Я дуже добре пам'ятаю,
Як у сталевому птаху сказала ти:
Про те, що так і закохатись в мене можна,
А от насправді сталось навпаки.

Я закохався в тебе до нестями,
Неначе це зі мною сталось в перший раз.
Чудові карі очі снилися мені ночами,
В яких тонув я безпорадно, відчуваючи екстаз.

І ось одного ранку на світанку,
Коли до нас прийшла весна.
Милуючись весняним сонцем,
Зробити дещо здумав я.

Бажання було трохи романтичним,
І щоби більше не втрачати час.
"Рушай!" - сказав собі я голосом величним,
Неначе Аполлон прогримотів з гори Парнас.

І ось на всіх парах до тебе мчу я,
Неначе той поштовий голуб, що несе,
У дзьобі звістку, а насправді квітку,
Що означає: "Таню, я люблю тебе!"

Але в той день ти так і не дізналась,
Про те, що я хотів освідчитись тобі.
З красою гір карпатських ти віталась,
А я не міг нічим зарадити собі.

Про це тобі сказати я волів би прямо в очі,
Але зробити не під силу це у даний час мені.
Від тебе я, Тетянко, божеволію щоночі,
Бо мої розум з серцем наче одурманені.


Березень 2017

Ти розпалила в мені вогник
На рубіконі двох світів
Де сонця схід, розпочинається у морі
А захід, у пустелі серед гребнів гір.

Була ти, тим яскравим світом моря,
Який під світлом сонця різнобарвно мерехтів.
А я, немов позбавлена життя пустеля
Вночі під сяйвом місяця та зір.

Минали ночі,
А за ними пролітали дні
І поступово у моєму серці
З’явились почуття нові.

Під час знайомства із тобою
Ти розбудила в мені інтерес
В житті нові забарвлення з’явились
І я відчув в собі прогрес.

2017

Переді мною аркуш білосніжний
Лежить в очікуванні на римовані рядки
Немов вночі засніжена долина
Де зранку з’являться нові стежки.

Слівце за словом речення будує
Як крок за кроком стежку у снігу
Опісля речення строфу формують
А олівець відтворює це наяву.

Цей вірш неначе подарунок
Який прийшов до мене уві сні
Нічим не гірший за той візерунок
Який мороз малює на вікні.

Але цей вірш не про чудову зиму
І не, проте як пишуться вірші
Це вступ прохання в серця мого:
«Будь ласка, досить, прошу відпусти!»


Грудень 2016

На небосхилі місяць сяє
Затьмаривши зірки своєю сивиною
Закривши очі, я не спочиваю
А образ твій відтворюю перед собою

Смугляве обличчя, що не можливо забути
Виразність очей в яких хочеш тонути
За посмішку здатен зорю з неба дістати
А аромат її тіла постійна вдихати

За мрію потрібно боротись власноруч
Щоб здобути прихильність і бути поруч
На захист від болю і печалі пристати
І завжди кохати, кохати, кохати


Жовтень 2016

На мене діє усмішка твоя натхненно
А в грудях шквал емоцій цілоденно
Вирує наче буря у степу
Від тої миті, як тебе зустрів я наяву.

Спочатку було все неначе уві сні:
Хвилююче освідчення з трояндами тобі.
А через день, в останній день весни
Запрошував я на побачення тебе у першому вірші.

Казкове спілкування у човні попід луною,
Де виникло бажання бути навіки з тобою.
А пам’ятаєш? В сквері біля водограю
Показувала ти своє життя на фото з-за Дунаю.

Я зберігаю в пам’яті всі зустрічі з тобою,
Бо це найкраще, що було в останній час зі мною.
І каву знов з тобою я почав вживати,
Бо нам було про що з тобою розмовляти.

Я намагався всюди ласитись тобі,
І квіти дарував, бо це подобалось мені.
Ти дякувала посмішкой мені за ці дарунки,
А мріяв я про в щічку поцілунки.

Три тижні промайнули з вітром навздогін
І от настав той час для мене невеселих змін.
Ти охолола наче скеля у ночі. Промовивши:
- Мабуть не зможу я взаємністю відповісти.

І ось коли із вуст твоїх …
Лунали ці не радужні слова
Для мене наче в день утішний
Так несподівано розпочалась гроза.

І задум про вечерю із тобою в ресторані
Запропонований по телефону серед ночі на дивані
Похід в кіно, до замку подорож разом
Це все тепер як нездійсненний сон.

Я потім довго думав, міркував
Заплющив очі.. І собі сказав:
Для того, щоб тебе теж полюбили
Спочатку приклад покажи на ділі.

Кохай, люби, шануй її без перестанку
І якщо доля Вам всміхнеться, то щоранку
Її ім’я ти будеш називати
Кохати, пестити і ніжно цілувати.

За червень, липень не було і тижня того
А в тижнях не було і дня такого
В яких би без зупинки кожної години
Про тебе я не мріяв щохвилини.

Не зупинявся квіти я для тебе купувати
І солоденьку випічку тобі виготовляти.
Не міг я розпрощатися з надією отою,
Що все ж таки ми будем разом із тобою.

***

І все ж таки той час пробив
Емоції свої приборкати я так і не зумів ,
Але йдучи на перекір із власною душею
Змирився з тим, що я не буду поруч з нею.

Літо 2016

Вечір. Сонце. Небокрай.
Погляд. Думка. Вирушай!

Потяг. Ліс. Галявина.
Річка. Ніч. Обставина.

Темно. Пошуки. Дрова.
Вогнище. Приліг. Трава.

Небо. Зірки. Насолода.
Сон. Повітря. Прохолода.

Вогнище. Тепло. Розсвіт.
Спорт. Запливи. Дивосвіт.

Вудка. Риба. Поєдинок.
Книга. Спокій. Відпочинок.

Річка. Сонце. Засмагаю.
Добре. Гаряче. Рушаю.

Автостоп. Розмова. Жінка.
Дякую тобі Іринка.

Вдома. Втома. Але є запал.
Вірш. Facebook. Опублікував.

2016