ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славко Кара (2021) /
Вірші
Роза в саду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роза в саду
Искал тебя я много дней
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію