Колись давно древнії греки
Узяли Трою у облогу,
І впертого царя Пріама
Клялись схилить до діалогу.

Їх армія на штурм ходила,
Каміння і списи жбурляла,
Десяток літ пройшло з тих пір -
А клята Троя ще не впала.

Був серед греків Одіссей,
Володар острова Ітака,
Любитель мандрів і пригод,
Славетний воїн і рубака.

Він наказав своїм дружкам
Коня із дерева зробити,
А решті сісти в кораблі
Від берега подалі плити.

А сам із жменькою солдат
Всередині коня сховався,
Сиділи тихо, наче миші,
Аби ніхто не здогадався.

Дурні троянці всі зраділи,
Що ніби греки попливли,
Того коня у дар Афіні
Собі у місто притягли.

Як не пророчила Кассандра,
На хитрість цю вони купились,
І святкувавши цілий день,
На радощах усі напились.

Тут греки вилізли з коня,
Тихенько браму відчинили,
І грецьку армію у Трою
Посеред ночі запустили.

Так зникла Троя в забутті,
А час пливе, роки минають,
Та про троянського коня
Усі нащадки пам'ятають.

Тепер війна прийшла в наш дім,
Підступний ворог біля брами,
Не зміг здолати нас в бою -
То він тепер прийшов з дарами.

Коня знайти в цей раз не зміг,
Бо кінь - тварина благородна,
Тому підсунув віслюка -
А він худоба є безродна.

Дурна, уперта і тупа,
Де не ступне - там напартачить,
Кричить - і чує лиш себе,
А далі носа ніц не бачить.

Тому негарне слово це
У суперечках ще вилазить,
Так обзивають вороги
Коли бажають вас образить.

І от потроху віслюка
Народу стали продавати,
Його ж хазяїн, ляльковод,
Себе боявся показати.

Віслюк сміявся, блазнював,
Давав порожні обіцяння,
Комусь хамив, когось глумив -
Любили люди ті кривляння.

Від тих солодких слів народ
Неначе зовсім втратив пильність,
Він посадив брехло на трон,
І тут віслюк відчув всесильність.

Так, скуштувавши влади смак,
Віслюк по-повній розвернувся,
Такого він тут наробив -
Хто був тверезий - той жахнувся.

Своїх дружків, таку ж худобу,
Привів зі стайні в людську хату,
І посадив їх всіх за стіл,
Роздав усім значну зарплату.

Брудним копитом все потовк,
І спорожнив усю комору,
Що не спаскудив - те пожер,
Отак пусти у дім потвору.

Сумлінно виконав віслюк
Свого хазяїна завдання,
Удар у спину в певний час -
Оце вороже є бажання.

І от, коли настав той час,
Віслюк наш браму відчинив,
І як в часи старої Трої
За мури ворога впустив.

Тепер стікаєш кров'ю ти,
Нещасна Троя-Україна,
А на чолі тебе стоїть
Зрадлива і тупа скотина.

Ти жертвуєш своїх дітей
Кращих синів свого народу.
Така ціна за безтурботність,
І за таку тяжку свободу.

Ти, мій народ, був наче в сні,
Колиханий брехні словами,
Тепер вмиваєшся щодня
Війни кривавими сльозами.

Тебе продали ворогам
Пани, бандити, багачі.
Ти веселився і співав
І не хотів кувать мечі.

Солодкі брехні випив ти,
Немов п'янке вино із чаші,
І геть забув ти хто є хто,
Де вороги, а де є наші.

Ти правило просте забув:
Що після кожного застілля
Як добре б не було тобі -
На ранок настає похмілля.

7.11.2022