У братів Мишка з Іваном
Вдома, прямо на дивані,
Щойно сонечко зійде –
Цілий юрський парк гуде!

Динозаврики-звірята —
Бистроногі, заповзяті,
Шалопаї, спритні, дужі,
Відчайдухи... і не дуже!

Он малюк-Трицерато́пс
Практикує тайський бокс.
Від його удару ліг
Навіть Боря-носоріг!

А у Борі кулаки —
Здоровезні молотки!

Справжній бойовий малюк —
Ловко робить правий хук.
Він тренується щодня:
Не характер — а броня!

Від його удару в пику
Впав на рингу мов підбитий,
Розпластався як біфштекс
Сам Тираннозавр Рекс!

Був колись непереможний,
А тепер — це знає кожний! —
Пальму першості у боксі
Передав Трицератопсу.

А Іван-Плезіозавр
У науках бакалавр.
Гордовито походжає,
Зубками журнал тримає.

Хто найперший книгоман?
Це — наш Плезіо Іван!
Він, мабуть, книжок з п'ятсот
Проковтнув як кашалот.

Каже якось своїй мамі:
“Не піду на рибу з вами!
Завтра в мене путь далека –
У міську бібліотеку.”

Від усіх набутих “знань”
Став справжнісінький пузань.
І кумедно височіє
Голова на довгій шиї.

Хто на трюках з’їв собаку?
Ловкий, спритний як макака —
Птеродактиль Вака-Маку
Підлітає вгору-вниз,
Наче цирковий артист.

А Тиранозаврик Рекс
Трощить шоколадний кекс.
Вже й живіт його як бочка,
Але він ані шматочка
Не лишає на тарелі.
Після нього – все пустеля!

І не скажеш, що хижак —
Просто кексовий маніяк!

Бронто Костя, Стего Мішка
Утекли на острів нишком.
Без вай-фая і смартфонів
Там живуть як Робінзони:

Грають в піжмурки, в квача,
І танцюють ча-ча-ча.
Роблять з палок шалаші –
Веселяться від душі!

З молодим Мегалодоном
Грають в пляжний бадмінтон.
А з старим Левіафаном
Вчаться грати на баяні —
Аж гуде немов казан
Допотопний океан!

А надвечір все стихає,
Нічка крила опускає.
І на юрському дивані
Сплять брати — Мишко з Іваном.

Тільки Рекс один не спить –
Все хрумтить,
хрумтить,
хрумтить…



2026

Якось ввечері в Марокко
Дід Професор йде з музею.
Бачить: діти на траві
Грають у хокея.

Костомахами здоровими
Махають як клюшками,
А за шайбу їм слугує
Якась черепушка.

І здивований безмежно
Спинився старий –
Що воно за костомахи
У дитячій грі?

Гул стоїть, що аж до неба –
І старий згадав:
“Я ж бо й сам, як був хлопчиськом
У хокей ганяв!”

І так раптом захотілося
Зіграти самому!
Він розправив гордо плечі,
Позабувши втому.

Схопив з купи край полянки
Криву костомаху
І на поле з нею вийшов
Без вагань і страху.

До воріт пішов сміливо,
Замахнувся “клюшкою”…
І завмер отак над “шайбою”,
Тобто черепушкою.

Діти вже й собі не грають –
Що воно за диво?
А Професор ту знахідку
Підняв так тремтливо.

І від щастя аж світиться
Професор з Марокко –
Він у шайбі тій впізнав…
Череп диплодока!

Що там потім відбулося –
Гуділи газети:
Діти з тих кісток зібрали
Цілого скелета!

А знайшли вони той череп
І кістки у полі –
Після повені лишилося
Там добра доволі.

Звідки повінь їх нанесла –
Таїна та й годі.
А Професору і дітям
Стали у нагоді.

Ох, ще та була морока —
Їм складати диплодока:
Мов конструктор, по частинах.
Піт блищав на їхніх спинах!

…В марокканському музеї,
Мов ожила мрія,
Диво-красень завропод
Височіє нині.


2026