Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славко Кара (2021) /
Вірші
Троянський віслюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Троянський віслюк
Колись давно древнії греки
Узяли Трою у облогу,
І впертого царя Пріама
Клялись схилить до діалогу.
Їх армія на штурм ходила,
Каміння і списи жбурляла,
Десяток літ пройшло з тих пір -
А клята Троя ще не впала.
Був серед греків Одіссей,
Володар острова Ітака,
Любитель мандрів і пригод,
Славетний воїн і рубака.
Він наказав своїм дружкам
Коня із дерева зробити,
А решті сісти в кораблі
Від берега подалі плити.
А сам із жменькою солдат
Всередині коня сховався,
Сиділи тихо, наче миші,
Аби ніхто не здогадався.
Дурні троянці всі зраділи,
Що ніби греки попливли,
Того коня у дар Афіні
Собі у місто притягли.
Як не пророчила Кассандра,
На хитрість цю вони купились,
І святкувавши цілий день,
На радощах усі напились.
Тут греки вилізли з коня,
Тихенько браму відчинили,
І грецьку армію у Трою
Посеред ночі запустили.
Так зникла Троя в забутті,
А час пливе, роки минають,
Та про троянського коня
Усі нащадки пам'ятають.
Тепер війна прийшла в наш дім,
Підступний ворог біля брами,
Не зміг здолати нас в бою -
То він тепер прийшов з дарами.
Коня знайти в цей раз не зміг,
Бо кінь - тварина благородна,
Тому підсунув віслюка -
А він худоба є безродна.
Дурна, уперта і тупа,
Де не ступне - там напартачить,
Кричить - і чує лиш себе,
А далі носа ніц не бачить.
Тому негарне слово це
У суперечках ще вилазить,
Так обзивають вороги
Коли бажають вас образить.
І от потроху віслюка
Народу стали продавати,
Його ж хазяїн, ляльковод,
Себе боявся показати.
Віслюк сміявся, блазнював,
Давав порожні обіцяння,
Комусь хамив, когось глумив -
Любили люди ті кривляння.
Від тих солодких слів народ
Неначе зовсім втратив пильність,
Він посадив брехло на трон,
І тут віслюк відчув всесильність.
Так, скуштувавши влади смак,
Віслюк по-повній розвернувся,
Такого він тут наробив -
Хто був тверезий - той жахнувся.
Своїх дружків, таку ж худобу,
Привів зі стайні в людську хату,
І посадив їх всіх за стіл,
Роздав усім значну зарплату.
Брудним копитом все потовк,
І спорожнив усю комору,
Що не спаскудив - те пожер,
Отак пусти у дім потвору.
Сумлінно виконав віслюк
Свого хазяїна завдання,
Удар у спину в певний час -
Оце вороже є бажання.
І от, коли настав той час,
Віслюк наш браму відчинив,
І як в часи старої Трої
За мури ворога впустив.
Тепер стікаєш кров'ю ти,
Нещасна Троя-Україна,
А на чолі тебе стоїть
Зрадлива і тупа скотина.
Ти жертвуєш своїх дітей
Кращих синів свого народу.
Така ціна за безтурботність,
І за таку тяжку свободу.
Ти, мій народ, був наче в сні,
Колиханий брехні словами,
Тепер вмиваєшся щодня
Війни кривавими сльозами.
Тебе продали ворогам
Пани, бандити, багачі.
Ти веселився і співав
І не хотів кувать мечі.
Солодкі брехні випив ти,
Немов п'янке вино із чаші,
І геть забув ти хто є хто,
Де вороги, а де є наші.
Ти правило просте забув:
Що після кожного застілля
Як добре б не було тобі -
На ранок настає похмілля.
7.11.2022
Узяли Трою у облогу,
І впертого царя Пріама
Клялись схилить до діалогу.
Їх армія на штурм ходила,
Каміння і списи жбурляла,
Десяток літ пройшло з тих пір -
А клята Троя ще не впала.
Був серед греків Одіссей,
Володар острова Ітака,
Любитель мандрів і пригод,
Славетний воїн і рубака.
Він наказав своїм дружкам
Коня із дерева зробити,
А решті сісти в кораблі
Від берега подалі плити.
А сам із жменькою солдат
Всередині коня сховався,
Сиділи тихо, наче миші,
Аби ніхто не здогадався.
Дурні троянці всі зраділи,
Що ніби греки попливли,
Того коня у дар Афіні
Собі у місто притягли.
Як не пророчила Кассандра,
На хитрість цю вони купились,
І святкувавши цілий день,
На радощах усі напились.
Тут греки вилізли з коня,
Тихенько браму відчинили,
І грецьку армію у Трою
Посеред ночі запустили.
Так зникла Троя в забутті,
А час пливе, роки минають,
Та про троянського коня
Усі нащадки пам'ятають.
Тепер війна прийшла в наш дім,
Підступний ворог біля брами,
Не зміг здолати нас в бою -
То він тепер прийшов з дарами.
Коня знайти в цей раз не зміг,
Бо кінь - тварина благородна,
Тому підсунув віслюка -
А він худоба є безродна.
Дурна, уперта і тупа,
Де не ступне - там напартачить,
Кричить - і чує лиш себе,
А далі носа ніц не бачить.
Тому негарне слово це
У суперечках ще вилазить,
Так обзивають вороги
Коли бажають вас образить.
І от потроху віслюка
Народу стали продавати,
Його ж хазяїн, ляльковод,
Себе боявся показати.
Віслюк сміявся, блазнював,
Давав порожні обіцяння,
Комусь хамив, когось глумив -
Любили люди ті кривляння.
Від тих солодких слів народ
Неначе зовсім втратив пильність,
Він посадив брехло на трон,
І тут віслюк відчув всесильність.
Так, скуштувавши влади смак,
Віслюк по-повній розвернувся,
Такого він тут наробив -
Хто був тверезий - той жахнувся.
Своїх дружків, таку ж худобу,
Привів зі стайні в людську хату,
І посадив їх всіх за стіл,
Роздав усім значну зарплату.
Брудним копитом все потовк,
І спорожнив усю комору,
Що не спаскудив - те пожер,
Отак пусти у дім потвору.
Сумлінно виконав віслюк
Свого хазяїна завдання,
Удар у спину в певний час -
Оце вороже є бажання.
І от, коли настав той час,
Віслюк наш браму відчинив,
І як в часи старої Трої
За мури ворога впустив.
Тепер стікаєш кров'ю ти,
Нещасна Троя-Україна,
А на чолі тебе стоїть
Зрадлива і тупа скотина.
Ти жертвуєш своїх дітей
Кращих синів свого народу.
Така ціна за безтурботність,
І за таку тяжку свободу.
Ти, мій народ, був наче в сні,
Колиханий брехні словами,
Тепер вмиваєшся щодня
Війни кривавими сльозами.
Тебе продали ворогам
Пани, бандити, багачі.
Ти веселився і співав
І не хотів кувать мечі.
Солодкі брехні випив ти,
Немов п'янке вино із чаші,
І геть забув ти хто є хто,
Де вороги, а де є наші.
Ти правило просте забув:
Що після кожного застілля
Як добре б не було тобі -
На ранок настає похмілля.
7.11.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
