Я сидів на сходовій клітці,⁣
зверху гримів ліфт,⁣
і до мене піднявся чоловік,⁣
заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣
⁣
Він думав,⁣
що я злодій,⁣
бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
коли усамітнююсь.⁣
⁣
Штучне око старого⁣
пасувало до живого,⁣
яке виражало лише сміх і злість.⁣
⁣
Йому було сімдесят,⁣
а я був чудовим сповідником.⁣
⁣
Історії вибухали одна за одною:⁣
про мордобої,⁣
поганих поліцаїв⁣
і хороших мужиків.⁣
⁣
Сором'язливий коло під'їзду,⁣
і жорстокий сам на сам,⁣
дід мав неабиякий талант актора.⁣
⁣
Рухався рвучко,⁣
наче ми однолітки,⁣
і жестикулював,⁣
ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
хто чого вартий.⁣
⁣
Себе називав «сімейним»,⁣
і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣
⁣
Потоки матюків,⁣
разом із манерою⁣
стрибати пантерою,⁣
залатали цю прогалину.⁣
⁣
«Я з тобою не хвилююся»⁣
—⁣
повторював Петро,⁣
але здавалося протилежне.⁣
⁣
Він боявся пауз у розмові,⁣
а я все чекав,⁣
коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣
⁣
Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
«чавун»,⁣
«курило»⁣
і⁣
«завод»,⁣
я йому вірив більше.⁣
⁣
Як і в залишки його дитинної душі,⁣
що пробиралася на озеро взимку,⁣
і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣
⁣
Час від часу я вчував⁣
платівкове нарікання⁣
від гурту «Колись було краще»,⁣
але 1951 року народження⁣
вартував чиїхось вух.⁣
⁣
У нього виробився⁣
слоган,⁣
який мав ударити підсумком в обличчя.⁣
⁣
Який робив його хорошою людиною.⁣
⁣
Словесний логотип:⁣
«Я нічого не чув⁣
і я ніц не знаю»⁣
—⁣
поділився дідо мудрістю,⁣
якою ти не будеш вражена.⁣
⁣
Але я не чекав⁣
чогось більшого.⁣
⁣
Я просто⁣
слухав.⁣
⁣
Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣
⁣
(вірш у прозі)

2020

нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣
⁣
про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣
⁣
і везіння, везіння, знову везіння:⁣
⁣
почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣
⁣
обдивитися решту цікавих людей:⁣
⁣
от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣
⁣
і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
львівської химери, що не має очей⁣
⁣
що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣
⁣
від якої течуть солодкі потоки⁣
магії молитви⁣
на Львів⁣
⁣
на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
типажів⁣

2020

Вірш у прозі⁣
(Частина I)⁣
⁣
У чоловіка⁣
За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
Але історію древніх начал я знаю.⁣
⁣
Чоловіку⁣
Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣
⁣
Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
Союз — то дивацтва й дива,⁣
Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣
⁣
Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
Де батько-підліток займався садом⁣
Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣
⁣
А батько навчання у Франику згадає⁣
Пацаном, коли на стрілках бував⁣
Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣
⁣
Хлопці бізнес варили⁣
Перетікали в 90-і — злі⁣
Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
(І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣
⁣
Прийшла банківська муштра⁣
—⁣
Напружена й виснажлива каторга⁣
До батька, з-поміж роду інженерського,⁣
⁣
І справи полетіли бистро⁣
І гроші збиралися⁣
І жінка з’явилася,⁣
⁣
Моря із морів Моря⁣
Галина галицьких кроїв,⁣
⁣
Народила червону курточку⁣
Що дрібно скрипіла в сніг⁣
Заливши бензин до душі⁣
Мовби в нове авто⁣
Чоловіче.⁣
⁣
Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
Другий, третій, згодом — четвертий⁣
Кусаючи кору зубами — так, син⁣
Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣
⁣
Сили ішли⁣
Та кожна субота оновлювала —⁣
Сакральне сіно чекало вил⁣
Плодоносили горіхи й сливи,⁣
⁣
Посеред степу велосипед виринав —⁣
Маленьке поні поруч татових машин⁣
Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
(Що був собако-гігантом):⁣
⁣
«Спершу окунути його,⁣
Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
Повідав мені заповідь тато⁣
На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
Попиваючи холодний компот без цукру⁣
Чоловічий.⁣
⁣
Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
Весела задирака за обідом — жінка⁣
А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣
⁣
Та життя й далі ходило й крутилося⁣
І продовжує вертітися по колу⁣
Поки старший син вірш завершає⁣
Наче свою першу промову:

(Завершальна Частина)⁣
⁣
«Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
Що ти старий⁣
Тобі лишається взяти на міць руки⁣
Маля-сина⁣
Й лишилося…⁣
Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣
⁣
І старший син написав поему⁣
Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣
⁣
Довгий лист, і біографію серця⁣
Чоловіка на ім’я Батько⁣
Який зміг полюбити людей і село⁣
Із ким був ближче, ніж поруч.

2020

обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
Діоніс⁣
⁣
∞

2020

Стрибок панчішками
Скок — посковзнулася
Синонім прикрий

Труси конкістадора
Тополі капризні
Тріп крицевий

Робота шокує
Рій цукерок
Репозитарій химерний

Антракт хворого
Англія фахова
Акваріум чудний

Кінець глуХий

2020

Втома, ступор, безсоння
Дивишся з підвіконня,
Надворі крива зима,
А в душі змії нема

Трохи встав, і похнюпав,
Покрутився, серце порухав,
Тихо там, а в тілі знемога,
У голові чортова тривога

Киш туди, киш сюди,
Всі навколо розбіглися,
Знову сам, сам один,
І нарвався, прибісився

Вибір десь, глухо з ним,
За варіантом, за нотою,
Відрізав би вухо,
Та боюся мікробів

"Кров тече.. бити ще!?",
Знадвору гукають,
У печеру, де все
Темрявою поглинає

Ті слова, ті рядки,
Ті задумливі погляди,
То не те,
Не туди

Тоді йди до свободи вже,
Сям звернув, там упав,
Десь підбив, десь підбитий сам,
Знову встав

І пішов,
За балкони, за обрії,
Повернув, закрутив,
Усім тілом замкнувся

От бреде,
Он де він!
Блудний син повернувся..

2020

Вчительці ніжності
Любові, кохання,
Першій, близькій,
І вічним сподіванням

Пам'ятаю той раз,
Як у вічі ворожби,
Заглянув, і відтак,
Став твоїм, подорожнім

Ти ішла, мов співала,
Ноги все танцювали,
Граційна стать,
Портретна натура

Поруч стою я,
Нетривкий книжний хлопчик,
Усе прагнув, шукав,
Пристрасть ударила в копчик

Ми лежали в траві,
Рік тому, була осінь,
Закарбовую дні,
У шухляду, і досі

То був дикий танок,
Всіх емоцій, першої близькості,
Пропущений сніданок,
Ну й блиск нервів з-поміж

Були тими дітьми,
Що життя їх виховує,
Нам було куди йти,
До сливи-квітки без болю

І настав той кінець,
Він жорстокий, абсурдний,
Хтось Богу під пазуху,
А хтось Дияволу під вінець, осоружний, марудний

2020

Я її все таки шукаю,
Чи існує вона, не знаю,
Десятки перелопачую, у фантазіях сновигаю,
Де ти, оленю, де твоя зграя?

Перший погляд, перший блиск очей,
Я люблю дівчат, я люблю людей,
Другий зирк, сота долі зневаги,
Ненавиджу всіх, нема вам всім ради!

Вишукую тихо,
Крокую повільно,
По сторонам дивлюся,
Як звір, та й дебільно..

Вона хмуриться, вона мружиться,
Із жахом кричить, у паніці мається,
Чи ти це, одна та вже?
Без змісту питаю я.

З любов'ю пишу,
Хоч її і немає,
Колиску колишу,
Втікаю до гаю.

Справді то давно вже сцена,
Блюзніра ми граємо,
Милістю скорбить нас,
Бо жертву шукаємо.

По очах я бачу,
Емоції читаю,
Ти нічого не здогадуєшся,
І ми один одного зневажаємо.

Це дуель статей, поєдинок неврозів,
Подарувати букет рож вам?
Чи по обличчю в тривозі?
Відповідь блукає.

Вона сама не знає,
Наївністю краситься,
Ідіотизмом поглинає,
А я дурну люблю-то..

Хоч сам забуваю.

2019

Я запитую Дух, а що у світі важливе окрім тебе? Дух мовчить, але мовчання його сповнене усіх відтінків різкої відповіді. Палить громом "безліч"! Я згадую, чомусь, людей. Тих, кого прийнято називати близькими. Дивлюся на об'єкти-суб'єкти в пам'яті, і заливаюся сміхом. Болючим, панічним, істеричним. Духа і слід простив, я знову стаю людиною. Як справжній слабак, сентиментальна кляча і просто звичайний людолюбець я сміюся, сміюся із себе, сміюся з інших, сміюся повз Дух. Сміх то така ж людська мова, як і гінді. Порятунок та поразка, претензійність та емоційність, секс та любов. Усе через сміх, у сміху та посміхом поганяємо. Але найголовніше: Страх. Жах. Тремтіння тваринне. Я знаю, Дух від Страху рятує. Але я йду назустріч Страху, я дивлюся йому в очі й натужно усміхаюся. Граю театр, ховаюся, тікаю, плачу вночі й по куткам, розливаюся на маленькі злості, повільно помираю та з'їдаю себе. Я боюся, упиваюся переступом Страху й повертаюся до пост-страху. Вихід? Книга "Вихід"? У вікно? Ха, я боюся смерті. Ненавиджу себе за те. То?..

Реквієм світу
Іду по горах, по уявних,
Я дихаю, тут вільний світ,
Я сам, самотня гнила піявка,
Усіх бездушшям погубив?

Сповідаюся за гріхи,
Перед природою, перед помилками,
Гірке шкребіння, у венах ртуть,
Ні пори року, ні щастя годинки

Я підлітаю на хребта вершини,
І падаю на їх гостренький штиб,
Болить душа, вмирає тіло,
А я-то ржу, а я сміюсь!

У болоті я родився, у болоті утопився,
І болотом душу ближніх погубив,
Я всіх морально їх убив, тоді запив,
Мене Диявол копнув, а Дух ляща вмастив

Я не перечу, сам нарвався,
У людство чортове, бач, закохався,
А в людях лиш себе любив,
Увесь той біль в цікавість помістив

Я вже не Бог, а так, душі гомосексуал,
Там мене вигнали, там знатно їм я зіпсував,
Серед людей закинутий, богам не догодив,
За розум я зайшов, у річку як дитина впав

Я б зі Смертю просто подружився,
На коліна впав, у ноги цілував,
Але чи треба, поки жінка,
Дарує відчуттів аврал, амбал!

Де насолода, то забуття живе,
Але до біса, біс нас не спасе,
Чи втома, чи хвороба, чи страждання?
За істиною полетіли людини намагання

Я став таким, сяким, онтим,
Зате лиш би не був нудним!
Смішу, принижуюся, заливаюсь,
Розводжу цирк, підтюпцем хвилями до раю

Я не вживаю "не", я не вживаю "ні",
Але от вже вони, у текст пішли!
Я сміття протиріч і прикметників,
Чекаю від знедолених букету я

Один, то пшик,
Життя життю кирдик,
І бачу надлюдей товарних,
Фетишів реклами

Який вже час, куди пора?
До спокою вологого нутра?
Сова летить, комар пищить,
А я, людина, я?!

Тут штори закриваємо,
Виходимо,
Кінець і рими, і ганьби, і драми!

2019