Бачиш, який сьогодні повний Місяць?...
Висить над містом, і його дивне примарне світло манить мене до себе. Так само, як зіниці твоїх очей, коли вони світяться від пристрасті…
О, ні, не розповідай мені, що Місяць – це позбавлена життя, мертва планета, на якій немає ні води, ні повітря, саме каміння! І що насправді його поверхня просто відбиває сонячне проміння. Я не хочу заглиблюватися в надра суворої раціональності, яка з математичною точністю може пояснити будь-яке явище, що здається нам дивовижним.
Я хочу вірити своїм очам, своїм відчуттям, своєму очікуванню Дива. Ти – моє неземне Диво! Не бажаю знати, що в тебе є свій, темний, бік, де ніколи не буває сонячно. Мої губи прагнуть пізнати смак твоїх губ, і кожною часточкою відчути ту хвилю збудження, що пробуджує глибинні вулкани твоєї жаданої планети. Відчути, розгорнути сріблясті крильця, що піднімають над хмарами буденності, і злетіти, прихопивши тебе з собою. Щоб кОхатися отам, серед зоряного пилу, розганяти хвостаті комети, але не помічати нічого, окрім зірок, що сяють в твоїх очах!
Бачиш, який сьогодні повний Місяць?... Іди до мене!...