От, раптом згадалося, як ...
Раненінько вранці, прокинувшись від свого сонного хропіння та нічних видихувань з наших закислених організмів, я відчиняю вікно і всі розквітлі рослини, полонені нами в задусі квартирної коробки, ураз відчувають порив своїх вільних братів.
П'янкий аромат з волі уривається до нашої з ними спільної в'язниці і змушуює серця тремтіти, а квіти бриніти і розкриватися.
І тільки обважнілі півонії, ті, що я приніс тобі позавчора з квіткової крамнички, залишаються все такими ж нерухомими, похнюпивши свої відрубані голови в різні боки багаторазової кришталевої труни, яку ми з тобою чомусь називали ...
Вазою чеського скла.
2018

Коли зима, коли хвища, завірюха, хуга...
Пишіть вірші...
Білі, білі, та так, щоб...
Навіть сліди рим замело, щоб летіли вони, ледь торкаючи, ніжно так, душу Вашу, щоб і тут же, танули ці сніжинки на Ваших щоках, а потім замерзали ...і в крижинки.

І застукало в скронях, і завихрилося щось непізнане в голові, а в очах потемніло.
Я приліг і чекав, а що там далі буде.
І по неволі, таки діждався.
– Доброї тобі ночі, чоловіче. – проспівало незриме всередині правого вуха. - Потрібне твоє підтвердження оплати сну у борг.
Потім тиша і знову, те ж саме. І ще раз.
І раптом, включилася сирена в довбешці і вила так, що я заволав щось таке, ну, зовсім не підцензурне.
- Ось, бачиш, чоловіче, ти і заговорив зі мною, як закортіло.
- Хто …це? – видавив я з себе.
- Служба потойбічного віртуального зв'язку з пеклом.
- Я… Я вмираю?!
- Та ні, бог з тобою, просто одна з душ, що заблукала, благає тебе заплатити за швидкоплинний зв'язок з нею. Сон в борг, сон у борг.
- У борг? А чим я розплачуватимуся? Грошей немає і не буде… До кінця року не буде.
- Ой, ну, які ви всі кволі, земляни?! Які гроші, в царстві Сатани розплачуватися доведеться вашими ж земними злигоднями, легким нездужанням, зубовним скреготом, мареннями, а якщо сіпатимешся, а тим більше, наважишся сперечатися, то і… Сам розумієш.
- А …коли, ні?
- Що, ні?!
- Якщо не захочу?
- Тоді шестигодинний безкоштовний кошмар з трансмуральним інфарктом в хепі-енді. …Так, ти не відмовчуйся, вирішуй, включаю зворотний відлік – десять, дев'ять, ві…
- Добре, добре, я згоден!
- Ти думаєш, добре? А ось, і нічого гарного. Крижаних сновидінь тобі, піддослідний ти наш.
Щось клацнуло мене по верхівці і я провалився в безодню сновидіння.
Спочатку я побачив спокушаючу рекламу про нову колекцію субтермального СПА з привабливою чортицею в головній ролі. А потім, коли її мала-мала одягнули, вона пробралася до мого узголів'я і зашипіла про те, що СПА – це ніякий не спам, і що при таких контактах завжди присутній ефект німої луни, і коли я хочу хоча би щось почути, то повинен зрозуміти, що задуха, яка випробовує душу, що звільнилася з тлінного тіла, стрясає її – бідну і поранену. І я зобов'язаний, так, зобов'язаний купити і подарувати їй хоча б два предмети з цього комплекту, і тоді лосьйон для безболісного відділення шкіри від задньої частини тіла мені продадуть за півціни. А якщо я ще хоч раз скажу - ні…
Тут чортючка спотворилася до невпізнання і перейшла на ти.
- Голову відгризу!!!
А потім все і відразу скінчилося. У тому числі і час.
А замість цього мене обійняло повне і безповоротне закляття, рушити я не міг, а в обличчя дув полярний суховій упереміш з крижаними голками, що упивалися, …самі розумієте в куди, і…
Жар, жар, жар, мені здалося, що зараз розплавляться очі, я закрив їх долонями і почув з дитинства знайомий голос Вінні-Пуха: - Здається, клімакс починається… Здається… Кліма… Почина…
Я хотів відповісти, що вже…
Але не почув жодного слова. Губи ворушилися, а звук не поширювався нікуди, і я зрозумів, що я в безповітряному просторі, що задихаюся, що …ще декілька секунд, і…
Нез'ясовний благовіст наповнив всю мою істоту, і я відчув, як щось рідне вкрутилося на зразок електричної лампочки в мою усиротілу свідомість, і я знову став молодим і щасливим.
- Кінець зв'язку. – проскрипів знайомий голос вже тепер в лівому вусі.
- Якщо хочеш жити далі, присягайся, що – зуб даєш, розплатишся.
- Звичайно, а як же, скажіть лише…
- Твоя, твоя це була душа, тому їй і дали після затримання один єдиний зв'язок з тобою, недотепа.
- Але. Як же так, я тут, а вона.
- Вірші писав?
Душу в них вкладав?!
Віршами своїми спокушав рід людський?!
Відкривай рот, роззява!!!
І в ту ж мить, біс його знає відкіля, на мене навалилися троє кудлатих і з рогами, а найголовніший схопив розжареними щипцями відразу чотири передніх, та як, смикне, і…
Я прокинувся.
Абсолютно беззубий.
Але живий!!!

А ось, і я, як би приїхав до свого рідного Харкова.
У мріях.
А жити нема де.
І пустили б мене пожити в мій улюблений Харківський Зоопарк, у відділенні приматів.
… Природно.
А на клітці повісили б табличку – «Сетератор звичайний».
І сидів би я там цілий день непорушно і неголений…
І дивився б на приходящих до мене задумливо і з цікавістю.
Як горила з мого ж дитинства.

A чи знаєте ви, що ще до того, як Ви, мій освічений читач, з'являєтеся на боже світло наше, що коли Ви ...ще лише в проекті, і Ваш батько ніжно гладить черевце Вашої матінки...
Так от, якраз у цей час, спеціальні райські бджілки наповнюють медом насолод бездонну бочку Вашого життя...
А ангел в блакитному, відповідальний за неймовірне в усюдисущому, в обов'язковому порядку підкрадається до Вашого проекту вночі і доливає туди ложку...
Ні, не дьогтю, а набагато більш кризисної для Вашого подальшого існування речовини. Він вливає Вам ложку хисту Вашого. Кому чайну, а кому і їдальню. Але ангели – адже вони ...теж.
Загалом, завдяки будь-яким проявам письменницької фантазії – ніщо людське і їм не чужо. Ну, набридає святому, та ще і в блакитному, ніч у ніч, робити одне і те ж. І цей пустун починає, так само як ми після свого зародження, експериментувати. Кому сто грам віллє, а кому і цілу шклянку.
Та ось ще, яка штука.
Під ранок, за мить до того, як Едем осявається нестерпимим світлом господнім, служитель незвіданого бачить, що найгеніальнішим чином, який, як відомо, парадоксів кум, у нього залишається якась міра недовикористаного. Інколи це два по сто і кухоль чого-нічого іронічного. А буває, що і жбан. І цей, хворий на голову, убухує все, що залишилося в абсолютно випадкову суть.
І зникає, гад...
До наступної ночі...
О-цьо-цьось, і видираються на світло особини з невимірною спрагою жити і бажанням створити хоч чогось безкорисного для всього людства.

Водневу бомбу, наприклад...