Вірш у прозі⁣
(Частина I)⁣
⁣
У чоловіка⁣
За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
Але історію древніх начал я знаю.⁣
⁣
Чоловіку⁣
Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣
⁣
Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
Союз — то дивацтва й дива,⁣
Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣
⁣
Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
Де батько-підліток займався садом⁣
Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣
⁣
А батько навчання у Франику згадає⁣
Пацаном, коли на стрілках бував⁣
Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣
⁣
Хлопці бізнес варили⁣
Перетікали в 90-і — злі⁣
Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
(І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣
⁣
Прийшла банківська муштра⁣
—⁣
Напружена й виснажлива каторга⁣
До батька, з-поміж роду інженерського,⁣
⁣
І справи полетіли бистро⁣
І гроші збиралися⁣
І жінка з’явилася,⁣
⁣
Моря із морів Моря⁣
Галина галицьких кроїв,⁣
⁣
Народила червону курточку⁣
Що дрібно скрипіла в сніг⁣
Заливши бензин до душі⁣
Мовби в нове авто⁣
Чоловіче.⁣
⁣
Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
Другий, третій, згодом — четвертий⁣
Кусаючи кору зубами — так, син⁣
Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣
⁣
Сили ішли⁣
Та кожна субота оновлювала —⁣
Сакральне сіно чекало вил⁣
Плодоносили горіхи й сливи,⁣
⁣
Посеред степу велосипед виринав —⁣
Маленьке поні поруч татових машин⁣
Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
(Що був собако-гігантом):⁣
⁣
«Спершу окунути його,⁣
Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
Повідав мені заповідь тато⁣
На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
Попиваючи холодний компот без цукру⁣
Чоловічий.⁣
⁣
Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
Весела задирака за обідом — жінка⁣
А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣
⁣
Та життя й далі ходило й крутилося⁣
І продовжує вертітися по колу⁣
Поки старший син вірш завершає⁣
Наче свою першу промову:

(Завершальна Частина)⁣
⁣
«Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
Що ти старий⁣
Тобі лишається взяти на міць руки⁣
Маля-сина⁣
Й лишилося…⁣
Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣
⁣
І старший син написав поему⁣
Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣
⁣
Довгий лист, і біографію серця⁣
Чоловіка на ім’я Батько⁣
Який зміг полюбити людей і село⁣
Із ким був ближче, ніж поруч.

2020