Породи різні є на цьому світі,
Одних ми називаємо людьми,
Їх постаті увічнюють в граніті,
А інших ми вважаємо блядьми.

Для когось є святими ідеали,
Свою він честь цінує і свободу.
А інші повзають на пузі, як шакали,
Чекаючи від пана нагороду.

Оцей віддасть свою єдину свитку,
Щоб ближньому в нужді допомогти.
А той ще й забере останню нитку,
Щоб зовсім догола вас роздягти.

Один за гроші продає вам мощі,
Все в світі проміня на папірці.
А інший голову складе на площі
З щитом фанерним у міцній руці.

Хтось жертвує життям, йдучи в атаку,
Не сподіваючись на почесть та медаль.
А хтось готовий владі цілувати сраку,
Про совість позабувши та мораль.

Вони, неначе пси, готові битися за кістку,
Яку пастух кидає зі стола.
А інші на війну беруть повістку,
Аби чиясь дитина ще жила.

Солдат, що зараз жертвує собою,
Життя своє на фронті покладе.
А злодій, користуючись війною,
Гуманітарну допомогу розкраде.

Лежить між ними прірва широченна,
У різних мешкають вони світах.
Один лежить в лайні, немов свиня мерзенна,
А хтось літає в небі, наче птах.

13.11.2022

Колись давно древнії греки
Узяли Трою у облогу,
І впертого царя Пріама
Клялись схилить до діалогу.

Їх армія на штурм ходила,
Каміння і списи жбурляла,
Десяток літ пройшло з тих пір -
А клята Троя ще не впала.

Був серед греків Одіссей,
Володар острова Ітака,
Любитель мандрів і пригод,
Славетний воїн і рубака.

Він наказав своїм дружкам
Коня із дерева зробити,
А решті сісти в кораблі
Від берега подалі плити.

А сам із жменькою солдат
Всередині коня сховався,
Сиділи тихо, наче миші,
Аби ніхто не здогадався.

Дурні троянці всі зраділи,
Що ніби греки попливли,
Того коня у дар Афіні
Собі у місто притягли.

Як не пророчила Кассандра,
На хитрість цю вони купились,
І святкувавши цілий день,
На радощах усі напились.

Тут греки вилізли з коня,
Тихенько браму відчинили,
І грецьку армію у Трою
Посеред ночі запустили.

Так зникла Троя в забутті,
А час пливе, роки минають,
Та про троянського коня
Усі нащадки пам'ятають.

Тепер війна прийшла в наш дім,
Підступний ворог біля брами,
Не зміг здолати нас в бою -
То він тепер прийшов з дарами.

Коня знайти в цей раз не зміг,
Бо кінь - тварина благородна,
Тому підсунув віслюка -
А він худоба є безродна.

Дурна, уперта і тупа,
Де не ступне - там напартачить,
Кричить - і чує лиш себе,
А далі носа ніц не бачить.

Тому негарне слово це
У суперечках ще вилазить,
Так обзивають вороги
Коли бажають вас образить.

І от потроху віслюка
Народу стали продавати,
Його ж хазяїн, ляльковод,
Себе боявся показати.

Віслюк сміявся, блазнював,
Давав порожні обіцяння,
Комусь хамив, когось глумив -
Любили люди ті кривляння.

Від тих солодких слів народ
Неначе зовсім втратив пильність,
Він посадив брехло на трон,
І тут віслюк відчув всесильність.

Так, скуштувавши влади смак,
Віслюк по-повній розвернувся,
Такого він тут наробив -
Хто був тверезий - той жахнувся.

Своїх дружків, таку ж худобу,
Привів зі стайні в людську хату,
І посадив їх всіх за стіл,
Роздав усім значну зарплату.

Брудним копитом все потовк,
І спорожнив усю комору,
Що не спаскудив - те пожер,
Отак пусти у дім потвору.

Сумлінно виконав віслюк
Свого хазяїна завдання,
Удар у спину в певний час -
Оце вороже є бажання.

І от, коли настав той час,
Віслюк наш браму відчинив,
І як в часи старої Трої
За мури ворога впустив.

Тепер стікаєш кров'ю ти,
Нещасна Троя-Україна,
А на чолі тебе стоїть
Зрадлива і тупа скотина.

Ти жертвуєш своїх дітей
Кращих синів свого народу.
Така ціна за безтурботність,
І за таку тяжку свободу.

Ти, мій народ, був наче в сні,
Колиханий брехні словами,
Тепер вмиваєшся щодня
Війни кривавими сльозами.

Тебе продали ворогам
Пани, бандити, багачі.
Ти веселився і співав
І не хотів кувать мечі.

Солодкі брехні випив ти,
Немов п'янке вино із чаші,
І геть забув ти хто є хто,
Де вороги, а де є наші.

Ти правило просте забув:
Що після кожного застілля
Як добре б не було тобі -
На ранок настає похмілля.

7.11.2022

Осіннє, мирне, тихе небо,
І десь там торохтить мотор,
Це подарунок безпілотний
Від терористів і потвор.

А ті тварюки дуже раді,
У них там свято до зірок,
Будинки, школи зруйнували,
Дітей убили та жінок.

Іх радості немає меж,
І щось нелюдське в їхніх пиках,
Вогонь пекельний у очах,
Голос диявола у криках.

Все веселяться, зубоскалять,
Їм кров смакує, як вода,
Нас знищити вони бажають,
Ім українців не шкода.

Вже не одне життя забрали,
А скільки ще вони візьмуть?
Одна надія - наші хлопці
Усю ту нечисть рознесуть.

Хай випалять, немов залізом,
Тих, хто в наш дім приніс біду,
І проженуть подалі звідси
Прокляту Мордора орду.

18.10.2022

Твои глаза запали в душу,
Сегодня я их вспоминаю.
Напрасно твоего ответа
Я в переписке ожидаю.

Они глубоки и печальны,
Как будто горные озёра,
Не пропусти ты в этом списке
Меня - простого фантазёра.

И этой осенью холодной
Они пылают словно свечи.
Желаю видеть их вживую,
Хочу тебя обнять за плечи.

Цвет твоих глаз больших и нежных
Меня сегодня согревает.
И справиться с моей болезнью
Мне понемногу помогает.

Надеюсь, если будет время,
Ты эти строки прочитаешь.
И о любви большой и чистой
Тихонько где-то там мечтаешь.

Літній, тихий, теплий вечір
Немов плащ нам ліг на плечі.
Зорі сяють нам ласкаво
Мені тебе сьогодні мало.

Нікого більше ми не чуєм,
Цієї ночі ми танцюєм.
Все належить нам довкола,
Любов обох нас поборола.

Місяць світить ясно з неба
Нам нікого більш не треба.
Разом йдемо ти і я
На сьогодні ти моя.

В моїх руках твої долоні,
Я в твоїх очей полоні.
Кров шумить у головах,
Ніжний подих на губах.

Твій солодкий поцілунок
Він для мене як дарунок.
І твої м'які вуста
Нагорода непроста.

Тебе не хочу відпускати,
Можу довго обнімати.
Відтягну солодку мить,
Доки в серці защемить.

Нам пора уже прощатись,
І додому час вертатись.
За тобою вже сумую
І до кожного ревную.

Знов на зустріч я чекаю,
І надію я плекаю -
Океани перетнути,
І до серця пригорнути.

Крадусь в ночной тиши как зверь,
Охотником я стал теперь.
Вокруг уснул огромный город,
Хочу я утолить свой голод.

Я долго спал в земле сырой,
Теперь я одержим тобой.
Спешу прийти в твой дом скорей,
Я знаю станешь ты моей.

Передо мной закрыта дверь,
Ты перед сном ее проверь.
Затихли звери и цветы,
Уснул весь дом и даже ты.

Очнись скорей и дверь открой
Своею теплою рукой.
Впусти меня быстрей, прошу,
Твою я шею укушу.

Вот двери тихо подались,
В объятиях крепких мы слились.
И к нежной шее я приник
Твой нежный взор навек поник.

Да, я упырь, ночной вампир
И теплой крови эликсир
Сегодня ночью я вкусил,
Тебя за шею укусил.

Я голод дикий утолил,
Тебя навеки погубил.
Крадусь домой я тени трущоб,
Хочу я лечь скорее в гроб.

А завтра я начну опять
Невинных девушек искать.
Беги проверь скорее дверь -
А вдруг в нее скребется зверь?

2021

Искал тебя я много дней
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.

Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.

Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.

Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.

И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.

От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.

И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.

Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.

Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.

Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.

Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.

Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.

Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.

И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.

Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.

Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.

Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.

И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.

И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.

2021

Снова в доме погашен свет,
Тебя снова рядом нет.
Я лежу открыв глаза,
По щеке течет слеза.

И я кричу я молча в даль -
Разгони мою печаль.
Дай мне силы стать другим,
Развей тревоги словно дым.

В окна смотрит лунный свет,
Тебя снова рядом нет.
Тщетно я тебя ищу
Ты вернись, я все прощу.

Засыпаю, как в бреду
Лишь во сне тебя найду.
Молча я зову тебя,
Но поймешь ли ты меня?

Разгоняя тишину
Сегодня снова не усну.
Ну зачем я так живу?
Снова вновь тебя зову.

Без тебя мне трудно жить,
Я хочу себя убить.
И опять про все забыть,
Просто вновь тебя любить.

Наступает тишина -
И мне снова не до сна.
Протяни же руку мне,
Мы сольемся в дивном сне.

Передо мной стоит стена -
Она соткана из сна.
Помоги ее сломать -
И мы встретимся опять.

2021

Жизнь - не видеоигра,
Ее не начнешь сначала.
То кажется - успех вот-вот,
То вдруг чего-то мало.

И все что думал, что хотел,
О чем мечтал когда-то.
Рассеялось в годах, как дым,
И вот она - расплата.

Останется лишь вспоминать
О том что раньше было.
И сожалеть чего не смог,
Смотреть на мир уныло.

Веселье прежних дней,
Что в памяти застыло.
Его теперь уж не вернешь,
Навек оно уплыло.

Лишь помнить как все началось,
Какой ты был веселый.
Осталось только вспоминать
Ошибок груз тяжелый.

Грустить, надеяться и ждать
Что вдруг оно вернется.
Что жизнь опять забьет ключом
И счастье улыбнется.

Питать надеждами себя,
И жить в плену иллюзий.
А может просто начать жить
Для тех, кому ты нужен?

Настала осінь золота,
Покрився лист багрянцем.
І всі дерева і кущі
Укрилися рум'янцем.

І жовтий лист вже вниз летить,
Танцює під ногами.
А парки мовчки манять нас
Вмиваються дощами.

Так тихо робиться довкіл,
Шумить лиш тільки вітер.
А замість сонця світять нам
Вогні рекламних літер.

Життя завмерло майже скрізь,
Природа помирає.
А холод вранці каже нам -
Зима вже наступає.

І сонце світить вже не так,
Воно уже не гріє.
А купа листя під вікном
В дворі тихенько тліє.

Цез запах диму, що люблю,
Запав мені у душу.
Так пахне осінь у містах
Це пам'ятати мушу.