Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славко Кара (2021) /
Вірші
Роза в саду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роза в саду
Искал тебя я много дней
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
