Якось ввечері в Марокко
Дід Професор йде з музею.
Бачить: діти на траві
Грають у хокея.

Костомахами здоровими
Махають як клюшками,
А за шайбу їм слугує
Якась черепушка.

І здивований безмежно
Спинився старий –
Що воно за костомахи
У дитячій грі?

Гул стоїть, що аж до неба –
І старий згадав:
“Я ж бо й сам, як був хлопчиськом
У хокей ганяв!”

І так раптом захотілося
Зіграти самому!
Він розправив гордо плечі,
Позабувши втому.

Схопив з купи край полянки
Криву костомаху
І на поле з нею вийшов
Без вагань і страху.

До воріт пішов сміливо,
Замахнувся “клюшкою”…
І завмер отак над “шайбою”,
Тобто черепушкою.

Діти вже й собі не грають –
Що воно за диво?
А Професор ту знахідку
Підняв так тремтливо.

І від щастя аж світиться
Професор з Марокко –
Він у шайбі тій впізнав…
Череп диплодока!

Що там потім відбулося –
Гуділи газети:
Діти з тих кісток зібрали
Цілого скелета!

А знайшли вони той череп
І кістки у полі –
Після повені лишилося
Там добра доволі.

Звідки повінь їх нанесла –
Таїна та й годі.
А Професору і дітям
Стали у нагоді.

Ох, ще та була морока —
Їм складати диплодока:
Мов конструктор, по частинах.
Піт блищав на їхніх спинах!

…В марокканському музеї,
Мов ожила мрія,
Диво-красень завропод
Височіє нині.


2026