Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Любов Матузок (1961)
Я знаю, что стихам небезразлично: когда, в какие двери постучать( рядки із власного давнього вірша)




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    …Він уперто не хоче носити обручку і запонки,
    має досвід - частини єднаються в ціле детальками,
  •   ***
    Осені повість, дощем розпочато абзац.
    Сірий сюжет, хмаровиння - наступність династій.
  •   ***
    Прощай, бувальцю, мій не білий світе !
    За голубим гадюччям поїздів
  •   ***
    Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
    не вистачає вітаміну сонця.
  •   ***
    У павутинному лататті
    заснув на зиму лист бузку.
  •   Бажання
    Сиротинець бажань,(пал, як стежку знайому, вичовгую),
    світле й темне підбігли - так схожі! Забрала обох:
  •   ***
    Дощі у відпустці. Городи сухі, як тартинки,
    а кавова ніч – мов кубло і страхів, і зневір.
  •   На сільській вулиці
    В зелень ховається хата
    даху червоним шматком,
  •   ***
    Спати на животі - перекроїти сон у розп’яття:
    простирадловий саван, а тіло жбурнуто на рінь
  •   ***
    Вірний супровід жертви - то кат і сестра-жалібниця,
    і хто перший у черзі , хто другий - цього не вгадаю.
  •   ***
    Ночі труби стічні
    забиваються споминів рибами,
  •   ***
    …А я без тебе - як без сонця…
    Біжу від холоду в пітьму,
  •   ***
    Я тебе відштовхнула – так, певне, штурляють з човна.
    (Я забула деталі, та споминів спазми, мов спалах).
  •   ***
    На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
    аналогія зламу стосунків - до східців:
  •   Золото
    В одвірках сонця – ти стоїш знічев’я,
    золочений, багатий, як монгол.
  •   ***
    Певне, краще вночі, заховавшись від світу за шторами,
    розіклавши життя на щаблі за дверми сімома:
  •   ***
    І знову дні, як чорні ріки,
    де в очеретянім суцвітті
  •   ***
    Жіночі сукні влітку – прапори,
    що так квітчасто майорять на вітрі.
  •   ***
    Трикутник зв’язку: велорама,
    дорога і серцебиття,
  •   ***
    Вечір жмакає звуки у горлах птахів,
    заїкаючись довгими фразами світла.

  • Огляди

    1. ***
      …Він уперто не хоче носити обручку і запонки,
      має досвід - частини єднаються в ціле детальками,
      ну, а блиск - часто - фальш. Він втікає, рятуючись в затінку
      вагівниці ночей, де кохання - єдиною шалькою,

      де згортаються в горлі слова й видихаються згустками,
      а клятьба - вже не гріх, а знекровлена пристрастю заповідь,
      що засліплює війкові петлі манжетів - давитися пусткою,
      поки двійко голів, двійко тіл вибудовують запонку.
      2017



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. ***
      Осені повість, дощем розпочато абзац.
      Сірий сюжет, хмаровиння - наступність династій.
      Сонячні днини трапляються рідше за щастя.
      Лампа і тиша, і книги - відмінний ерзац!

      Вітер дахи на деревах розкрив - стережись!..
      Та гострокраїх листків черепиця осіння
      падає ввічливо - так розмовляють у сім'ях -
      з тихим відчаєм про щастя, що мали колись.

      Коло підтексту, тяжка неподільність годин -
      не дочекатись ні щастя, ні сонця, ні травня...
      Спомин завис між дощами, мов висхла тараня,
      що вже ніколи не зможе відчути води.
      2017р.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***

      Прощай, бувальцю, мій не білий світе !
      За голубим гадюччям поїздів
      тебе несе чужий невтримний вітер,
      мов кінь, і губи запеклись в узді.

      Ти аж осліп в дорозі потонуло,
      а навкруги – глухий мотив узбіч,
      мовчання степу, тихий крок аулів,
      скуласта ніжність втомлених облич.

      І розчинившись в буднях різнойменних,
      впадеш у сон, як зломлений в борні.
      А я – наснюсь. Нехай тобі про мене
      старий зурнач заграє на зурні.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
      не вистачає вітаміну сонця.
      На яснах ґрунту – кров’янистий слід
      листків. І вже заслаблим оборонцем

      втікає день, дрібніє – не шукай,
      мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
      І вечора підсохлий коровай
      дерева розхитає, ніби зуби.
      .
      Так недоречно – цей весільний хліб
      на поминках за літом. Слізні, скорбні
      мов дев’ятини – довгих дев’ять діб.
      …Не допусти , мій Боже, в душу скорбут.
      2016



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. ***
      У павутинному лататті
      заснув на зиму лист бузку.
      Жоржини, наче пси, кудлаті
      за сторожів у квітнику.

      Всихають пружних стебел жили,
      кущів знапівпритомнів ряд.
      Поглипує в страху ожинно
      без птаства занімілий сад.

      Хльосткі вітри його штурляють
      за втрату голосу й краси.
      …І кривдно голови схиляють
      ні в чому не провинні пси.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Бажання
      Сиротинець бажань,(пал, як стежку знайому, вичовгую),
      світле й темне підбігли - так схожі! Забрала обох:
      підлабузниці білого важко зрікатися чорного.
      Десь у дальній кімнаті заплаче ображений Бог.

      Я йому співчуваю: мене й за сто літ не пробачити.
      Та молю - хай сьогодні сумління засне на посту,
      я - шукатиму прихисток діткам, байстрятам, безхатченкам.
      Бо ж на кого лишу їх тоді, як в мені підростуть?

      Вже не стримати двійню, волає голодною парою.
      Я - до тебе прийшла, ти з отих, в кого ласка і дім.
      ...Завтра ніч ця на очі байстрятам впаде мелодрамою,
      де холодних їх , мертвих, лишу на порозі твоїм.
      2017р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Дощі у відпустці. Городи сухі, як тартинки,
      а кавова ніч – мов кубло і страхів, і зневір.
      Об гострі кути уночі небезпечних будинків
      поранився серпень і зліг серед міста, мов звір.

      Ріка висихає, як мисль, не підкріплена ділом,
      безплідну думками в цім серпні, себе не прийму.
      Води мельхіор знов фальшивить, прикинувшись сріблом,
      а я між халепами вкотре проводжу пряму.

      Обкрадена тепло дощами, ковтком прохолоди,
      я навстіж всі вікна - не душу, відкрию мерщій.
      І тільки читання цю кавову ніч підсолодить,
      і може, до ранку навчусь викликати дощі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. На сільській вулиці
      В зелень ховається хата
      даху червоним шматком,
      дмухає вітер губатий,
      бавиться мідним піском.

      Дме в очеретяні флейти,
      саду кошлатить пальто.
      Пил збожеволілим шлейфом
      прагне догнати авто.

      Вулиць сукеночки літні
      випрані в росах трави!
      ...Ранок телятком привітним
      тицяє носом в двори.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Спати на животі - перекроїти сон у розп’яття:
      простирадловий саван, а тіло жбурнуто на рінь
      невгамовних пружин. В епілозі - рожеве двоп’яття,
      мов двокрапка у багатотомнику втоми й прозрінь.

      Спати на животі - імітація заходу сонця,
      накривати собою постелю, мов світ (рецидив
      неспроможності бути комусь і собі охоронцем),
      та сповідувать сон, як просте узвичаєння див.

      Спати на животі - то смиренно загорнена в біле
      ідеальність годин, де в спочинку розп’яття й душа.
      …Найніжніший з катів вивільняє із савану тіло,
      щоб свічками цілунків до ранку його воскрешать.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Вірний супровід жертви - то кат і сестра-жалібниця,
      і хто перший у черзі , хто другий - цього не вгадаю.
      Маю забавку - в думці приклеюю долю чужинцю,
      і годинами зайду на гойдалці серця гойдаю.

      Прикладаю себе до невдахи - цілющу пов’язку,
      присихаю до виразок і виціловую рани.
      І приймаю катів подарунок - чергову поразку:
      невисокий платіж за приватну маленьку нірвану.

      Насміхайся ж усмак із моєї пропащої вдачі,
      бо тобі невтямки, що ми всі в іпостасі, як трійця .
      На обличчі таблитчастім - плоско і сухо для плачу
      за тією, хто жертва, і кат, і твоя жалібниця.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Ночі труби стічні
      забиваються споминів рибами,
      їм - образи смачні,
      я ж годую їх виключно римами.

      Це така собі гра -
      у тонах самосуду і захисту:
      під нечутне «ура»
      і з жалями розправитись запросто,

      і в нічнім колажі
      вузлувато химери стриножити,
      де живими - вірші
      затріпочуть у неводі зошита.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      …А я без тебе - як без сонця…
      Біжу від холоду в пітьму,
      вподібнившись до марафонця,
      що втратив фінішну пряму.

      І світ для мене - чорний вигул,
      де божевільні і різкі
      рефлекси рятівного бігу
      навскіс інерції зв’язків,

      в котрих тобі не випадало
      пізнати в сонячнім житті,
      яка я тіньовитривала,
      морозостійка в почутті.

      І навіть некролог в колонці
      твоїм ім’ям навстріч веде
      туди, де мідним тазом сонця
      колись накриється мій день!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Я тебе відштовхнула – так, певне, штурляють з човна.
      (Я забула деталі, та споминів спазми, мов спалах).
      І ти борсався і захлинався, неначе щеня,
      підло змушене плавать.

      Ти топив чисте «я» у кругах каламутних ночей.
      Не надіючись склеїти грубо розірвану кальку
      учорашнього щастя, зрікався колишніх речей,
      навіть усмішок тальки.

      Скульптор власних страждань, ти відточував біль без різця!
      Тільки тема твоя (себто я) була обрана всує..
      Ти рейсфедером пальця у ліжку окреслив місця,
      д я більш не існую.

      Помилився! Я – поряд, нечутним Гольфстрімом снаги.
      Ти болиш мені хлопчиком, кинутим напризволяще!..
      …Я - тобі непотрібна юнацька медальна з фольги,
      де ти в плаванні – кращий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
      аналогія зламу стосунків - до східців:
      поступовість, кути...
      Я ж - навчу тебе грамоти
      для незайманців зляканих і початківців.

      Потаємне - у снах твоїх реалізоване,
      в епізодах нічних - нерозпізнана згуба.
      Як зворушливо й пружно лабіалізовані
      поцілунком настирним пожадливі губи.

      Скам'янілий філолог, я знала колись таких:
      у коханні й цілунках натхненно-незрячих,
      де прощання мундштук - лжеколискою для губних,
      з незрівнянною ніжністю тихих шиплячих.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Золото
      В одвірках сонця – ти стоїш знічев’я,
      золочений, багатий, як монгол.
      І золотистих слів твоїх кочев’я
      осіло біля імені мого.

      Я і сама у сонячнім промінні
      у золото квіток перетекла.
      І чую, як гуде золотопінно
      на кожній квітці золота бджола,

      як золотими сонця молитвами
      розкаюються будні, суєта.
      …Висвічується золотом над нами
      одна на двох корона золота.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Певне, краще вночі, заховавшись від світу за шторами,
      розіклавши життя на щаблі за дверми сімома:
      в чому - справдішній Ви, а у чім є чужими повторами –
      запитайте себе, поки поряд нікого нема.

      Це – непросто, це – крайнощі: бути абзацом чи крапкою.
      Вам і не пригадати усіх, хто навчив Вас колись
      привселюдно розмахувать зрадою, мов білим прапором.
      Чи жаліть мені Вас? Але ліпше, мабуть, стерегтись.

      А коли вже сконає розмова з відтінками допиту,
      і останню пораду Ваш стомлений мозок ковтне -
      дайте знати мені про мою непотрібність півдотиком,
      і мов правду гірку, якнайшвидше забудьте мене.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. ***

      І знову дні, як чорні ріки,
      де в очеретянім суцвітті
      зозулі утинають віку
      всім тим, хто марив довголіттям,

      хто завчасу припас в кишені
      дрібні – прикметою достатку…
      Від спеки сонце навіжене
      міцніше затягло краватку.

      І спомини, як оси в осінь,
      і спрагла голосами тиша…
      Злітає, молиться, голосить
      у чорнім смутку білим віршем
      душа.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***

      Жіночі сукні влітку – прапори,
      що так квітчасто майорять на вітрі.
      Жінки фліртують – юнки й дами літні,
      заполонивши площі і двори,
      закохуючись легко. Не кори
      їх поглядом - птах щастя перелітний
      торкнувся вуст і сів на суконь квіти.
      І вже жінки – мов щастя прапори!
      2016р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***

      Трикутник зв’язку: велорама,
      дорога і серцебиття,
      у поміч - горбини з вітрами,
      що рухають наше життя .

      Тужавіють веломашини,
      бо ж вершники - чутні снаги
      старим двоколісним аршином
      вимірювать днів ланцюги,

      щоб мчати попереду ночі,
      де ризик - цінніший за глузд,
      і ласувать пилом обочин,
      стираючи усмішку з вуст,

      і все, що колись випадало
      недоброго руху пори.
      Промчати б хоч раз без педалей
      прожогом з крутої гори!..

      І що там пошкодження, рани,
      що тремор утомлених рук…
      …Голублю стару велораму -
      як спомин про справдішній рух.
      2016р.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. ***
      Вечір жмакає звуки у горлах птахів,
      заїкаючись довгими фразами світла.
      Над будинками тьматяться титла дахів,
      і прощальні обійми звелимся, мов титла.

      Ми ввійшли у розлуку - цю річку для двох,
      де рибини образ пропливають синхронно
      поверх спогадів греблі. А час - пересох,
      поза ним ми лишилися рідно-сторонні:

      назавжди, від сьогодні, прощай, так бува.
      Покидаємо річку, бо душі намокли...
      Опускається вечір, немов голова,
      що прощає мечі і жаліє Дамокла.
      2017р.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --