Кришталево-прозорий світанок жовтня. На смарагдово-зеленій шиї неба сяє пурпурове намисто зорі. Блищить золотою лускою синя тараня ріки. Праворуч – велетенські допотопні крани-плезіозаври: чигають на рибу. А з-поза них – несхитна механіка сухих доків: полум’яну твердь підпирає плечима Атлант… Ліворуч – чистого срібла мости. Бринять гітарними струнами. Валькірія вилітає з-за обрію – чайка. І ми удвох. Рибалка у плямистій фуфайці принишк над вудою. Густі алеї. Цілять небо золотими салютами крон. Ми удвох. Низький парапет. Під довгими тінями тополь безжурно дрімають кафешки. Блідий охоронець замріяно міряє поглядом смарагдову вічність. І ми з моїм щастям. Удвох.

1.Зоря

Парком удвох гулятимемо, коли раптом зачуємо, як тихо нам мовить дощ. Кап-крап.
Казатимеш, що хочеш бачити мене своїм кентавром: сидячи верхи, врізати шпори в боки мої, як коню, цілувати в уста, як чоловіка.

- …А будемо гратися у біль, Петрику?
- Будемо, Маринко. Треба казати правду мамі з татом, щоб нам боляче було.

Тепер, коли ти кажеш мені, що хочеш назавжди поїхати з міста, бо так і не знайшов у ньому те, що шукав, тільки послухай, як співає соловей у цьому парку. Уяви собі: є у місті вулиця, якою майже ніхто не ходить, діти не бігають і квіти не ростуть. На тій вулиці церква стоїть похнюплена, біля воріт її щодня старий музика на флейті грає. А перед ним – зграйка злоторогих чортенят витанцьовує (кожне чортеня не більше за кішку). Як опинишся там, підійди до старого, кинь монету до капелюха йому і зіграєш у гру: порахувати чортенят, доки музика з флейти лунає (бо скінчить старий грати, усі чортенята до флейти скочать і сидять там, доки знов не заграє). Якщо виграєш, дізнаєшся таємницю флейти. Вона чарівна.
Ти так і не зрозумів? Уяви, що ми нічого не казали одне одному і подумай, про що співає соловей.

Недалеко од мого будинку, за садком, діти ловлять у траві янголів.
Сяйнокрилі янголи кружляють над головами дітей і нагадують маленьких метеликів з пурпуровими крильцями.

Стережись, коли знаходиш невідому квітку. Правда. Я покажу тобі одного хлопця. Він носить коробку сірників. Коли ми познайомились, я спитав у нього сірників, підкурити. Він відмовив: сказав, у коробці джміль, кусає боляче. Я повірив йому, не став відкривати коробку. Раптом мене вкусив джміль. А в коробці насправді були сірники.
Спитаєш, як його пов’язати – квітку, і хлопця, і сірники? Ніяк. Небезпечно мати справу з невідомою квіткою.