Все змінилось коли ця осінь.
Перестала ходити боса
Перестала ходити гола
Стоп, гола я не ходила ніколи,
Хіба що вдома.

Все змінилось, коли ця втома
Вже сто сьомий блін комом
Що за межами цих стін
Я поняття не маю, блін.

Залишається лиш чекати
Поки увімкнуть опалення
Залишається лиш писати
Ідіотські тексти
З ідіотськими римами
Не чекаючи чийогось схвалення

Просто коли щось пишеш
Стає трішечки тепліше

жжжовтень 2011

Загортаю себе в туман
ховаю крила
Опускаю повіки смиренно
прошу, сили

На десерт подаватиму правду -
всю, що маю
Ти чекати на неї мав би
Пізно, знаю

Тихо дякуєш. Відтепер
ніщо не тримає
Лиш у парку старий бельведер...
Легко, світає

Хтось напише на небі крейдою твоє ім'я
і всміхнеться куточками вуст сумний перехожий.
Всі думки, мов пір'їнки кульбаби, у вирій летять
і триматись ногами асфальту ми більше не можем.
Хтось тебе, серед площі саму залишає, а хтось -
залишає троянди палкі під твоїми дверима.
Хтось чекатиме згоди твоєї і в сніг, і в мороз,
а хтось інший вночі твої шепотітиме рими,
а ти пошепки Бога благатимеш. Прошу, не дай
загубити себе в розмаїтті чужих копіпейстів
і у чаші терпіння вода не проллється за край,
лиш навчи говорити очима і бачити серцем!

я живу в холодильній камері
всі потоки мої заморожені
хай там кажуть що це неправильно
спілкуватися більше не можемо
викидаю нескладені пазли
медитую на своє тіло
видаляю усе що звязує
залишаю лише пробіли

Вчепились ми за край пташиного крила
й мчимо чимдуж вперед, на запах сонця,
не знаючи напевно, чи не сон це.
Як губка наші пористі тіла
всі барви часу в себе увібрали -
фрі-ланс, фрі-лав, фрі-райд, картопля фрі...
Танцюємо босоніж попурі
і зрієм світ в зелені окуляри.
Ще швидше, швидше грайте тамбуріни!
Пульсує в жилах кава замість крові
і млосно терпне тіло від любові
та передозування ендорфіном!..

Треба якось цю кляту зиму перезимувати.
Уявити, що це не сніг, а цукрова вата
Порції зо дві тої вати з'їсти
Захворіти і під ковдру на місяць залізти.
А під нею тепло, як в норі ведмедя
Можна довго спати і уявляти що ти перша леді
Особливо коли вип'єш чудо-мікстуру
Можна уявити себе тибетським гуру
Хтось до тебе прийде, принесе мандарини
Може Миколай, може Буратіно
Спи спокійно. Ти доречі відстежив,
Скільки зекономив на теплій одежі?
Прийде лікар - покашляй йому на сорочку
Хай напише тобі ше на місяць відстрочку
І чистий спокій. Ти і твоя нора.
Дивись не проспи тільки, коли прийде весна :)

Ти прости,
що не пишу тобі я листи,
не читаю
надвечір тобі свої сни,
не дарую
полотна своїх почуттів,
не роблю
усе те, чого ти б так хотів.
Всі листи
не доходять до твоїх очей,
всі слова
розчиняються в димі ночей,
всі картини
зображують наше життя,
але...
Я не знаю - хто ти,
ти не знаєш - хто я.

"Everything on it's right place."
Radiohead

Вулиці носять людей,
в яких замість голів -
знаки питання,
знаки мовчання
та інші знаки пунктуації.
Води виношують риб,
які мовчать -
про листи,
про мости
та інші шляхи комунікації.
Небо тримає птахів,
які слідкують -
за людьми,
за рибами
та іншими,
які ніколи не розділять з ними небо,
не перестануть боятися.
Зрештою, небо може і надірватися.

ти куриш...
нервово...
у вечір...
а час...
обіймає...
за плечі...
й рахує...
цигарки...
до смерті...
виймає...
з горнятка...
подерті...
сни...
чорні...
й зелені...
попелу...
повні...
жмені...
сон...
розмиває...
вікна...
очей...
завжди...
привітних...

Даруєш мені соняхи?
Шкода, що не Ван Гога.
Запрошуєш на Мальту?
Дарма, що не в Тибет.
У нас з тобою в різний бік
Напрямлені дороги.
Ну що ж, бувай здоровий!
Спасибі за букет...

Пустослів'я заради розваги
Не привернуть моєї уваги
Сотні тисяч заїжджених фраз
Тривіальними робляться враз
Довгі зливи рядків обважнілих
Рвуться грона думок недоспілих
Недоспіваних, недопочатих
Площиною одною обтятих
Розрахованих чітко по схемі
По працюючій справно системі.
Із чужого, незнаного досвіду
Так чудово римується вдосвіта

Дорога... тікає за обрій манить кличе
Розпалює в спраглих свободи очах вогонь
Веде від забутих степів у краї мальовничі
І в'ється мов лінія долі на карті долонь

Ще трохи й зіллється душа у свобіднім польоті
Із вітром пустельним
Що батьком для неї вже став
І буде блукати в безмежних просторах...доти
Допоки не вибере роль в розмаїтті вистав

Й осяде бунтарський пил на один з континентів
Зімкнеться у коло безмежний колись горизонт
І йтиме годинник заради щасливих моментів
Що в спогадах вже
Та дають на майбутнє дисконт

Своя між чужинців хоч в жилах пече інша кров
Ти раптом усе зрозумієш що щастя не в тому
Не тут не на цих берегах й поведе тебе знов
Покличе поманить дорога - дорога додому...

Я нанизую дощ намистинами
На повіки й на тебе дивлюся я
Зрозуміти таки не зуміли ми
Хто з нас справжній, а хто – ілюзія
Хто для кого із нас є створений
І чи можна повірити в чудо?
Як, розсіяні світу просторами
Можуть жити й знайтися
Між сотень і тисяч
Споріднені духом
Люди?...

Ліхтар, бруківка
Вечір, час
Квадрати слів
Тролейбус муз
Гітари зойкіт
Двійко нас
Це слайди снів
Це просто блюз

Я подарую Тобі сонце,
Тримай його в своїй долонці!
Нехай думки Твої зігріє,
І воскресить в душі НАДІЮ!
Повіриш в себе, в небеса -
Відкриється буття краса!
Пробудить втомлену зимою -
ЛЮБОВ!
Візьмемося з Тобою
За руки,
Звільнимось від сну,
Знайдеш тоді в моїх очах
Легку, мов перелітний птах,
Мов першу квітку осяйну –
ВЕСНУ!!!

Біля картин Новаківського
Можна помріяти…
Можна подумати
І навіть повірити,
Що нами нічого не втрачено.
Що не все так погано…
Ми…плачемо?

Пробудження…ранок…
І дівчинка, наче серпанок
У тиші ранковій,
Беззахисна
Ще юна така і невинна,
Це… Україна?

Біля картин Новаківського
Можна помріяти…
Подумки дівчині
Одяг приміряти
Пишний, багатий
І тішитись з того,
Що вміємо
так прикрашати?
І в бездіяльності вірити,
Ніби нам вдасться
Створити уявну
Ілюзію щастя..?

Біля картин Новаківського
Треба життя починати
Жити, творити,
Себе по краплині віддати
І знати, що нами
лиш доти
нічого не втрачено
Допоки ми віримо
Йдемо вперед
І не плачемо.

Далеко за північ
Міста артерії
Призупинили пульсацію
Припав ти обабіч
Міської мерії
В після вечірній прострації
Блудні собаки
Голі й подерті
Твої зализують рани
Довкола нікого
Лиш запах смерті
Й приблудженої путани
Від вмазки до вмазки
Від краю до краю
Зотліти чи все ж згоріти?
Що крок – то поразка
Існуєш й гадаєш
Варто чи ні… жити?

Старенька бабуся
притуляє вухо
до холодної ріллі
і слухає ЇЇ кроки…
Простуджена дівчинка
прочиняє вікна навстіж
і слухає ЇЇ пісню…
Закоханий чоловік
втікає до лісу
і вдихає ЇЇ парфуми…
А зранку якийсь хлопчина
Виклав квітами на снігу
ЇЇ ім’я…
Вивільняй
Емоції
Себе
Не стримуй
Адже
ВОНА вже близько!…

Вхопити б пір’їну від синього птаха
Торкнутися щастя хоч лівим мізинцем
Спустити курок, попрощатись зі страхом
І зайняти чергу на місце під сонцем
Не будемо грати в російську рулетку
Ми ігноруватимем будь-які знаки
Я з глини зліплю нам обом статуетку -
І будем радіти й складати подяки!
Розстріляних нами буденних проблем
Не буде ні в каві, ні в дУші, ні в крані
Ми візьмем відпустку й махнем в ФШМ
Там будуть нові, але досі незнані
Привезений з Вегаса синій жетон
На пачку цигарок собі розміняю
А втомлений часом, старий грамофон
Нам реквієм тихо по мрії заграє…

Ти любиш цей світ на дотик
Вдихаєш його аромати
Слухаєш музику вітру
Ти знаєш, що значить кохати
Я візьму тебе попід руки
Відкинеш все зайве набік
Відчуємо ритм вулиць
І злиємось в міста потік
Не бійся, тебе не залишу
Без захисту поміж людей
Тобі допоможу збагнути
Хоч крихту незнаних алей
Ти носиш тягар за плечима
А струни душі грають скерцо
Дарма, що не бачиш очима
Ти вмієш побачити серцем

Недовезені наші тіла
до країв, де б хотіли лишитись,
недописані наші життя,
бо паперу нема,
та серця наші будуть ще битись…


Протерлися спогади, треба купити нові.
Розбити б вітрину й тікати. І гріти в долонях
Роки, не розтрачені марно, хай навіть чужі,
Вони не залишать ні смутку, ні болю у скронях.
Позичити б в банку можливість зробити собі,
Хай, навіть, не вартий подяки і слів подарунок.
Зробити й тікати, від себе до тебе, від снів –
В світанок новий, у не сповнених мрій візерунок.
Забракне повітря? Своїм поділюся охоче!
Мені для обох не забракне ні сили, ні крові...
Для тих хто йде поруч крізь час і розплющує очі -
Достатньо одного життя й однієї любові.