитва – це для нас найкращий лозунг,
За довгоочікувану молімось свободу.

03.03.2015р

**********
1.Черговий мир в нас знову на папері,
Й ніби згодна Росія вивести війська.
Український кордон не буде як відчинені двері,
Ця казка вже як світ стара.
2.«Мінські угоди» – це «проблиск надії»,
У всіх на вустах зараз ці слова.
15 люте – день, коли збудуться мрії,
Можливо…та надія не згаса.
3.Затамувавши подих всі чекають,
Чи буде мир чи знов продовжиться війна.
Тим часом постріли на Сході не вщухають,
Лиш чуємо: «Нема в живих…», «поранені…»… біда.
4.Ще зовсім трошки залишилося чекати,
Й можливо знов наступить в нас час змін.
Й можливо перестанем одне одного вбивати,
Й позбудемось ворожих мін.
5.Й не буде ані «града», ані «урагана»,
Й перестане гинути народ.
Й не будемо під ковпаком ми у тирана,
Ждемо виконання «Мінських угод».


13.02.1994р

**********
1.Не грім гримить вже майже рік без перестану,
Не блискавка палить над головою.
Це Україна виривається з капкану,
З капкану, що зветься війною.
2.Стікає кров’ю бідна ненька,
Тримається з останніх сил.
Кричить від болі, куля рве серденько,
Ніхто їй не прикриє тил.
3.Європа й Америка на нашому боці,
Як жаль що це тільки в словах.
Тільки й говорять на кожному кроці,
А українці гинуть в боях.
4.Тисячі уже померлих українців,
Десятки тисяч ранених лежать.
Чому ж не покарають цих злочинців?
Через яких ми змушені страждать.
5.Та ми ж українці, не якесь там бидло,
Не має часу, щоб жалітись і страждати.
Під ковпаком Росії жити вже набридло,
Нам треба Україну захищати.



31.08.2014р

**********
1.Черговий постріл і падає солдат,
Ворожа куля в серці опинилась.
Ніколи снайпер не стріляє наугад,
Солдат із смертю на бою зустрілись.
2.Знає солдат, ще зовсім скоро - і його не буде,
А жаль, ще так багато не зробив.
Хтось пам’ятатиме, а хтось забуде,
Лиш мама знає – він Батьківщину боронив.
3.Хлине кров із рани, біль пронизує все тіло,
Воїн спокійний, лиш сльози на очах бринять.
Один разочок маму обійнять хотів він,
Та не судилось – на полі бою буде помирать.
4.І згадує солдат матусині обійми,
І так спокійно, добре на душі.
Він знає – вже ніколи не обніме,
Одне лиш слово хочеться сказать: «Прости».
5.«Прости, матусю, що не виправдав надії,
Прости, що іноді я боляче робив.
Пробач, що зруйнував всі материні мрії,
Та знай, твій син завжди із честю жив.
6.Із честю зараз й помираю,
І гордо в очі смерті я дивлюсь.
Все добре, мамо, я не страждаю,
Лише за тебе Богові молюсь.
7.Щоб дав тобі Він сили витримати втрату,
Прости мене, як всі прощають.
Мамо, не треба так себе картати,
Ти знай, ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!»

**********
1.«Прости мене, прости, що не дожив,
Прости й збудь усі наші незгоди.
Моя матусенько, я землю боронив,
Прости, і не чекай біля порогу.
2.Знаєш, матусю, лиш тут я зрозумів,
Я зрозумів: нема дорожчої за тебе.
Хотів обняти, так хотів,
Хотів…та відлітаю в небо.
3.І не жалію я про згублене життя,
Помер не даром, помер за Батьківщину.
У нас – бійців, є істина проста:
«Врятую брата – сам загину»
4.Один я був у тебе, рідна мати,
І кожен день про брата мріяв я.
Ти залишилася сама, а я пішов на страту,
Така напевне доленька моя.
5.Ти знаєш, мамо, а не страшно воювати,
Бо є підтримка тисячі бійців.
Кожного з них вважаю я за брата,
Я знаю, що не сам наводячи приціл.
6. Прости мене, прости, що не дожив,
Прости й збудь усі наші незгоди.
Моя матусенько, я землю боронив,
Прости, і не чекай біля порогу.»



12/01/2015р

**********
1.Рік жаху й смерті щойно промайнув,
Й ніби відбувся в нас «ремонт» у владі.
Великою ціною народ перемогу здобув,
Й, здається, побороли ми корупцію і зраду.
2.Та ні, українці, ми тільки на старті,
Й ще довго нам до фінішу брести.
А хабарі як брали, так і будуть брати,
Щоб систему цю змінити – треба довгий путь пройти.
3.Уявіть собі, мої добрі люди,
Що хабарництво в нас більше вже як 20 літ.
І в тому плані в нас довгенько змін не буде,
Й це тільки ще початок наших бід.
4.Верховна Рада – це велика родина,
Суцільні друзі, куми і брати.
Крісло в Раді по династії: від батька до сина,
Й ми самі в цьому винні, як не крути.
5.Чому «вершки» від колишньої влади,
Ще й досі покарання не зазнали?
Чи для того знов народ має повстати,
Щоб про обіцянки ви свої не забували?
6.Чому ще й досі штани у кріслах протирають?
Хіба вміють щось крім крадіжки робити?
Через їх вчинки люди кров проливають,
Через них звучить страшне слово «вбити».
7.Та як відомо, є дві в медалі сторони,
Друга – це ми, прості українці.
І кожного разу йдучи на вибори,
У кандидатів було по сопілці.
8.Й ми танцювали, сліпо вірячи в слова,
Плекаючи надію на краще.
Та з кожним роком все більшою була стіна,
Й здавалося б, що стали ми пропащі.
9.Стіна, що ставала нам на заваді,
Й все більше й більше руки зв’язувала нам.
Стіна, за якою купувались посади,
Стіна, за якою не було місця нам.
10.Своїми руками ми її збудували,
Й дали Їм шанс на розкішне життя.
Та ми збудували, ми й зруйнували,
Й загнали їх в кут, звідки нема вороття.
11.Раптом прокинулась наша свідомість,
Змінили владу ціною життя.
І що отримали ми натомість?
Один крок вперед й два кроки назад.
12.Ремонт цей в владі тільки косметичний,
Чи готовий знов наживку проковтнути народ?
Всі помічають, що поки що все знов проблематично,
Й не дай нам Боже, щоб знову були біда й потоп.
13.Потоп від крові українського бійця,
Потоп від крові простого селянина.
Біда, коли уже не повернути до життя,
Маленьку дворічну дитину.
14.Я розумію, що не можна все змінити одразу,
Я знаю, що потрібен для цього час.
Цілий рік ми викорінюємо заразу,
Заразу, що згубила всіх нас.
15.Кожного з нас страх обіймає,
Коли вкотре нам обіцянки дарують.
Та надія у серці в нас не згасає,
Що вірою нашою вже не торгують.


15.03.2015р

**********
1.Спи спокійно, наш герою,
Спи, бо ти своє відвоював.
Мужньо ти бився з московською ордою,
Й у битві з ними ти життя віддав.
2.Приїдеш, брате, в домовині,
Вже не обнімеш матусю свою.
Не мине від сьогодні і днини,
Щоб не згадала мати дитину свою.
3.Спи спокійно, наш вічний герою,
Мужньо ти віддав своє життя.
Ти не підеш вже більше до бою,
Хто зна, чим завершиться ця боротьба.
4.Мунили ночі, пройшли тривожно дні,
І ось ти на порозі рідної домівки.
Ти вдома…в цинковій труні,
Останній раз мати цілує у голівку.
5.Вже не відчуєш материного тепла,
Не будеш знати ніжності обіймів.
Для тебе вже закінчилась війна,
Ти помер за вільну Україну.
6.Спи спокійно, мій шкільний друже,
В останню путь тебе сьогодні проводжають.
І кожен щиро за тобою тужить,
Та кожен знає, що герої не вмирають.

27.02.2015р

Про маму.
1.Сірі очі, що випромінюють любов,
Усмішка, що нагадує промінчик сонця.
Ніжні обійми, що дарують тепло,
Й вічно страждальне материне серце.
2.Завжди усміхнена, незважаючи на біль,
Знайде слова підтримки у важку хвилину.
Одна-єдина у мами є ціль,
Захищати і виховати свою дитину.
3.Ніжні руки, що вічно у трудах,
Спітніле чоло, бо в роботі зранку до ночі.
Й ніколи не минаючий страх,
Й сльози, що затуманюють очі.
4.Страх за дитину, що зараз в дорозі,
Страх за маля, що безтурботно спить.
Страх за бійця, що встати не в змозі,
Страх, щоб не втратити радості мить.
5.Матуся, ніби справжній хлібороб,
Де полем є душа її дитини.
Любов і щирість – таким засіває зерном.
Й не забуває про добра зернину.
6.Й вірить неня, що скоро вродить урожай,
Що дасть плоди душі засіяне поле.
Й сподівається бідненька, що бодай
Один разочок за життя відчує за дитину гордість.
7.Щоб швидше проростали паростки зерна,
Кожен день роками обробляє поле.
В душі ж самої ведеться боротьба,
Чи це поле не затопить жорстокості море.
8.А ти ростеш даруючи надію,
Що зможеш залишатись «на плаву».
Й боїшся, щоб не розтоптати мрію,
Щоб не розчарувати неньку свою.
9.Та якось ненароком так буває,
Що не помітиш як завдаш матусі болю.
Вона обличчям усміхнеться, а душею страждає,
Й ні сльозинки не ронить, та серце обливається кров’ю.
10.Сиджу і згадую ту колискову,
Під яку в дитинстві засинала я.
І хоч на мить так хочеться вернутись знову,
В світ дитинства, в світ безтурботного життя.
11.Бо ще тоді я безтурботно засинала,
І гадки не мала, яким буде завтрашній день.
Світом казок я в снах мандрувала,
Й не думала про те, що все колись пройде.
12.А зараз засинаю з думкою одною,
Щоб завтра знов побачити її живу.
Нехай вже сивою, нехай не молодою,
Та найріднішу – матусю свою.
13.Я рідко говорю слова любові,
І рідко кажу дякую тобі.
Та чомусь не забуваю причиняти болі,
Й від мене рідко чуєш ти «Прости».
14.Страшно, мамо, уявити цю картину,
Що одного ранку не обнімеш мене.
Не пригорнеш до свого серденька дитину,
Хоч вже доросла, бо час невпинно йде.
15.Пробач, кохана, за те, що стала я доросла,
Прости, наймиліша, за неслухняність мою.
Жаль, що повернути час назад не можна,
За тебе щиро Богу я молюсь.

04.04.2015р.

1.Перша річниця славетного Майдану,
Цей рік – це час страждання й болю.
Набридло жити нам в постійному обмані,
І ми повстали, і мирною боролись боротьбою.
2.Перший день, ось перша ніч в нас вже позаду,
Й так день за днем продовжувалось знов і знов.
Ми звіра скинути хотіли з президентської посади,
Й ось на майдані перший постріл й кров.
3.Ця перша кров – це кров мирного люду,
За наказом сина «баті» першій постріл був.
Потім тіла розкидані повсюди
Поранених і вбитих – ніхто про це ще не забув.
4.У пошуках Європи – знайшли ми Україну,
Заплативши при цьому високу ціну.
Ми пам’ятаємо тих, хто боровся й загинув,
«Революція гідності» згодом назвемо боротьбу.
5.Та що змінилося за цей зловісний рік?
Змінилась владна в нас верхівка.
Колишній президент наш втік,
Це наша нова в історії сторінка.
6.Сидить у кріслах нова влада,
І робить все, щоб не було крові.
«Всіх покараємо ми за державну зраду»,
Та й досі всі чомусь на волі.
7.Сподіваємось на те, що це лиш тимчасово,
Все ж покарають колишніх «слуг народу».
Й це не буде для відмітки – показово,
Во ім’я пам’яті померлих…за свободу.

***********
1.70 довгих років спокою й миру,
70 років, як поклали край війні.
Ми перемогли, бо мали вбивчу силу,
Ця сила називалася людьми.
2.Не мало люду загинуло в протистоянні,
Не бачив світ такої кількості смертей.
4 роки , як хижий звір на полюванні,
Вража куля вбивала людей.
3.4 роки штабелями падали солдати,
Нестерпні дні вбивчої чуми.
Один наказ лиш був: «іти вперед і не здаватись»,
Та потрібно вбити, щоб вперед пройти.
4.Вмирали всі: жінки, старенькі, діти,
Бо ніколи куля ворога не стукає у двері.
Кожна смерть – розбиті вщент людські надії,
Вщент зруйновані міста, до попелу спалені села.
5.Нещадний ворог до людської плоті,
Підтвердженням тому є братські могили.
Й не десятками розстрілювали – в сотнях,
Та про пощаду в нього навіть не просили.
6.Не було сенсу, бо він тільки зловтішався,
І навіть не тремтіла рука, коли зводив курок.
Пильне око дивилось, щоб ніхто в живих не зостався,
Щоб ніхто не зробив після вистрілу крок.
7.Близько п’ятдесяти мільйонів людей,
Згубила хвороблива жага влади.
І це не точні цифри тих смертей,
Мирних і воїнів, що змушені були життя віддати.
8.Не даремно! Не даремно гинув люд,
Отримав ворог по заслузі.
А той, хто вижив – не забув,
Як дали відсіч цій катюзі.
9.Вони загинули даруючи життя,
Даруючи надію на майбутнє.
Пішли туди, звідки не має вороття,
Лиш їхні імена на пам’ятних дошках присутні.
10.А ми безсовісно не вберегли,
Освяченого кров’ю миру.
І знову метою нашої війни,
З своєї землі прогнати вражу силу.
11.Не вберегли ми наших любих ветеранів,
Від тої напасті, що вони колись пройшли.
Земля ніколи не звільниться від тиранів,
Й ніколи друзями не стануть вороги.