Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
23:52
Недобре добро називати добром недобре.
Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою.
Ворожка ворогам ворожила вороже.
Генії на гени не нарікають.
Світило у світі недовго світило.
Пан Баняк до банку поклав грошей банку.
Одержимі своє о
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славко Кара (2021) /
Вірші
Роза в саду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роза в саду
Искал тебя я много дней
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
В саду заросшем средь теней.
И вот закончился мой ад -
Собой ты озарила сад.
Доброй и нежной была ты,
Тебя любили все цветы.
И я твой цвет смог полюбить,
Как это - я успел забыть.
Твой аромат наполнил сад,
И этому я был так рад.
И запах сладкий я вдыхал
С тобой душою отдыхал.
Преобразился вмиг мой сад,
Я понял что нашел свой клад.
Держал твою руку в своей,
Мечтал, что будешь ты моей.
И нежный бархат лепестков,
И тихий трепет стебельков
Настойчиво лелеял я -
И ты раскрылась для меня.
От солнца ты давала тень,
И в ней я проводил свой день.
Чтоб мысли грустные прогнать -
Достаточно тебя обнять.
И сладких губ прикосновенье,
И взгляда нежного мгновенье.
Так наслаждался я, любя.
Мне подарила ты себя.
Как солнца луч средь бела дня
Так согревала ты меня.
И я, закрыв глаза, лежал,
С тобою вечно быть мечтал.
Твой робкий шепот в тишине,
И голос тихий в полусне.
О, как любил я этот звук.
И мягкость, нежность теплых рук.
Твой аромат пленил меня,
Своею сладостью маня.
Но был недолгим этот миг -
Огонь безжалостный настиг.
Не смог спасти я от огня,
Свое бессилие кляня.
Тебя пожар с собой унес,
И запах твой, и свет волос.
Остался пепел лишь в руках,
И привкус соли на губах.
И слезы горькие из глаз,
И я поклялся в этот раз.
Что за тебя я отомщу,
Пожар безумный укрощу.
Развею пепел на ветру
Как ты хотела, поутру.
И ветер пепел подхватил,
Букет на землю опустил.
В том месте, где ступала ты
Остались только лишь цветы.
Что делать мне? Увял мой сад.
И снова я спускаюсь в ад.
Мой сад цветов накрыла тень,
И померк мой счастливый день.
Воспоминания храню,
Душой лечу к тому же дню
Где повстречались мы с тобой,
И мог я смело быть собой.
Прошли года, я стал другим.
Стал замкнут, зол и нелюдим.
Пусть это было все давно -
Тебя я помню все равно.
И вспоминая в тишине
Слова любовные во тьме.
Я все же несказанно рад
Что я растил сей дивный сад.
И розу нежную в саду
Мою Полярную звезду.
Которую так долго ждал,
И так внезапно потерял.
2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
