Сьогодні зранку було неймовірно блакитне небо. І на ньому, як на порцеляновому блюді, смаколики рожевих хмаринок. Ніби вірна прикмета, що щось таки має статися.
Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільними ряднами сірих хмар. А тут раптом – Небо!!!
Що я робила під тим важким навислим шатром? Шукала вчорашні спогади про часи, коли на світанні два Поети пасли Пегасів на березі весняної нестримної ріки. Як я збирала з трав чисті роси, і намагалася скласти із них слово «кохання» на золотому річковому піску… І як слово те все не складалося… А потім цей райський куточок знайшли спалахи софітів з владного Олімпу… В їх нещадних променях діаманти рос перетворилися на острівці ілюзій… А ті декілька росинок, що залишилися на денці душі, більше не бажали світитися…
І от сьогодні Ти владно увірвався в мій Загублений Світ! Ти притягнув мене до себе так, ніби все своє життя мав на те повне право. І заполонив собою все, що так непевно хиталося довкола. Я встигла лише звабливо усміхнутися твоїм променистим очам, і потягнутися губами в передчутті поцілунку… Далі було щось бурхливо-неймовірне, незбагнене, пронизуюче, хвилююче; здригався світ, і ми разом з ним, ми помирали і воскресали, і коли я казала собі «все, досить!», піднімалася нова, більш потужна хвиля!!!...
Ти спиш, любий. А я споглядаю вечірнє небо. Воно ще неймовірніше, ніж вранці. Глибокого темно-синього кольору. А одна частина на обрії – ніби сніжна завіса, що приховує нашу таємницю… Срібна половинка місяця уже росте – я це точно знаю! Бо до того світла, що райдужним колом розливається довкола планети, ми з Тобою таки доклали певних зусиль! Струмочки прани, що проходять через мене, вібруючи в кожній клітині, посилають у простір пучок Енергії Життя. Ти спиш… На чолі блищать бісеринки поту… Цікаво, чи можна з них скласти слово «кохання»?...
Але вже час спочивати… Я подумаю про те завтра.

Бачиш, який сьогодні повний Місяць?...
Висить над містом, і його дивне примарне світло манить мене до себе. Так само, як зіниці твоїх очей, коли вони світяться від пристрасті…
О, ні, не розповідай мені, що Місяць – це позбавлена життя, мертва планета, на якій немає ні води, ні повітря, саме каміння! І що насправді його поверхня просто відбиває сонячне проміння. Я не хочу заглиблюватися в надра суворої раціональності, яка з математичною точністю може пояснити будь-яке явище, що здається нам дивовижним.
Я хочу вірити своїм очам, своїм відчуттям, своєму очікуванню Дива. Ти – моє неземне Диво! Не бажаю знати, що в тебе є свій, темний, бік, де ніколи не буває сонячно. Мої губи прагнуть пізнати смак твоїх губ, і кожною часточкою відчути ту хвилю збудження, що пробуджує глибинні вулкани твоєї жаданої планети. Відчути, розгорнути сріблясті крильця, що піднімають над хмарами буденності, і злетіти, прихопивши тебе з собою. Щоб кОхатися отам, серед зоряного пилу, розганяти хвостаті комети, але не помічати нічого, окрім зірок, що сяють в твоїх очах!
Бачиш, який сьогодні повний Місяць?... Іди до мене!...

Доброго вечора, шановні автори!
Хочу заявити, що я не знайома з Іриною Кримською-Лузанчук, сьогодні уперше хотіла поспілкуватися зі Світланою Майя Залізняк, але ви, Світланко, чомусь заборонили мені коментити ваші твори.
А все - через брудний піар такої собі Лариси Пугачук. Я сперечалася з нею, коли вона вихваляла твори одного автора з матюками (для мене це в поезії - недопустимо). Просила її залишити в спокої Сокольника (бо вона уже "діставала" його на іншому сайті, звідки пішла після ряду суперечок). Я не знайома близько з цією особою, і не хочу ніколи мати з нею справу. І нікому не раджу (це двуликий Янус).

Я киянка, пишу вірші з 2012р, заміжня, маю дорослого сина, працюю. Зараз зміню фото, щоб можна було побачити, що я ніякий не клон (як вона мене називала в своїй публікації, яку їй потім, під тиском неспростовних фактів, довелося видалити).

Прошу адміністрацію сайта попередити авторку Ларису Пугачук про недопустимість тої поведінки, що вона собі дозволяє.

З повагою,
Ірина

I. СЦЕНА ПЕРША:
Літературна (або якась інша) бесідка. Поет та Троль сидять по різні боки столу.

ПОЕТ:
Я написав «Поетичний аналіз» всього, що зараз відбувається в українській поезії. І тебе, непотріб, це стосується в першу чергу.

ТРОЛЬ:
Наївний, ти нічого не розумієш. Є в мене одна таємна покровителька. Досить їй лише клацнути пальцями, і ти вилетиш з цього сайту. А я залишуся. Бо я – з її команди.

ПОЕТ:
Ну, це ми ще побачимо, хто з нас вилетить!

ТРОЛЬ:
Побачимо!

(Входить Велика Мумба)

МУМБА:
Тролю, йди звідси, мені треба поговорити з Поетом.
(Троль, кланяючись, звільняє Мумбі своє місце, і задкуючи виходить)
Ви – неук, поете! Хто вчив вас так писати? Хто дозволив вам так писати? Одним своїм твором ви образили геть усіх моїх друзів!

ПОЕТ:
Звідки ви взяли, що я писав саме ПРО ВАШИХ друзів? Втім, якщо хтось приміряє мої слова на себе, це їх проблеми. Я писав про недоліки сучасної літератури в цілому. Чому ви вирішили, що я не можу вільно висловлювати свою думку, і повинен питати у когось дозволу? Чи не у вас?

МУМБА:
А хоч би й у мене! Моя освіта, моя літературна премія, мої учні, мої зв’язки, моє оточення дають мені на те право!

ПОЕТ:
Я теж маю вищу освіту. Все інше, перераховане вами, запросто можна купити. Я суджу по своїм відчуттям. Рівень ваших віршів я вважаю набагато нижчим від рівня моїх. Тільки ваша висока майстерність могла б дати вам право радити, як мені писати. І то у мене немає впевненості, що я волів би скористатися вашими порадами. Радьте тим наївним, що заглядають вам у рота. Я маю свій погляд, і свій шлях. Це все.

МУМБА:
Тоді я оголошую вам війну. Ви пожалкуєте, що не стали одним із нас. Я так усе організую, що вас випруть з цього сайту. Або створю такі умови, що ви самі захочете звідси піти. Це я вам обіцяю.

ПОЕТ:
Побачимо!

(відлуння грому, блискавка, завіса)

II.СЦЕНА ДРУГА:
Довгий стіл. На одному його кінці сидить Велика Мумба на стільці, що дуже нагадує трон. На іншому кінці – сидить Адмін. Погляд у нього розсіяний, поза виражає невпевненість у собі. З одного боку столу, обличчям до глядачів, сидять васали.

МУМБА:
Ітак, шановне товариство, підіб’ємо підсумки, що ми встигли зробити. Мальвіно, ти жалілася Адміну, що непритомнієш кожного разу, коли Поет викладає на сайті свої еротичні вірші?

МАЛЬВІНА:
Жалілася, пані!

МУМБА:
Отже, мало. Мало! А ти, моє Зайчатко, написала скаргу на сексуальні домагання? Адмін?

АДМІН:
(ніби крізь сон)
Так, я отримав скаргу. І не одну.

МУМБА:
І що? (волає) Та прокиньтеся ж врешті-решт!!!

АДМІН:
(міняючи позу)
Я не буду видаляти Поета. Мені подобається все, що він пише. Мені подобається його незалежність. І нашим читачам, врешті-решт, також подобаються його твори. Вони мають дуже високий рейтинг.

РОМАШКА:
Тоді ось вам мій ультиматум. Або я, або Поет. Якщо ви його не видаляєте, я піду з сайта. Піду, піду, і ніхто мене не зупинить! Це неподобство!

МУМБА:
Мовчи, Ромашко! А хто недавнечко в коментах зізнався, що залюбки читає поетову еротику?

РОМАШКА:
Ну, скільки можна нагадувати! Я ж виправилася! Ось учора я вискочила, як чортик із табакерки, і почала докоряти, що я не люблю, ну не люблю слухати, як хтось сам себе хвалить! Люблю тільки, коли хвалять мене! Цілу суперечку розв’язала!

МУМБА:
Молодець, Ромашечко! Що ще? Недоліки у віршіх вишукувати пробували?

БАЛАНДА:
Аякже!

МУМБА:
Збої наголосу, рими, граматичні помилки, зміст, ритм? Розбирали на склади?

БАЛАНДА:
Так точно!

МУМБА:
Молодець!

АДМІН:
(в сторону)
Плював він на ваші «розбори»!

МУМБА:
«Двійки» за вірші ставили?

РОМАШКА, МАЛЬВІНА, ЗАЙЧАТКО (хором)
Постійно ставимо!!!

МУМБА:
В Чорний список кидали?

СВІТЛИНА:
(меланхолійно)
Я так по декілька раз туди-сюди, потім знову у друзі…

МУМБА:
Ще ця Немезіда з’явилася звідкісь на мою голову! Шукає помилки у моїх «любимчиків», не зважаючи на ранги! Зайчатко, Мальвіну довела до сліз! Ну, нехай би собі з помилками писали, чи там не в риму, чи просто якусь нісенітницю, головне ж, що я все похвалила, схвалила, підтримала! Моя підтримка – ось що головне!
Задобрюк, ти до нього з лестощами підсолоджувалася?

ЗАДОБРЮК:
Звісно, моя пані! І з лестощами, і з критикою, і знову з лестощами, щоб приспати і приручити. Не ведеться…

МУМБА:
Прикро, знову не вийшло. Нічого, я перекрию йому дорогу на наш фестиваль. Отоді сам приповзе!!!

АДМІН:
(в сторону)
Плював він на ваші фестивалі!

МУМБА:
Адміне, я все чую! Краще б допомогли нам його якось позбутися!

АДМІН:
З якого дива? Не встиг він з’явитися, рейтинг сайту поповз угору. В той час як ви, Мумбо, займаєтеся тут лише самопіаром, ви, Баланда за 2 роки не написали жодного твору, зате постійно висите в чаті, збираючи плітки, а ви, Ромашко…

РОМАШКА:
(перебиваючи)
АХ, так! Тоді я піду, піду, піду, і твори свої заберу! Та я буду скаржитися королю! Та я буду скаржитися на короля! Це ви, Адміне, в усьому винний! Доки вже триватиме цей безлад? Та зробіть уже щось! Люди!!!

АДМІН:
А я зроблю. Я вас видалю. Ви мене своїми «наїздами» вже дістали!
Даю вам 2 тижні, щоб забратися звідси разом зі своїми творами. І це я тільки з поваги, що ви так довго перебували на моєму ресурсі.

УСІ:
ЯК?????????? (німа сцена)

РОМАШКА:
(оговтавшись)
Ви… ви… не маєте права!!! Я вас по судах затягаю! Я на вас заявлю куди треба! Я вас знищу!

АДМІН:
(спокійно)
Читайте «Правила сайту». Там все сказано про права та обов’язки авторів. Хто їх не дотримується, той буде видалений. До речі, це стосується кожного із присутніх.
(З шумом встає і виходить)

ЗАВІСА

III.СЦЕНА ТРЕТЯ
Оформлення у вигляді великої книжки з синіми англійськими літерами «F» по полю.
Під час сцени листки гортаються, закриваючи попереднього співбесідника.

Спочатку Поет та Ярочка.

ЯРОЧКА:
Я не можу, повірте, запросити вас на фестиваль! Рівень ваших творів недостатній для того! Хочете, я вишлю вам Методичку з написання віршів?

ПОЕТ:
Віддайте ту Методичку вашій подрузі Мумбі, з її римами «кудельна-земелька-бретелька», ну дуже змістовний твір! Та й інші – не кращі. Віддайте – їй згодиться.

Поет та Ромашка.

РОМАШКА:
А хочете, я запрошу вас до свого персонального сайта? Може, вам потрібні гроші? Я ж із-за вас постраждала! Я зберігаю ваше фото у трусах! А хочете, будете працювати на мене, в редакції? Знову ні? А якщо я кругом напишу про вашу грубість?

ПОЕТ:
Від вас – мені нічого не потрібно. Фото – зберігайте біля серця. Купити мене – ніяким чином не вдасться. Раджу вам назавжди забути моє прізвище. Прощавайте!

Поет та Лілія

ЛІЛІЯ:
Як гарно ви пишете! Надішліть мені десяток своїх творів, я виставлю їх на своєму персональному сайті.

ПОЕТ:
Будь ласка, буду радий.

ЛІЛІЯ:
(з’являючись знову)
На жаль, Велика Мумба не дозволила. А своєї думки я не маю. Не маю права на свою думку. Я все видалила, вибачте. Так вийшло…

Поет та Одна Впливова Особа.

ПОЕТ:
Отакі зараз методи боротьби з вільним словом. Довкола суцільне панібратство, корупція, кумівство. Хто слабкіший – підминають під себе. Та не на того напали! Моє слово – не продається.

ОДНА ВПЛИВОВА ОСОБА:
Так, мені усе зрозуміло. Дякую вам за своєчасну інформацію. Такі «нариви» на здоровому тілі поезії слід видаляти. Без права поновлення. Тільки так

ЗАВІСА. ОПЛЕСКИ

Осінь. Пора, коли душа починає вірити в казку…
Коли маленька зелена Жабка раптом перетворюється в прекрасну золоту Царівну, розцвічену багрянцем.
Коли щедра Природа стелить тобі під ноги золоті килими. Коли Іванко-Дурник, так і не зміг впіймати Жар-Птицю, тільки висмикнув декілька яскравих пір`їнок з розкішного хвоста. І вони повільно кружляють у повітрі, осипаючи тебе золотим дощем…

Ідемо з ним осіннім парком. Вечоріє… Я тулюся все ближче, і ніяк не хочу відпускати теплої сильної руки, переплетеної з моєю. Завтра йому їхати. На тиждень. До батьків. Холодні ранки без нього. Густі тумани за вікном… Одинокі вечори. Не хочу відпускати. Розумію, що треба…

-Що привезти тобі? Картоплі? Буряків? Моркви? – коханий вже налаштувався в дорогу, думками вже там.
-Привези мені золотий осінній букет. Щоб не в`янув…
-Ой, не знаю, – посміхається, – Чи ще цвітуть у мами у садку квіти. Я постараюся. Але дорога дальня. Ти ж знаєш…

Знаю. Але вірю, що він щось вигадає. Для мене…

…Завтра. Завтра він уже буде зі мною. А сьогодні я поволі іду з роботи додому. Не поспішаю. Дихаю чистим, ледь гірким осіннім повітрям із запахом падолисту…

Відкриваю двері. Вмикаю світло. Заходжу в кімнату. І застигаю в німому захваті! На столі, в найкращій
кришталевій вазі, жовтогарячі ліхтарики на тоненьких стебельцях… Фізаліс! Осіннє диво! А з-за балконної штори веселими вогниками виблискують твої карі лукаві очі!

Любий! Моє осіннє кохання…
17.10.2013